«Посаджу! Згною!», або Феодалізм в окремо взятому районі на Тернопільщині

На цьогорічне свято першого дзвоника до школярів села Дзвиняч завітав особисто голова Заліщицької РДА Олег Олександрович Барчук. Прибув не з порожніми руками — вручив ключі від мікроавтобуса. За це йому вклонялися доземно, наче придбано цей транспортний засіб не державним, а власним коштом пана Барчука. Один надто екзальтований учасник святкового дійства навіть у запалі вдячності вигукнув: «У нас у районі є батько — голова РДА».
«Тут ви навчаєтесь, здобуваєте знання, навики до праці, — наставляв чиновник учнів. — Зрештою, тут пізнаєте правду і перемагаєте кривду». Який вигляд ця боротьба добра і зла має на практиці, продемонстрував, обравши об’єктом «кривди»… сільського голову Петра Умрихіна.
Перед тим як розпочати «відкритий урок», чиновник обійшов довкола школу, скрушно похитуючи головою: «Ой яка вона обдерта та нещасна. І знаєте чому? Бо не на своєму місці сільський голова». Після того, відшукавши у натовпі П. Умрихіна, втупив у нього погляд.
«Чого ти там став? Ану йди сюди! Кажи: чому на школу не дав ні копійки?» — почав привселюдний допит О. Барчук (можливо, далися взнаки «гени» екс-міліціонера). На виправдання П. Умрихіна, що не має права цього робити, бо не передбачено законом, та й у сільраді на зарплату грошей не вистачає, районний очільник гаркнув: «Закрий писок!» І терміново викликав телефоном прокурора району та начальника райвідділу міліції. «Розберіться з ним!» — вказав на сільського голову.
Убозівці прибули «розбиратись» у той день, коли Петро Умрихін проводжав в останню дорогу тещу. Гуманно зачекали, поки повернеться з цвинтаря, а далі взялися перевіряти його діяльність. «Ти вже «вишку» собі заробив», — повідомили наперед.
— Я найбільше боявся, щоб не підкинули нишком гроші чи наркотики, — зізнається сільський голова. — Тим паче, що вже була спроба налаштувати проти мене депутатів сільської ради, аби висловили мені недовіру як «злочинцеві». Та не вийшло. Видно, щось таки роблю корисного для села, коли громада обирає мене на цю посаду вже третій раз поспіль.
— Перед тими «наїздами» нашого сільського голову тричі викликали у райдержадміністрацію, щоб перейшов у провладну партію. Але він мав мужність відмовитися, — пояс-нив учитель Дзвиняцької школи Петро Костенюк. — За вказівкою заступника голови РДА Степана Кобіса в школі чинився тиск на педагогів, техпрацівників, аби сім’ями, родинами голосували за Партію регіонів. А перед виборами приїхав пан Кобіс, щоб заявити нам таке: «Вам тут тепленько, є умови. Працюйте, але знайте, як голосувати. Треба дати 25 відсотків за ПР. Інакше не тут будете сидіти, а в колгоспі свиням корм давати». Має право державний службовець так розмовляти з освітянами?
Держслужбовець, певна річ, не наділений такими повноваженнями», а от феодал — так. До речі, мабуть, тому в районі люди позаочі називають владоможців Барчука та Кобіса «феодалами».
— Пізнього вечора 28 жовтня зателефонував мені голова РДА Барчук, — розповідає місцевий підприємець, ветеран праці Михайло Гушоватий. — І трубка стала випльовувати нецензурщину, яку нерідко змушені ви¬слуховувати з його вуст і підлеглі жінки: «Ти, г…дон, сука, продався за дві пари шкарпеток! Ти вкрав у мене голоси. Я тебе запроторю в божевільню!» За що мене туди, людину здорового глузду, котра немало зробила за своє життя для району, для України? А через кілька днів — дзвінок із Заліщицької міської ради: «Михайле Петровичу, під’їжджайте до новозбудованого вами будинку, прибула комісія з області». Запитую, з якої нагоди? «Надійшов сигнал від голови РДА, що будинок навпіл тріснув». То як жити і працювати у цьому районі в умовах постійного залякування, шантажу? Час покласти край феодалізмові!
У цивілізованих державах чиновник, який повівся аморально, добровільно зрікається своєї посади. Ще й вибачається перед людьми за шкоду, заподіяну своїм негідним учинком. А в нас? Лиш дорікни якомусь вельможі…
І все ж начальник районного управління юстиції Володимир Шипітко вирішив надати Барчукові шанс угамувати свої феодальні замашки — подарував йому текст Закону України «Про правила етичної поведінки» (не завадив би примірник і для Степана Кобіса), прийнятий у травні цього року. Може, схаменеться?
— Викликає мене Барчук до себе в кабінет і починає повчать, як маємо «в команді» заробляти гроші, — згадує В. Шипітко. — Каже, беріть виконавчу службу та їдьте у село Солоне, там один інвестор обробляє землю. Запитую, чи є виконавчі документи, рішення суду? «Їдьте, — обізлився голова РДА, — а то я вам зроблю!» Я відповів, що цього не боюся. Після того почався неприхований силовий тиск на працівника виконавчої служби. Мусив чоловік звільнитися з роботи. Потім новий конфлікт — не ту людину, виявилося, ми прийняли на роботу в державну реєстраційну службу, бо Барчук «вже порішав» (так мені він сказав) за іншу кандидатуру. Знову погрози від нього: «Я тобі зроблю!»
Конфлікт сягнув апогею, коли начальник райуправління юстиції, виконуючи свій професійний обов’язок, домігся, аби голова РДА таки повернув одному з банків понад мільйон гривень кредиту, отриманого ще в 2009-му. Така «зухвалість» не могла залишитися без покарання — від керівництва району в Головне управління юстиції у Тернопільській області надійшов лист із вимогою звільнити В. Шипітка з посади через «негідну поведінку». Однак перевірка з’ясувала, що наведені компроментуючі «факти» — надумані.
— Було б неправдою сказати, що я не боюся Барчука і його оточення, — не приховує директор Заліщицької ЗОШ №2 Орест Винницький. — Адже можна втратити свободу — підкинуть «ляльку» з грішми, зброю чи наркотики, що в нас практикується. Це ж беріївські початки! Бо хіба за збігом обставин в один день від мене, як керівника школи, прокуратура вимагає низку документів, а на порозі вже чекає комісія, що прибула з перевіркою за дорученням го¬лови РДА? У нашому районі розмова з непоступливими коротка: «Купіть собі шнурки, а мило вам привеземо».
Та, видно, погрози вже не діють, люди сміливіше відстоюють власну гідність. Дедалі складніше владцям «рішати» якісь свої питання, однак все одно тиснуть…
Скажімо, ні з того ні з сього органи місцевого самоврядування населених пунктів, що знаходяться вздовж берегів Дністра, наче по команді, почали скасовувати свої попередні рішення, якими погоджували надання приватному підприємцеві Василеві Андрусику спецдозволу на видобування гравію і піску з річки (в місцях, де необхідно поглиблювати фарватер). Не зважили, що чоловік уже затратив чималу суму грошей: виготовив проектну документацію, придбав цілісний майновий комплекс для виконання робіт. Начебто тепер за це береться нікому досі не відоме ТОВ «Каньйони Дністра». Особливий інтерес воно виявило до земельної ділянки, на якій розташований комплекс В. Андрусика. Кажуть, депутатів Добрівлянської сільської ради «опрацьовували» посланці від Бар¬чука (подейкують, видобуток природних ресурсів — його слабина): «Віддайте цю землю товариству «Каньйони Дністра». Депутати відмовили, бо як передати ділянку, на якій є приватні будівлі? Натомість запропонували вільний відрізок берега неподалік. Мовляв, якщо є бажання, то роботи всім вистачить». Але новонароджене ТОВ (щойно зареєстроване) капризувало: хоче «проводити геологічне вивчення та видобування корисних копалин місцевого значення саме тут! Хоча не має для цього жодних засобів, навіть примітивної лопати.
— Це — чистої води рейдерська атака, — визначив відомий заліщицький підприємець, який створив не одну сотню робочих місць, Іван Навольський. — Був розрахунок: коли Андрусика позбавлять земельної ділянки, то зможуть відібрати у нього й увесь майновий комплекс. Але добрівлянські депутати, до їх честі, такий намір зірвали.
Чи остаточно відбита атака, що координується з владного кабінету? Іван Михайлович, якому доводиться витримувати нескінченні візити перевіряльників, переважно силовиків, у тому не певний. Бо голова РДА, схоже, наплював уже на всі закони.
— Перестрів мене 27 жовтня і накинувся з погрозами: «Знищу, згною! Із дружиною виїдете з району й ніколи не повернетесь!» Мабуть, подібне довелося вислуховувати від сталінських опричників моїм батькам, добрим господарям, коли їх вивозили до Сибіру. Але ж живемо – в незалежній Україні…
Цей матеріал — своєрідна стенограма почутого вашим кореспондентом під час сесії Заліщицької районної ради 9 листопада (кажуть, такої бурхливої там іще не було). За наполяганням чотирьох десятків депутатів, які представляють різні політичні сили, до порядку денного додали питання про «особливо надзвичайну ситуацію», що склалась у Заліщицькому районі. Як засвідчили емоційні виступи, створив її Олег Барчук, котрий репрезентує державну владу. Отож логічними видаються пропозиції, що звучали у залі: Президент повинен замінити цього чиновника на достойнішу особу.
До речі, на сесію ні Барчук ні його одіозний заступник Кобіс чомусь не з’явилися. Звикли, мабуть, до «одобрямсів», а тут… Геть народ з покори вийшов.
Знову шукатиме районний очільник управу на сміливців, накликаючи на них убозівців, чи нарешті замислиться, чому його «феодалом» люди нарекли? Можливо, до цієї теми ми ще повернемось. А поки що не будемо заважати Олегові Олександровичу студіювати подарований юристом примірник Закону України про «Правила етичної поведінки».

Зенон Михлик, кор. «Сільських вістей».
Тернопільська область.