25-кілограмову посилку з Канади надіслали тернопільським сиротам

 За таку допомогу організатори благодійної акції дякують Наталії Совінській, тернополянці, яка народилася і виросла у нашому місті але зараз живе в Канаді, у місті Вінніпег. Товариство «Милосердя» зорганізувало дітей на збір речей, іграшок та канцтоварів для різних будинків дітей-сиріт. У Тернополі таким цільовим призначенням став сиротинець «Малютка». Колектив креативної студії «ІРИска» передасть діткам  усі речі, а також  проведе цікаві розвиваючі заняття для них.

– Найперше дітям-сиротам потрібне спілкування, я думаю, увага і тепло людей, щира участь у їх житті, усмішка, обійми. – розповідає керівник креат-студії «ІРИска», письменниця Ірина Мацко. – Тому ми і йдемо до них, щоб передати речі і провести цікаво час. Щоб погратися з ними, розважити, поспілкуватися для морального наповнення.

 – Чи цікаво бути благодійником?

 – Незнаю цікаво це, чи ні. Намагаюся робити те, що в моїх силах і можливостях, підтримую та завжди йду назустріч, коли мені пропонують долучитися до таких ініціатив. Часом чую від людей, що допомагали б,  якби мали гроші або, що легко допомагати, коли маєш за що. Напевно так, але ж можна поділитися не лише матеріальним багатством з тими,  хто потребує. Насправді благодійником можна бути тоді, коли просто хочеш творити благо на користь іншого. Поділитися ж можна і доброю справою, допомогою, підтримкою, теплом і любов`ю, усмішкою, словом. Це не коштує грошей,  але дуже багато часто вартує для того,  хто цього потребує.

– Як обираєте потрібне дітям? За яким принципом? Які речі?

 – Цього разу ми співпрацювали з пані Наталею таким чином. Тут на місці домовлялися з керівництвом «Малютки», щоб дізнатися кількість дітей, їх вік і, звичайно, потребу, а тоді передали цю інформацію пані Наталі. Вона ж у себе в школі від фонду «Милосердя» організувала діток, які допомогли чим могли – зібрали необхідні речі для наших діток-сиріт. Таким чином залучила їх змалечку до благодійництва, милосердя і, що дуже важливо, прищепила їм та любов до свого рідного краю. Серед речей є одяг, взуття, канцтовари та іграшки.

– Може вже відомо, які це іграшки і канцтовари – чим відрізняються від наших, може вже вразила яка річ?

 – Так, відомо, посилка уже прийшла і ми чекаємо, коли закінчиться карантин, щоб передати її діткам. Речі дуже якісні і в хорошому стані. Частина є нових, інші були у користуванні,  але у дуже хорошому стані. Є серед цих речей ще особливі подарунки – листи з малюнками від діток з канадської школи, написані трошки кривеньким почерком та ламаною часом мовою але дуже щирі і відкриті. Вони пишуть про себе і передають вітання нашим діткам. Думаю, це також велика допомога для них. Ми обов’язково напишемо разом з дітками-сиротами відповіді і перешлемо до Канади.

– Які внутрішні імпульси спонукають цим займатися взагалі?

 – Не задумувалася над таким запитанням, які саме імпульси.  Але,  думаю,  вони є у кожного,  хто бачить і знає не лише себе і свої потреби, але й звертає увагу на тих, кому потрібна допомога, не може бути байдужим, пройти мимо. Це ми вже побачили і бачимо далі на прикладі волонтерів, які допомагають бійцям АТО.

– У якому режимі спілкуєшся з Наталією Совінською? Про що, зазвичай, балакаєте?

– З пані Наталею спілкуємося рідко. У кожної свої справи. Вона не часто заходить у соцмережі і найкращий зараз зв’язок для нас – електронна пошта.

– Чи бесідуєте з дітьми-сиротами поза благодійними проектами? Про що?

 – На жаль, мало. Минулого року перед Новим роком із власної ініціативи з подругою провідували їх. Купили фрукти, солодощі, принесли книжечки. Трошки вдалося тоді поспілкуватися, прочитати кілька віршиків, спробувати розмалювати розмальовку.

– Яких відповідей особисто для себе шукаєш у спілкуванні з такими людьми, як Наталія Совінська?

 – Я переконана, що кожна людина у нашому житті не випадкова і що ми притягуємо людей таких же принципів, цінностей та поглядів, як ми самі. Тому з пані Наталею відразу було легко і приємно спілкуватися. Навіть не знаю чи справа у пошуку відповідей, просто ми розуміємо для чого ми це робимо – інакше не можемо.

– Яке твоя найцікавіша зустріч з дитиною?

 – Не можу вирізнити чогось одного, якогось яскравого моменту. Дітей дуже люблю, у кожній з них є своя індивідуальність і кожна дитина цікава. Хтось мовчазний і наполегливий, а хтось тараторить безупинну, з моторчиком, чи навпаки, може засиджуватися на місці, займаючись однією справою. Усі цікаві по-своєму.

– З якими людьми найлегше працювати? З якими найважче?

 – Для мене особисто легко працювати з людьми відкритими, щирими, такими, які мають власну думку, фанатами своєї справи, доброзичливими. Страшенно не люблю інтриг, закулісних ігор, нещирості. Нехай не дуже добре щось,  але краще сказати у очі, вирішити спірне питання і йти відкрито далі.

– Щось тебе вражає під час роботи у цій благодійній акції? Або хтось?

 – Ні, напевно нічого не вражає. Я просто знаю і вірю, що людей хороших,  з добрим серцем більше на світі, зокрема пані Наталя, яка організувала цю допомогу. Радію, що знайома з нею і що також можу долучитися до такої справи. А ще дуже вдячна моїм однодумцям по креат-студії «ІРИска», які також виявили бажання піти до діток та створити їм маленьке свято, огорнути теплом і любов`ю. Дякую їм.