«Наші діти народилися у серці», — подружжя Гуменюків із Тернопільщини

Якби кожен із нас зробив бодай одну добру справу або допоміг безпритульному чи сироті, світ став би абсолютно іншим і було б набагато більше щасливих людей. Такої думки притримується сім’я Марини і Руслана Гуменюків, які проживають у селі Бережанка Лановецького району.

А творити добро вони почали зі своєї сім’ї. Мабуть, для цього і спарував їх Бог, бо раніше пережили чимало власних випробувань. Марина залишилася вдовою із дворічною донечкою на руках, а Руслан розлучився. Тепер подружжя живе у гармонії і любові, пише газета “Сільський господар плюс”.

 Їх сім’я – це троє дітей – Анастасія, Володя і Маруся. Найстарша Настя – рідна донька Марини, а двоє молодших – прийомні. Але вони народжені у наших серцях, кажуть батьки, тому ми любимо їх як рідних. Володя довший час ходив за мамою, міцно стискав її руку і повторював: «Я тебе люблю». А Марина назавжди запам’ятала той момент, коли у дитбудинку вперше зустрілася поглядом із Володею. У цю мить вона відразу зрозуміла, що це її син.

З Марусею було по-іншому. У дитбудинку знали, що сім’я хоче взяти на виховання ще одну дитину. Тож як тільки Маруся потрапила до їхнього закладу – повідомили Гуменюкам.

– Ми відразу поїхали туди, – розповідає Марина, – спершу побачили іншу симпатичну дівчинку, але нам пропонували Марусю. Вона з народження страждає рідкісною хворобою (синдром Корнелії де Ланге). Словом, дівчинка з дитинства має інвалідність. Тим не менше, – каже жінка, – ми удочерили Марусю.

Ось так, у сімейному затишку діти проживають уже п’ять років. Усі доглянуті і щасливі. Але так було не завжди. Не раз, зізнається пані Марина, хотіла плакати від безвиході. А дітям, які роками жили без батьківської опіки, було важко звикнути до життя у сім’ї. Багато вистраждали батьки, але завжди намагаються привчити дітей до самостійності, до хороших звичок, до гігієни та спілкування. З Володею було легше, а Маруся мала багато шкідливих звичок. Їх вона набралася на вулиці, де фактично проживала з бабусею до того, як потрапила до дитбудинку. Її тато теж був безпритульним, а мама зловживала алкоголем.

З Володиною матір’ю прийомні батьки спілкуються і зараз. Мама дуже добра і шкодує за сином, але стабільності в її житті немає і по-іншому вона жити не вміє.

Перш, ніж взяти на виховання дітей, сім’я майже два роки допомагала безхатченкам і разом з іншими однодумцями приносила на залізничний вокзал їжу для них. Потім подружжя, яке на той час жило у Тернополі, відправляло їх у реабілітаційні центри, а кількох людей навіть поселили у дідусеву хату в Бережанці. Для того, щоби вони адаптувалися, мали чим зайнятись і заробити собі на життя, їм купили кіз.

Згодом Марина з Русланом зрозуміли, що можна допомогти і дітям. Не вагаючись, покинули роботу у Тернополі і почали робити ремонт у дідусевій хаті у Бережанці. Адже, перш ніж взяти дітей на виховання, треба мати житло.

Поруч з дідусевою хатою купили ще одну, сусідську, яку теж ремонтують. Неподалік придбали ще одну оселю, яку планують облаштувати для Володі.

Дбають батьки і про всебічний розвиток дітей. Найстарша Анастасія – відмінниця у школі і ходить на вокал. Володя захоплюється моделюванням і любить готувати їсти. Пані Марина щотижня возить дітей на улюблені гуртки до райцентру.

Усі члени сім’ї мають власні обов’язки та сімейну справу. Кози, які раніше купували для безхатченків, у них примножилися. Потім докупили ще й овець. Тепер у них на господарці є вже тридцять кіз та п’ятеро овечок. А ще тримають курей, кролів, гусей та обробляють землю.

Сімейство доїть кіз, виготовляє домашню бринзу та адигейський сир. А нещодавно створили кооператив і готові працювати далі. Долучають батьки до цієї справи й дітей. Влітку вони випасають тварин, допомагають заготовляти сіно, доглядають кролів, пораються на городі і в саду.

Щоправда, щасливе подружжя не завжди усі розуміють. Інколи навіть заздрять їм і кажуть, що Гуменюки прийняли дітей заради грошей. А однолітки нерідко насміхаються над дітьми. Хоча трапляються у їх житті і дуже добрі люди.

Але Марина з Русланом уже давно перестали жити для людей. Вони живуть у своєму світі любові до Бога і сім’ї. Головне для них – це діти і їх благополуччя. А серця їхні великі і добрі настільки, що у них є місце і для інших дітей. Тож найближчим часом збираються взяти із дитбудинку ще двох дітей і подарувати їм сім’ю і затишок.

Любов ТИМЧУК, газета “Сільський господар плюс”.

-1 thoughts on “«Наші діти народилися у серці», — подружжя Гуменюків із Тернопільщини

  • 13:20 | 19 лютого, 2018 at 13:20
    Permalink

    мабуть я скажу недобре. але менi здаеться. що сiм”я ця для себе робiтникiв придбала. а не рiдних дiтей.

Comments are closed.