Євро-2012! Здохнем, щоб про нас не подумали погано?!
Нещодавно мені довелося ознайомитись, а пізніше і проштудіювати, за певних причин, мова про які піде далі, низку законодавчих документів з приводу Євро-2012 в Україні: Державну цільову програму підготовки та проведення в Україні фінального змагання чемпіонату Європи УЄФА 2010-12 з футболу (основні заходи), розпорядження Кабміну від 11 липня 2007 р. про схвалення цієї Програми, план заходів з підготовки фіналу і нарешті підписаний Президентом України Закон № 962-V, яким визначено систему основних підготовчих моментів цього „свята”. Уже після перших прочитаних сторінок серце озвалося мені несамовитим жалем, невигоєною кривдою за сьогоднішню …. Україну. Так, саме за теперішню, демократичну і самостійну, соборну, орієнтовану на європейські соціальні стандарти. Одразу зауважу, що дивне, вельми коректно висловлюючись, враження справили на мене ці документи. Здалося, що писали, а головне – схвалювали і затверджували їх, оті програми-заходи, не українські державні мужі, які невтомно позиціонують себе слугами народу, а панівний клас тоталітарного режиму, рукодайні поплічники бізнесменів, політики-„перевертні” усіх мастей і відтінків.
Мої гірко-терпкі переконання та висновки остаточно підтвердилися наприкінці прочитання документів, де я намагався угледіти, хоча б завуальовано, натяки на виховання здорового покоління, масове утвердження фізичної культури. У наших же програмних документах, та де там, про саме таке використання підготовки до Євро-2012 й не мовиться. Втім, задля уявної справедливості, слід сказати, що одного разу про культуру фізичного виховання все ж згадується, – у концептуальному документі, але через кому, між іншим, про всяк випадок, аби задовольнити прискіпливих, майже наприкінці довгого переліку всіляких державних програм, які нібито покладені в основу вже згадуваної „цільової програми”… І… все…. Зрештою, а для чого? Яке відношення до здоров’я нації має чемпіонат? У нас у країні зі здоров’ям все на „вищому” рівні.
Тож перш ніж продовжити цю розмову, вважаю за необхідне дещо конкретизувати свою позицію, точніше – своє особисте ставлення до Євро-2012 в Україні. Я не має й краплі сумніву, що воно в дійсності відкриває чималі можливості для прориву на багатьох напрямах до європейських економічних та соціальних стандартів. Однак, судячи з так званих „організаційних” програм та заходів, ці можливості будуть використані переважно задля задоволення корпоративних чи бодай шкурних інтересів чиновництва всіх інстанцій, задіяних у підготовчому процесі, та втамування, по-максимуму, апетитів бізнес-еліти і, чи то б пак, керманичів, за гучним виразом „творців” вже згадуваної Державної цільової програми, „вітчизняного підприємництва в усіх галузях економіки та сферах суспільного життя”.
Тут, що не документ, то декларація намірів зробити багатих ще багатшими; що ж стосується загальнонаціональних пріоритетів, інтересів отого, за улюбленим висловом Президента, маленького українця, то про них немає й згадки. Одна надія на те, що свіжа хвиля політиків внесе суттєві зміни у ці документи, з очікуваною рішучістю скорегує акценти і наголоси Pro bono Publico, тобто на благо суспільства в цілому і його найпродуктивнішої сили – народного загалу. Одначе поки що такі зміни не внесені, безперечно, за бездією годі й сподіватися. Надія помирає останньою, проте, – зовсім. Тож маємо те, що обіймаємо, а саме: Євро 2012 готується винятково як бізнес. Все підпорядковується одній меті: створити щонайсприятливіші умови для учасників та гостей. Щоб їм швидко і комфортно їхалося по відбудованих шляхах, як зазначено в одному із документів, пилося, сиділося і лежалося, та ще й з дівчатками під боком. До речі, останнє – аж ніяк не моя вигадка. Один із „іміджмейкерів”, які буквально рояться навколо причетних до організаційного та побутового забезпечення Євро-2012, без жартів, письмово запропонував звезти для задоволення сексуальних примх іноземних туристів до Києва, Дніпропетровська, Харкова та Донецька декілька десятків тисяч…повій з інших „нечемпіонатних” міст. І це на фоні епідемій СНІДу, туберкульозу, невпинної дитячої смертності, катастрофічної депопуляції населення – 500 000 чоловік на рік.
Виникає логічне запитання: а чи готова Україна в 2012 році прийняти навальну лаву свіжих хвороб з усього світу, в той час, як вона не здатна впоратись з власними?
Чи прораховувались наслідки „легкого” отримання „зелених президентів”? Цілком вірогідно, що відтік українців унаслідок хвилі трудової еміграції після чемпіонату принесе шкоди в десятки разів більше, ніж той прибуток, який буде отримано під час Євро-2012.
Одним словом, як запевнив чиновників із УЕФА та „євро-занепокоєних” з українських бізнесменів, очільник національно агентства з питань підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи з футболу Євген Червоненко, „бути Євро-2012 як бізнесу, бути”.
До речі, за мить пан Червоненко, мабуть, згадавши про свою державну посаду, зробив припущення, що Євро-2012 до отих всіх „позитивів” стане ще й „національною ідеєю”, яка, мовляв, об’єднає сущих в Україні „задля спільного процвітання”. А от цікаво, в який момент подібне „просвітлення” зійшло на шановного, і за якої асоціації? Теза ця більш ніж суперечлива. Адже об’єднати, зріднити, згуртувати, зробити єдиною родиною людський загал, та ще й такий розшарований як наш, український, здатна лише та ідея, в основу котрої покладено спільний інтерес, спільна, даруйте за прямоту, користь, бо, перш за все, власна потреба – рушійний апарат людської свідомості. А саме її, оцієї ж таки вигоди для нації, удень з каганцем не відшукаєш в жодному урядовому документі з приводу підготовки та проведення фіналу Євро-2012 в Україні… Червоною ниткою через ці документи очільники України пропустили, наголошую, одну турботу – особисте збагачення і повноцінний зиск власного клану.
Вважаю за доцільне акцентувати вашу увагу ще на одному аспекті підготовчої кампанії. Її законодавці, збагнувши, що для державного бюджету сума затрат у 36 „з гачком” мільярдів „долярів” не підйомна, вирішили „мінімізувати видатки держави” за рахунок насамперед місцевих бюджетів. Тобто перенесли значну частку підготовчих затрат на громади міст, що приймають Євро-2012. Як відомо, до таких міст належить і наш Дніпропетровськ. З одного боку така умова видається дуже вигідною для міської громади. А як же – з’явиться шанс нарешті привести, якщо не до європейського порядку, то хоча б наблизити до нього дороги, вулиці, міський транспорт, соціальну інфраструктуру. Поміркуймо, а чи не важливіше на сьогодні відремонтувати дороги від села до села та районної лікарні, відновити роботу закритих сільських шкіл, а не будувати магістральні шляхи для швидкої окупації України світових ФПГ???
Беззаперечно, заманливо обзавестися сучасними готелями, магазинами, ресторанами, паркінгами, спортивними спорудами… Але якби задарма, чи то б пак – за державний кошт, тобто гроші платників податку. За наші з Вами гроші. А то треба розкошелитися міському бюджету. А вони – можновладці-бізнесмени – ой як не люблять ризикувати, а надто, будь з ким ділитися грошиками, які можна покласти до надійної й теплої, власної, кишені …
А як же інвестиції, заперечите Ви? А інвестиції це не що інше як кредити, „люб`язно” надані Україні „нашими друзями”. До речі, Україні, яка до 2048 року буде повертати вже взяті кредити, категорично заборонено брати додаткові, про це одноголосно заявляють фахівці з банківської справи. (Остання інформація про зниження кредитних рейтингів України і Києва міжнародним агентством Standart & Poor”s, є засторогою не тільки для інвесторів, але й для українського суспільства ). Кредити братимуть ВОНИ під високі відсотки, а повертати будуть НАШІ діти та онуки все своє життя. Українці мусять знати! – Фінансово-промислові групи, хижаки, бурхливо плескаючи в долоні та, вдаючи захват, які ж ми розумні, насправді підживлюють наше марнославство, заганяють Україну до фінансової прірви, на заклання. Будьте певні, вони роблять це зі знанням справи, тому і вихваляють.
Можете СОТ? Легко. Можете Євро-1012? Без проблем. А ми і раді, аж шкіра терпне, аби про нас не подумали, що ми бідні та дурні, а ми тому і бідні, що дурні. Але повернімося до ЄВРО-2012.
Тож усі мери міст – „приймачів”, влаштували на скликаній Президентом нараді справжнісінький „плач Ярославни”. Щоправда, виглядав той плач, швидше замаскованим під слізницю, ультиматумом. Мовляв, або на період підготовки буде місту надано спеціальний статус, скасовано вилучення коштів до Держбюджету та ще й включено до доходів загального фонду місцевого бюджету 50 відсотків податку на прибуток, незалежно від форм власності (крім комунальної), або…не нарікайте… Адже окрім фіскальних надходжень, інших більш-менш потужних джерел для фінансування поточних заходів, за інформацією мерів, міська влада не має. Бачте зовсім, зовсім усі інші джерела фінансування вичерпані. А створити нові робочі місця, зберегти хоч одне виробництво, не кажу вже про налагодження нового, не спадало на думку? Розумію, в ті частини тіла, якими думає наша влада, навряд чи щось спаде.
Та подивімося на події з сусідньої дзвіниці. Якої користі чекати пересічним громадянам від закопаних у землю, закатаних в асфальт, замурованих у спортивні та інші споруди капіталовкладень? Скажемо відверто – майже ніякої. Ви заперечити: а хіба не залишаться місту нові готелі, спортивні арени, паркінги, ресторани, концертні зали? Так, залишаться, однак, зрештою, дістануться вони не громадськості, а „слугам народу” та обслуговуючим їх бізнесменам. Саме тут не обійтися без перспективи розвитку подій: наскільки відомо, вартість проживання за добу у трьох або чотирьохзіркових готелях коливається від 400 до 1000 гривень, аякже, після ЄВРО-2012 цими готелями будуть користуватись пересічні громадяни, 65% яких ледве зводить кінці з кінцями. Ці готелі миттєво швидко стануть „занедбаними”, неприбутковими, тому їх треба буде негайно рятувати, готелі безумовно, не громадян. Готелям негайно підшукають дієвого власника, який зовсім „випадково” причаївся неподалік, і якось так передчасно підготувався до приватизації, приблизно за п`ять рочків до події.
Запевняю Вас, за кожним, ще тільки запланованим до будівництва об’єктом, вже стоїть певна фірма, „личко”, компанія. І ледь відлунає останній свисток на новому стадіоні, як всі оті „новації” будуть миттєво приватизовані. Нічого в житті не відбувається даремно. Та навіть, якщо станеться чудо і щось зостанеться на загал, все одно пересічним громадянам користі від нього годі й чекати. Бо передбачено спорудити спортивну інфраструктуру, мережу об’єктів сервісного обслуговування, які не розраховані, а, отже, і не придатні для масового фізичного оздоровлення і навіть залучення до аматорського спорту дітей, юнацтва, не говорячи вже про пересічних людей середнього віку.
Спорт, на відміну від фізичної культури, – це в першу чергу величезний ринок збуту алкоголю та тютюну, а вже потім спортивний одяг. Великі футбольні стадіони – це інфраструктура, яка будуються для того, щоб люди більше ходили на футбол, більше споживали пива, чіпсів, цигарок, менше приділяли уваги собі та власним дітям, які в цей час виростають на смітниках. Немає часу з сином або з донькою піти позайматися фізичною культурою. Треба дивитись футбол, після двічі на тиждень коментарі Задіка Жюстера еtc. І так по колу.
Виходячи з вищенаведеного, все це розраховано на те, щоб українці деградували ще швидше, а згодом і зовсім зникли, самі себе ховаючи.
Пропоную Вашій увазі нескладний альтернативний варіант масового оздоровлення та фізичної культури:
Розрахунок
альтернативного варіанту масового оздоровлення.
Бюджет проведення ЄВРО-2012: 36 000 000 000 доларів США.
У розрахунку на кожну з 25 областей України:
36 000 000 000 : 25 = 1 440 000 000
Кожна область складається з 22-26 районів, отже, на кожен район припадає:
1 440 000 000 : 26 = 55 384 615
Приймаючи середню вартість спортивного майданчика за 10 000 доларів США, у кожному районі України можна організувати по 5538 спортивних майданчиків.
За 36 млрд. доларів США в Україні можна побудувати 3 636 000 майданчиків, тобто на кожному з них можуть оздоровлюватися по 13 українців.
Одним словом, наслідком отих колосальних витрат з бюджету міста стане подальше збагачення людей влади і бізнесу. Саме їм дістануться „вершки” Євро-2012. Ну а пересічним українцям – кому ярмо, а кому й домовина. Зараз, на превеликий жаль, дуже прибутковий бізнес ховати українців.
Про що все це свідчить? – запитаєте Ви. Це означає, що фактично на чолі нашої держави стоять не слуги народу, а вороги нації. І це не натяк на якусь політичну силу, а пряме обвинувачення тисяч різнокаліберних, різнокольорових державних керівників, які підштовхують націю до могили. Для них це гра. Це бізнес.
На жаль, Дніпропетровщина – не виняток із всеукраїнського контексту, а скоріше за все – ота крапля роси, в якій віддзеркалюється глибинна сутність Євро-2012 в Україні. Хто винен? – зрозуміло. Що робити? – відмовитись від ЄВРО-2012 поки не пізно, не може бути ніякої ганьби, тільки воздасться хвала людям, які піклуються про народ більше, ніж про розваги світових глобальних структур та власну дупу. Врешті-решт українцям треба прибрати „торгашів” та „приходьків” від влади, завдяки розуму та силі перемогти насамперед самих себе.
P.S. До речі, інфо для вболівальників, може, не всі знають, що квитки на матчі Євро-2012 коштуватимуть приблизно від 300 до 1000 Є і викупити їх треба буде, як мінімум, за півроку, так що дивитися чемпіонат ви будете, як і завжди, по телевізору, на дивані, так само, як би він проходив у іншій державі.
Дивна річ, кондуктора у громадському транспорті або касира в крамниці за те, що не додав 5 копійок решти, ми готові притягти до суворої відповідальності, а тут націю (48 000 000) обкрадають, кожного живого українця ? на 4000 грн. і жодного запитанная, не кажучи вже про дієвість ?!
Коментарі вимкнені.