Чому Збаразький замок апріорі не міг перемогти у конкурсі «7 чудес України»

Дорогі тернополяни! Звертаюся у першу чергу до людей, які насправді люблять рідний край і бажають йому процвітання, краєзнавців і справжніх фахівців туристичної галузі. Давайте будьмо об’єктивними. Чи були у Збаразького замку шанси на перемогу в черговому конкурсі із серії «7 Чудес України»? Як людина, яка добре знає стан наших тернопільських замків і палаців, бувала не тільки у Мукачевому, Ужгороді, Кам’янці-Подільському та інших відомих своїми історико-архітектурними пам’ятками місцях України, стверджую: шансів на перемогу у нашого Збаразького замку не було!
Тепер поясню чому так вважаю. Переможець конкурсу – Луцький замок є не тільки окрасою історико-культурного заповідника «Старий Луцьк», а й насправді однією з найдавніших і вражаюче красивих пам’яток фортифікаційної архітектури не тільки України, але й, щонайменше, усієї Центрально-Східної Європи. Луцький замок вражає і своєю історією. Його Верхній замок закладений ще у першій половині XIV ст. волинсько-литовським князем Любартом на місці давньої руської твердині. Саме тут у Луцькому замку 1429 р. проведено грандіозний кількатижневий всеєвропейський (!) з’їзд правителів держав… Через останнє, для багатьох, Луцький замок фактично є символом споконвічної європейськості України, її теперішніх євроінтеграційних устремлінь, що їх постійно роками декларують усі найвищі керівники нашої держави. Напевно для організаторів конкурсу (одного із найвищих очільників опозиційної «Батьківщини» М.Томенка та ін.), Луцьк і поготів є символом європейської інтеграції України, давньої українсько-польсько-литовської єдності.
Збаразький ж замок поступається Луцькому не тільки зовнішнім виглядом, але й, нікуди правди діти, своєю історією. Укріплення руського княжого Збаража знаходилися у теперішньому селі Старий Збараж. Початок розбудови на зовсім іншому місці нового польського укріплення відносять до 1626-1631 рр. Саме його не змогли взяти після тривалої облоги у 1649 р. українські війська гетьмана Б.Хмельницького. По суті справи Збаразький замок приніс славу лише польській зброї, його історія є гордістю польського народу, але аж ніяк не України (не зважаючи на те, що козацькі війська брали замок і у 1648 р., і пізніше). Для Росії Севастополь є містом «русской славы», а для Польщі Збараж є, таким самим ж за значенням, героїчним містом «польської слави». Перемога Збаража у конкурсі ще раз нагадала б про історію кривавого протистояння України й Польщі у XVII ст. Від політики не сховатися. Зважаючи на євроінтеграційні устремління організаторів конкурсу і на те, що уже давно Польща взяла на себе роль своєрідного потяга, що має доправити Україну в Європейський Союз, перемога Збаразького замку в конкурсі ставала, очевидно, небажаною. Це могли не врахувати прості пересічні українці, що взяли участь голосуванні, але напевно на це не могли не зважити справжні експерти із журі конкурсу (не ті, прес-конференція яких стала поштовхом для написання даного відгуку на неї).
Для української зброї Збаразький замок назавжди залишився символом такої близької, але все-таки недосяжної перемоги (дехто вважає, що й ганьби). Саме тому в Збаражі частіше зустрічаю не вітчизняних мандрівників, а туристів із дружньої тепер нам Польщі (до речі, переважно колишніх довоєнних мешканців Тернопільщини та їхніх нащадків, покликаних сюди всеперемагаючим почуттям ностальгії за втраченою Малою Батьківщиною). Думаю, що невдовзі їх ставатиме ще більше й більше, завдяки тим зусиллям, які затратили починаючи з весни 2011 р. на промоцію Збаража у зв’язку із 800-літтям першої писемної згадки про місто, нинішнє керівництво обласної державної адміністрації та управління туризму. До речі, припускаю, що якби на промоцію Збаража були витрачені не лише «ударні» останні декілька місяців, а хоча б навіть попередні 4-5 років, його шанси на перемогу у конкурсі «7 чудес України» все одно були б такими ж примарними.
Дехто може дорікнути, а мовляв, ось Дністровський каньйон, після попереднього подібного конкурсу, зміг увійти до числа туристичних перлин України. Нагадую, що на підтримку каньйона працювала не тільки Тернопільська, але й Івано-Франківська, Чернівецька й Хмельницька області. Треба визнати, що Збаразький замок був і залишається визначною пам’яткою регіонального значення (можливо, ще й, як не дивно, всепольського), але далеко не всеукраїнського, не зважаючи на всі старання керівництва обласної державної адміністрації та тернопільського управління туризму й дотичних до цієї справи структур. Як казав перший Президент України: «Маємо те, що маємо…».

Іван, історик, краєзнавець.