Чи є сексоти на Тернопільщині

Що таке  донос?.  Спочатку невинне нашіптування  на людину, якій заздрить. Потім добавляється невелика брехня, а дальше  проходить час нашіптування до смертоносних доносів.  Якщо  особистість  має нахил до підлости маленької, то прийде та чорна година, що він вчинить щонайпідліше. Той, хто доніс сьогодні тобі на когось, завтра комусь донесе на тебе.

 

Це дуже спрацьовувало за Радянського Союзу. Але у нас, на Тернопільщині  масово почало діяти з приходом совітів у 1939 році.  Людей залякували або  дешево купляли. Влада розширювала мережу агентурної сітки на всі органи влади. Постійні  нашіптувачі і штатні стукачі були у кожному колективі. Їх культивували, їх вишколювали, їх підгодовували, їх розплоджували. Як бацилу чуми чи холери. Увесь суспільний організм  комуністичного диявола, був «зшитий» отим гадюччям. Фактично на ньому вся  імперська система й трималася. Будь-яка зрада за своєю суттю — ганьба. Та найганебнішою є зрада духовна. Зрада свого народу, його ідеалів, святинь…

 

« Ми ніколи не подолали б народ Західної України, якби не розплодили б зраду. Це було тяжко, але ми цього добились. Ми приклали багато зусиль, але машина запрацювала.  Партійні органи, силові структури працювала на те, щоб серед народу сіяти підозру. Підозра ж породжувала недовіру, а недовіра тягнула за собою самознищення і зраду…»

 

Так писав у свої спогадах один із керівників в Тернопільській області.

 

Зрадники, сексоти, запроданці, є в кожного народу, в  кожній країні.  Та виходять вони на поверхню  найчастіше тоді, коли відчувають, що є кому продатися. Коли на ту землю насуваються чужинeцькі завойовники або захланні «брати». Але не кожен піде на зраду навіть у безвихідній ситуації, як і не кожен у найжорстокішому бою здатний стати героєм. Для цього мусять бути суттєві передумови і, мабуть, здебільшого, — генетичні.

 

Якщо коріння здорове, то й древо буде здорове. Якщо в роду укорінена рабська гниль, то й крона буде із суцільних покручів.

 

Якщо дід був  енкаведиським  помелом. У  роки  комуністичного режиму  валив церкви чи вимітав людські комори і людські печі. Батько — агент КҐБ. То чого ж дивуємося, що воно  виповзає на екрани телевізорів,  їхало на анти майдан , підтримує сепаратистів, радіє збитим літакам, опльовує українську історію, лицарів народного духу, наші національні святині.  «ВОНО»  має спадковий синдром «малороса з рабською залежністю від москвита» І саме більше ненавидить свою рідну Батьківщину, свою Україну, рідну мову, свій народ. І стає на коліна перед загарбнико, визнаючи його «старшим братом» . З великим задоволенням на пам’ять фотографуються перед портретом пуйла. А тому що стали паршивими гнидами чужинської воші. У них небуло національного коріння. Воно зогнило ще у пращурів.

 

Вони мають лише  ті корінчики, які тягнуть із землі рідної, з народу свого лише поживу утробну. Черево росте, а душа зачахала.…

 

Повернімося до нашої історії Тернопільщини.

 

У  1945 році  на Західній Україні  було розташовано третину всіх внутрішніх військ СРСР. Діяло понад 150 спецгруп, створених під оунівське підпілля. Три псевдопроводи окружних, кілька крайових, районні. У цей же час у Тернопільській області  було заслано з Росії велику кількість співробітників МДБ, які повинні  були діяти як загони УПА. До роботи в області  було залучено: 5 тис. 437 чоловік,  додатково ще 4 тис. 576 оперативних працівників. Всього таємними оперативниками на Тернопільщині  було переведено 6 тисяч бійців МВС і 8 тисяч осіб, які підпорядковувалися МДБ,  Ці «бандерівські» групи складалися з бандюків, рецидивістів, довишколених у спецшколах під Москвою, Воронежем. Вони жорстоко, демонстративно вбивали невинних людей, виколювали очі, вагітним жінкам розпорювали утроби, ґвалтували й розпинали дівчат, закидали трупами криниці, спалювали оселі разом з господарями. Усі ці страхіття списувалися на «кровожадних бандеровцев». А це збивало з пантелику навіть місцеве населення — саму базу підпілля, — дезінформувало цілу країну, світ.

Надламувало віру багатьох підпільників у справедливість боротьби. Адже система суворої конспірації у підпіллі не дозволяла швидко й точно зорієнтуватися у цих диверсіях. А в підпіллі була здебільшого молодь. Досвіду агентурної боротьби не мала…

 

А тепер полистаємо сторінки  історії зради на Тернопільщині.

 

З протоколу допиту службою безпеки ОУН.

 

«…Підполковник Хорсун — начальник оперативного відділу обласного управління МГБ свого часу оповідав, що на Стрипі, біля Тернополя він «накрив» багато провідників ОУН. Хорсун сказав, що тепер майже все спаралізоване. Згинув один окружний провідник, один ще вищий і кілька інших людей. Крім цього, одного провідника взяли живого

 

29.06.1947 року  між селами Купчинці Козлівського району та селами Ішків і Багатківці Золотниківського району, в очеретах, через зраду колишнього окружного референта СБ «Жара» («Долі») — Іуди Василя Магдія — загинули: провідник СБ Подільського краю Мирослав Вовк («Єфрем»), окружний референт пропаганди Петро Сіно («Супрун»), хорунжий Михайло Мотиль («Пластун»), кущовий Ілько Білик («Лоза») та зв’язкові Василь Дусановський («Галенко») і «Шпак» (прізвище невідоме).

 

А наступного дня зрадник привів карателів ще до криївки на хутір Драгоманівка. Загинули окружний провідник Ярослав Бабій («Шах»), районний провідник Козлівщини Ярослав Дідик («Нечай», «Бескид»), районний провідник СБ Ярослав Ткач («Тихий»), зв’язковий Петро Паламар («Качор»), секретарка Ольга Стець («Оля»). Отже, Хорсун мав чим хвалитися. Але…      Не сказав про долю самого зрадника. Як і не всю правду подавав своїм зверхникам.

 

 

Витяг з інформації заступника начальника управління   2-н МҐБ УРСР підполковника Пастельняка щодо діяльности агентурно-провокативної мережі в Західній Україні за 1947 рік.

 

«В июне 1947 года УМҐБ Тернопольской области был завербован в качестве агента под псевдонимом «Крамарченко» бывший руководитель СБ окружного «Провода» ОУН, имевший бандитскую кличку «Жар».По данным «Крамарченко» нашими органами были ликвидированы 13 руководящих участников ОУН, в том числе руководитель СБ краевого «Провода» ОУН «Подилля» по кличке «Ефрем» и руководитель Тернопольского окружного «Провода» ОУН по кличке «Шах». После ликвидации перечисленных бандитов, через «Крамарченко» были проведены мероприятия по захвату организационного руководителя краевого «Провода» ОУН «Бурлана». В ходе проведения этих мероприятий «Крамарченко» создал агентурно-боевую группу из числа трех лично ему известных участников ОУН. Один из них — Мисько — своїм поведеним вызвал со стороны бандитов подозрение, был схвачен ими, допрошен и разоблачен. По данным Мисько, бандиты устроили засаду против «Крамарченко», который, будучи ими ранен и не желая сдаваться, застрелился…»

 

Повстанець «Місько» (Михайло Пасічник), колишній бойовик «Жара», завербований цим Іудою і його новими господарами, як агент, переграв і свого колишнього шефа і обласне МҐБ. Як зв’язковий із провідником «Бурланом», він запропонував заманити «Бурлана» у свою «новозбудовану криївку», там підсунути йому снотворне і почепити наручники. МҐБ забезпечило «Міська» наручниками і вишняком, приправленим сильнодіючим снотворним. В умовленому місці чекав «Жара», тобто новоспеченого «Крамарченка». Повідомити, що «Бурлан» у криївці. Коли «Жар» з’явився і тихо спитав: «Є?», «Місько» відповів: «Є». І вистрелив Іуді в груди. У цей час з-за кущів посипалися автоматні черги в бік автомашин із солдатами. За кущами лежали ще кілька повстанців, які «Міська» підстраховували…

 

Слід зазначити, що жодної нової криївки «Місько» не споруджував і провідника у неї не заманював. І «бандітамі схвачен» не був. Вдаючи, що співпрацює із МҐБ, він працював на підпілля.

 

Зліквідувавши Іуду Магдія, Михайло Пасічник у цьому бою, на жаль, і сам загинув…

 

З протоколу допиту службою безпеки ОУН.

 

«…Підполковник Хорсун — начальник оперативного відділу обласного управління МГБ свого часу оповідав, що на Стрипі, біля Тернополя він «накрив» багато провідників ОУН. Хорсун сказав, що тепер майже все спаралізоване. Згинув один окружний провідник, один ще вищий і кілька інших людей. Крім цього, одного провідника взяли живого…»

На жаль, самовихваляння оперативника були гіркою праправдою.

Історія зради довга і неописана.  В кожному населеному пункті нашої області були і  є зрадники. За гроші, за посад здатні продати все, свій народ і свою БАТЬКІВЩИНУ. Але їх одиниці. Будьте пильні!

 

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТОВИВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ

 

загрузка...

Comments are closed.