Диво є – доведено на Тернопільщині
Пані Зеновія у 25 років втратила матір. Вийшла заміж, народила двох донечок. У 35-річному віці жінка відчула на шиї збільшені лімфовузли. Звернулася до лікарів і почула страшний вирок – лімфогрануломатоз – рак крові.
Я дуже плакала, адже знала, що з такою недугою живуть близько року. Щомиті думала про донечок, які залишаться сиротами, – зізнається жінка. – На той час Юлі виповнилося два з половиною, а Олечці – тільки рочок. Ні в мене, ні в чоловіка вже немає матерів. Хто буде про них дбати? Лікарі дуже хотіли мені допомогти, але тільки розводили руками. Мій організм вже не приймав ліків – тіло вкрилося грибком і ніби почало розкладатися. Мене виписали додому. Тоді ми вирішили шукати допомоги в нетрадиційній медицині. Їздили до різних дідів і бабів. Нам порадили поїхати в Шешори до діда Гоя, який вміє читати по воді і лікує травами. Ми приїхали до нього з водою. Дідусь, закутаний гуцульським пледом, сидів як ясне сонечко. Йому було дуже багато років, адже навіть внуки його вже були старими. Я запитала в нього, чи маю шанси вижити. Він сказав, що так, і дав перелік п’ятнадцяти трав, які потрібно пити півроку, а тоді місяць зробити перерву. На той час я вже не впізнавала людей і не розрізняла кольорів, тому не вірилось, що проживу ще півроку. Застеріг, щоб не йшла до лікарні, бо звідти вже не вернуся.
Пані Зеновія вирішила прислухатися до дідуся. Вона лікувалася травами і молилася до Бога. Боялася, що діти залишаться сиротами, тому навіть знайшла чоловікові нову дружину – вдову з двома синами. Застерігала чоловіка не носити траур цілий рік, адже діти самі загинуть.
Сусіди по під’їзду пригадують, що коли бачили її з дітьми на вулиці, думали, що то
вже востаннє…
Казали, що помре і вона, і дитина
Через три роки хвороба почала відступати. Лікарі лише розводили руками. Хвора, котра давно вже мала померти, – живе. Та ще більшою несподіванкою для них була звістка про вагітність Зеновії. У 40 років та після важкої хвороби. Вони не давали їй ніяких шансів, забороняли народжувати, адже в таких випадках можлива смерть матері і дитини. Жінка нічого й чути не хотіла. Знала, вірила, що Богородиця, котра вже раз створила диво, опікуватиметься нею і тепер. Разом з донечками і чоловіком Зеновія часто ходила до церкви благати Ісуса про заступництво та милосердя. Вони щиро вірили, що смертельні прогнози лікарів не справдяться.
Ліля народилася здоровою. Медики лише розводили руками і дивувалися щастю матері, яка змогла здолати рак та ще й народити здорове дитя.
Зрозуміла, що таке померти
У 2000 році на храмовий празник, 28 серпня, родина Тиховичів вирушила до Катедрального собору. Зайшли, помолилися і щасливі вийшли на вулицю. День був теплий і сонячний, тому вирішили покататися на катамаранах, а вже потім – у гості до родичів.
Зеновія з молодшою Лілею йшли позаду. Раптом їй стало погано. Світ потемнів. Донечка покликала тата. Жінка не хотіла псувати таку гарну прогулянку, тому заспокоїла рідних, мовляв, нічого страшного не сталося. Через силу підвелася, ще трохи пройшла. Відчула, що вже немає сил йти, присіла і попросила чоловіка викликати «швидку».
– Сашко побіг шукати телефон, а ми разом з донечками сіли під деревом, щоб сонце не пекло, – розповідає жінка. – Ми разом почали молитися, щоб все було добре. Змовили «Отче наш», «Богородице…» Стало легко й спокійно на душі. Я не мала сил говорити. Схилила голову на коліна Юлі, Оля й Ліля щось гомоніли поряд. Спостерігала за ними і думала, яка ще Ліля маленька, треба обов’язково наказати старшеньким, щоб опікувалися нею, завжди берегли, допомагали в усьому. Але нічого сказати не змогла. Стало страшно. Де ж Сашко, чому він так довго? Зібравши волю в кулак, таки підняла голову з доньчиних колін, побачила чоловіка, котрий наближався, зраділа і… відчула, як щось стиснуло груди. Подумала, що саме так, напевне, помирають. Мене охопив відчай: що ж дітки мої робитимуть без мене, як вони житимуть далі? Так і не наказала їм найменшеньку берегти, так і не наказала… Господи, я ж навіть на смерть не маю нічого, не сказала, як хоронити і де. Нічого не встигла. Що ж тепер Сашко робитиме? Скільки ж клопотів йому завдаю?..
Благала Господа повернути дітям маму
З хвилюючих роздумів її вивів дитячий плач. Зеновія побачила, як дівчатка схилилися над нерухомим тілом.
– Я хотіла закричати їм, сказати, що в тілі мене нема, що це лише упаковка, – згадує жінка. – Але вони мене не чули. Не дарма кажуть, що не можна плакати над покійним. Адже душа від цього розривається. Вона чує їх та бачить, але безсила щось вдіяти. Вони нахилилися наді мною. Сашко робив непрямий масаж серця. Я почала усвідомлювати, що мої діти залишилися без мами і на цій думці почала підніматися вгору. Мабуть, це сталося тому, що це було на свято Матері Божої, і тому, що ми вийшли з катедри. Була неймовірна блакить і сяйво. Ніякого темного тунелю. Мене магнітом потягнуло вверх. Коли рідні зникли з поля зору, на душі стало неймовірно легко. Я відчула себе пір’їнкою. Бачила все і чула. Коли дійшла до сяйва на рівні очей, то побачила площину, яка була схожа на ясенову дошку, і чиїсь ноги. Тоді пригадалася наша розмова з бабусею. Одного разу я запитала її, який Бог. Старенька відповіла, що не знає, адже той, хто бачив Бога, назад не повертається. Найперша була думка, що це Бог. Але, піднявши вгору очі, я побачила свого батька. Він стояв у тому ж вбранні, в якому ми його похоронили. Мабуть, я його побачила тому, що не минуло й року від часу його смерті. Я почала щиро молитися до Богородиці. Благала Господа створити диво й повернути донечкам маму, бо кому вони тепер потрібні будуть, кому буде потрібен чоловік з трьома діточками, як вони житимуть без неї? Більше не пам’ятаю нічого.
Коли прийшла до тями, відчула, що болить палець. Той, котрий порізала вранці. Спробувала стиснути кулак, аби полегшити біль, і почула поряд: «Дивіться, дивіться, вона приходить до тями!».
«З такою кардіограмою люди не живуть»
Зеновія Тихович була мертвою 40 хвилин. За той час навкруг неї зібралося багато людей. Донечки плакали і молилися. Чоловік робив масаж серця, штучне дихання і відливав водою. А в душі підбирав слова, аби сповістити малечі про смерть матері, адже бачив, що дихання нема, піднебіння почорніло, шкіра стала восковою. Вже почав думати, як організувати похорон і що робити далі.
Аж тут дружина ожила. Його щастю не було меж. Очевидці були шоковані тим, що трапилось. Як вже потім дізналася пані Зеновія, одна з жінок, що бачила її пробудження, ще довго після цього боялася мерців.
Зеновія Тихович після цього випадку ще довго приходила до тями. Лікарі не змогли пояснити, що з нею трапилось. Одного разу пішла зробити кардіограму:
– Лікарка глянула на мене і каже, що з такою кардіограмою люди не живуть. Виписала мені якісь ліки, але я їх не купувала. Адже мій лікар – на небі. Він врятував мене від раку, повернув до життя. Тому я завжди довіряю лише Богу.
Пані Зеновія розповіла монаху в Колодіївці під час сповіді про те, що з нею трапилось. Він порадив їй розповідати про це чудо людям, адже це свідчення великої Божої милості.
Відтоді жінка ділиться пережитим з ближніми і закликає людей любити життя, молитися, не нарікати ні на що, не обговорювати, адже прийде час, і Бог всіх буде судити.
Коментарі вимкнені.