Історія про шанс, або Як тернопільський Фонд соціального страхування єднає людей

– Ви знаєте, що наш Фонд проводить реабілітацію застрахованих осіб? – зайшла в кабінет начальник Чортківського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області Лідія Борова. І доки ми ствердно кивали головами, вона з усмішкою продовжила. – А ви знаєте, що завдяки оцій реабілітації наш Фонд єднає людей?
І Лідія Володимирівна повідала нам історію про те, як двоє людей з різних областей, які скористалися реабілітаційними путівками за кошти Фонду для продовження лікування в санаторії, знайшли одне одного зовсім випадково , як кажуть – зустріли свою долю.
Повернулись з курорту, вони вже разом зайшли у відділення подякувати за турботу усім причетним до їх оздоровлення та шанс, який їм випав.
Отож, ця історія не про взаємини. Вона – про чергову можливість, яку завжди має для нас життя. Бо якщо людина вірить та у молитвах просить допомоги – всі довкола стають пазлами у творенні її долі.

Марина, героїня нашої історії, вперше приїхала з доньками в санаторій «Березовий гай», що в Миргороді. Старша Мілана хворіла на цукровий діабет, тож треба було дитину оздоровити. Та й молодшій, шестилітній Єві не завадило перед школою трохи відпочити. А про себе Марина особливо не клопоталася, бо після невдалого шлюбу, залишившись самотньою після розлучення вже й не намагалася підняти очі, щоб роззирнутися, побачити світ довкола і людей. Як і багато жінок, жила лише заради дітей та й не будувала плани щодо свого особистого.
Їхала вперше в санаторій, аби вилікувати дитину. Тягла валізи з перону, ледве йшла, бо дуже боліла спина. Зупинилася з дітьми перед сходами, коло яких стояла група чоловіків, тяжко зітхнувши. І тут якийсь мужчина запропонував допомогу, підхопив її пожитки. То було випадкове спілкування двох незнайомих людей, але хто ж знав що буде продовження. Слово за словом – виявилось, що вони приїхали на реабілітацію в один санаторій. Марина отримала путівку матері і дитини в своєму місті Боярці, Київської області, а її знайомий – в Чортківському районі. Їх посадили за сусідні столи у їдальні, що дало можливість вільно спілкуватися.
Сергій теж пережив перші стосунки, які не склалися, довгий час був самотнім, навіть поїхав на заробітки за кордон, аби забутися за роботою. До речі, сам за фахом медик, тому має добре сердце і звик допомагати людям. У Сергія ще з дитинства цукровий діабет, і з часом і він потребує курсу лікування. Пройшовши його, в Чортківській лікарні він отримав реабілітаційну путівку в санаторій, оплачену коштами Фонду соціального страхування України.
В розумінні Марини, там, в санаторії траплялися справжні дива. Її старша донька, яка важко пережила відсутність батька, не особливо любила розмовляти з чоловіками, взагалі була неговіркою. А тут сама почала спілкуватися з Сергієм, разом з молодшою сестрою грала з ним в теніс, щебетала в їдальні, наче сто років його знала. Кажуть, діти відчувають людей, діагностують якоюсь внутрішньою щирістю, незамуленим світлим серцем. Отак і прикіпіли діти до нового знайомого, та й Марині він сподобався. Головним призвідником до їх тісного спілкування став компот, який менша Єва в їдальні, невмисно зачепивши склянку, вилила Сергію на футболку. «Жіночко, це ваша дитина? Готові прати мені одяг? – з усмішкою запитав чоловік. Хоча Марина зрозуміла, що він жартує, але прати таки погодилась…
Далі – спільні прогулянки біля чудових музичних фонтанів курорту, день народження, який у Сергія випав якраз на час перебування в санаторії. Серце Марини до цього часу було таємничою кімнатою і лише любов привідкрила в її дверях щілинку світла. Радість була у всьому. Адже вона відтепер поглянула на цей світ інакше. Як і Сергій.
Спочатку вони гостювали одне в одного, бо в обох – робота, інші питання. Марина познайомилась з родиною Сергія та його дочкою Діанкою. Сергій також мав розову з батьками Марини, все як і мало бути. Як кажуть, шляхи Господні незбагненні. Ми плануємо, прагнемо, але наші плани мають звичку розсипатися під дією реальності. А часто так буває, що не думаєш про себе, забуваєш про звичайні радощі, а небо навертає, дає шанс. Головне – вірити, і бути відкритими до зустрічі зі своєю долею.
Щиро скажу: було не просто приємно слухати від працівника Фонду, а потім і від Марини та Сергія цю історію, а особливо приємно, навіть щемко. Бо наче відчуваєш якусь причетність до щастя цих двох. Наче ще одна світла історія, яка трапилась насправді, змінила життя колишніх одиноких сердець. До того ж, після реабілітації поліпшилось і їх здоров’я, і душевне самопочуття теж.

Насправді, Фонд причетний до багатьох таких історій. Фінансування реабілітації застрахованих осіб, оздоровлення потерпілих на виробництві – лише дещиця у десятках різнопланових допомог та виплат, медичного та соціального забезпечення, які фінансує структура. Працівники Фонду постійно допомагають людям з інвалідністю внаслідок трудового каліцтва, відвідують їх за місцем проживання. А чого вартий соціальний проект – спартакіада «Сила духу»! Він виявився справді успішним, бо щороку все більше і більше людей, які з виробничих причин втратили здоров’я, виявляє бажання приїхати на це свято спорту, вийти з чотирьох стін, реалізувати себе. «Лише люди, які подолали серйозну хворобу або важкі життєві випробування, можуть зрозуміти і оцінити, наскільки життя прекрасне», – сказав мені на спартакіаді один задоволений життям, успішний чоловік, який багато років пересувається на протезах.
Так, життя прекрасне. І це прекрасне життя ми можемо творити своїми руками.

Зоряна Замкова

Управління ВД ФССУ в Тернопільській області

загрузка...

Comments are closed.