Марк Лівін у Тернополі: «В літературі найважливіше – простір навколо слів»
Тернопіль – щасливчик, бо потрапив у десятку міст, які включено у всеукраїнський тур презентації книги “Бабине літо” Марка Лівіна. Письменник таки завітав у Файне.
Про що пише нинішнє покоління – “покоління невимушених”
З точки зору поліграфії нова книга Лівіна на вітчизняному ринку претендує ідеальність – непритаманне українському ринку тиснення є взірцем дизайну. Всередині наповнена метафоричними ілюстраціями (приміром бінокль – метафора близькості і віддаленості страху). Її унікальність підкреслює і лейтмотив твору – драма розуміння дитиною факту розлучення батьків – про це, здається, у нас ще не писали.
– Сучасна українська література потребує оновлення тем, – зазначив Марк Лівін. – Настав час залишити дезорієнтованих персонажів “втраченого покоління” в минулому. Мислення нинішнього покоління докорінно відрізняється від свідомості тих, хто народився в “совку”.
Сучасна українська література починає говорити на теми, яких немає в інформаційному просторі, зокрема про сексуальне виховання. Після Ірени Карпи, про це зараз спробував говорити Богдан Логвиненко, але з точки зору моралі. Інша тема – дитячі хвороби. Ця тема у мене асоціюється із блогом Валерія Панюшкіна, який пише для російських медіа. Він говорить про те, що людське горе як медуза Горгона (метафора означає, що коли спостерігати горе, кам’янієш\черствієш внутрішньо, сторонишся чужого болю). Тому людське горе потребує особливого погляду, як дзеркала, через яке можна дивитися на Горгону, щоб вижити.
Третя тема, про яку ми зовсім нічого не знаємо: розлучення. Досі ніхто не може виявити, яким чином про нього говорити, яким є предмет непорозумінь. Мої батьки розлучилися, коли мені було 8 чи 9 років. Досі не знаю, хто з них мав рацію. Бо вони просто про це не говорили ні між собою, ні з кимось ще. Це ще одна причина, чому я вирішив написати книгу “Бабине літо”: зрозумів, що мама досі не може пробачити навіть того, що вона не може пробачити, досі цим живе – наскільки глибокою є проблема! Про розлучення в Україні знаю тільки те, що це третя держава в Європі за рівнем розлученості. Але жодної практичної літератури на цю тему в нас нема. А це – цілий соціально відповідальний сегмент літератури. Мені здається, добре, що він з’являється, що про нього вже намагається говорити сучасна молода українська література – письменники “покоління невимушених”.
Задум написати “Бабине літо” з’явився ще 5 років тому, але впритул я зустрівся з ним минулоріч, коли виявив власну сором’язливість і невпевненість у спілкуванні, – розповів у Тернополі Марк Лівін. – За сором’язливістю соціальної комунікації з’явилася інша – страх у публічних виступах, комплекси через вагу і зріст. Що спровокувало такий мій стан, вирішив шукати в дитинстві – у шкільних і сімейних обставинах. Моїм засобом терапії завжди було писати про дитинство. Властивість пам’яті дивна: забуваємо про погане, пам’ятаємо хороше. Це стало вирішальним фактором почати писати “Бабине літо”.
Спочатку “Бабине літо” задумувалася як абсолютно недитяча книга – про інфантильні проблеми дорослого хлопця, заглибленого в собі. Первинна версія була інфантильною, “чавила” емоції з людей, була занадто різкою, претензійною відповіддю викликам часу. Це нечесно щодо читача. Після багатьох років читання зрозумів, що в літературі найважливіше – простір навколо слів – можливість читача вирішувати, яким має бути висновок (наприклад, сценка з шафою у розділі “Колір” – це та деталь, за допомогою якої автор залишає читачу право на вибір: плакала там мама чи посміхалася?).
У процесі роботи книга “Бабине літо” перетворилася у цілком дитячу, неупереджену. Найцінніше, що feedback автор отримав від дорослих – авторитетних людей-інтелектуалів, як Наталка Гуменюк, Володимир Єрмоленко, Любко Дереш, Катя Бабкіна.
Назва “Бабине літо” теж має кілька причин: це літо, впродовж якого хлопчику вперше доводиться проводити канікули у бабусі і дідуся; всі історії пов’язані тонкою павутинкою бабиного літа; колір книги недаремно помаранчевий – у дитинстві в останній тиждень серпня в багатті завжди палили листя і гілки – так з’являвся тривалий, запашний аромат осені; в цей час збирали груші з помаранчевими, налитими сонцем, боками.
Ждан – той, хто чекає
Головний герой “Бабиного літа” має ім’я Ждан. “Коли я керував агенцією “Сохо” у нас працював хлопець з цим ім’ям. Я називав його Жадан, але він ображався, зазначаючи, що це угорське ім’я. Інший колега жартував з нас, називаючи Жданчиком (власне, Ждан) і Нежданчиком (я). Насправді, Ждан – той герой, якого я розвиватиму в своїй літературі, як Чарльз Буковські розвивав свого Генка. Ждан – етимологічно очікувальне єство, той, хто чекає, – каже Лівін. – Найправильніший підхід письменника до тексту має бути таким, як в актора до ролі: чесно вірити у те, що ти є головним героєм твору. Тут може відбуватися і професійна деформація, як у того ж актора, що дивиться в дзеркало і не може вірити сам собі”.
“Щирість вимагає беззахисності”
– Кожного разу, коли я брався писати цей текст, повністю “обнулявся”. Писав один раз на тиждень, щосуботи. Паралельно з цим вів нотатник у телефоні з назвою “Бабине літо”, в який щодня впродовж тижня записував історії, щотижня інакше їх проживав знову, аби в суботу на робочому місці (не вдома, ні деінде) написати новий невеличкий розділ, який запланував, – відтак, один розділ я писав один тиждень. 23 розділи-тижні (161 день, 1\3 року) складають книгу “Бабине літо”.
Текст написано простими реченнями, як і властиво дітям.
Лівін перефразував тезу Володимира Єрмоленка “Істина вимагає беззахисності” на “Щирість вимагає беззахисності” і втілив її: щоб тобі повірили, треба “оголитися” – найбільший виклик “Бабиного літа”.
Перше речення як “контракт” між письменником і читачем
У попередній редакції першим реченням книги “Бабине літо” було: “Правду можна казати за різних причин”, але з часом автор побачив у ньому претензійність, тому вирішив почати книжку з речення: “То було моє перше літо, яке довелося провести в бабусі та дідуся”. Перше речення важливе, вважає письменник, але якщо ти свідомо його обираєш, то певною мірою спекулюєш на читачеві.
#Bookchallenge (400 книг за 365 днів)
– Я на 90-ій книзі, сильно відстав. Чим більше читаю, більше кортить писати самому. Це як спортсменам спостерігати за улюбленим видом спорту по телевізору, – сказав у Тернополі Марк Лівін.
Топ-3 найгірших книг за версією Марка Лівіна
- “Порнографія” Вітольда Ґомбровича.
- “У кафе втраченої молодості” Патріка Модіано.
- “Степовий вовк” Германа Гессе.
Топ-3 найкращих книг за версією Марка Лівіна
- “Монтекор: унікальний тигр”, автор: Юнас Гассен Хемірі.
- “Наївно. Супер” Ерленда Лу.
- “Життя попереду” Ромена Гарі.
Порада насамкінець: “Якщо маєте змогу не мовчати про те, що вас бісить, харить, болить, хвилює, – кажіть про це тим, хто вас бісить, харить, з ким не погоджуєтеся. Тільки в діалозі можна знайти порозуміння, щось третє”.
Ірина Юрко.
Всі фото з приватної галереї Марка Лівіна у Facebook.
Коментарі вимкнені.