«Подорож» Віктора Кіяшко – це поезія інтеліґента з тернопільської “стометрівки”

Юрій Завадський про книгу “Подорож” Віктора Кіяшко:

Віктор Кіяшко не зупиняється. Його поетична манера розвивається самостійно, залишаючи сліди в пам´яті читачів — то раптовим вишуканим образом, то несподіваною римою, то лайкою.

Його поезія природня, це поезія інтеліґента, який ніколи нізащо не погодиться бути залежним, поневоленим. Його свобода є підвалиною художнього світу, який хвилею надто особистий, інколи — надто класицистичний. Вірші, як відображення особистого сприймання місця й часу, можуть проторувати собі дорогу до читацького смаку, і відколи Віктор Кіяшко працює в літературі, відтоді він має читачів, ще з часу тернопільського самвидаву. Він прискіпливий, точний, поетично мовчазний. Радію, що Віктор не закинув свої вірші, як знимки з мандрівок. Вірші
потребують перегляду, як частково молитвенний текст, який в своїй повторюваності перероджується та, спустошуючись, стає виразним.

Автор про себе та свою книгу:

Народився у файному місті Тернополі у 84. Щасливе напіврадянське, напівнезалежне дитинство провів у типовому біляхрущьовському дворі з купою друзів та розмитими спогадами про ці часи через 20 років. У важливий 91 пішов до школи, з якої можу згадати вісімку веселих хлопців серед двадцяти п´яти дівчат. А ще були географія, українська та англійська 9 разів на тиждень. Тінейджерські роки провів слухаючи рок та готику, проводячи час на тернопільській «стометрівці» (напевно, така існує у кожному місті, принаймні, у Франківську точно) та пишучи свої перші любовні вірші «музі», яка не розуміла, про що у них йшлося. А, ні! Перші були російською і просто про якусь війну та трупи (усмішка). Напевно, такий собі післячорнобильський синдром. У новому тисячолітті пішов вчитися на економіста «широкого профілю» у Тернопільський «протитанковий», який згодом, чомусь, став національним економічним. Від «прогресивної» (хоча і червоно успішної) освіти рятувала поза академічна діяльність у міжнародній студентській організації, яка продовжувалась протягом усіх моїх років у Тернополі, закинула мене на рік проживання до столиці, а потім до чудової Скандинавії, у країну неймовірно казкових фіордів та недешевого пива. Завершуючи безтурботно студентський період, опинився у готично-старовинній Празі, де почав своє корпоративно ієрархічне життя із величезною купою позитивно заряджених моментів.

Вірші для «Подорожі» писалися протягом 2004-2008 рр. опісля самвидавного виходу збірок «лірика дощу» та «Початок». Остання, взагалі, вийшла лише задля задоволення власних поличкових потреб. За цей час з десяток разів об´їздив простір від Чопа до Бердянська, відвідав десь зо двадцять країн та «намотав» тисячі кілометрів у празькому метрі. Вірші писалися на папірчиках, у блокноті, на успішно втраченій «Нокії» та на моєму першому сіренькому ноутбуці, який ще доживає свого віку у кімнаті батьків. Два десятки сонетів цього разу залишилися поза кадром, але із великою надією на власний аркушний об´єм у майбутньому».

Буквоїд