Щоб Ви нас серцем так почули, як чуємо Вас ми (про тернопільських дітей зі зниженим слухом)

Xочу розповісти про дітей, які навчаються у школі інтернаті зі зниженим слухом та просто хорошу людину Гуменюк Галину Йосифівну. Вона любить своїх учнів просто за те, що вони є, живе їхніми проблемами, радостями. Навчає їх прекрасному – бути людьми, любити свій край, берегти звичаї і традиції і радіти кожній хвилині прожитого дня.

Ми познайомились у бібліотеці №4 для дорослих. Я там працюю, а Галина Йосифівна прийшла за книгами. Вона розповідала мені про своїх дітей з таким захопленням, що захотілось познайомитись з нею та її вихованцями ближче.

  І ця зустріч відбулась. Вона залишиться у моєму серці назавжди. І як не дивно діти вміють щиро радіти, любити, творити, малювати і жити у своєму світі…

 Спільно з бібліотекою ми організували виставку дитячих робіт до Великодня. Провели бесіду «Світ незрівняних писанок». І стільки радості я давно не бачила в очах дітей…

Я щиро вдячна вихователю вищої категорії Галині Йосифівні, яка багато років працює в Тернопільській школі інтернаті для дітей зі зниженим слухом, яка знає своїх вихованців, їхні мрії, сподівання, але щиро вірить, що і ми пересічні громадяни нашого міста зможемо почути  стукіт їхніх сердець…

  На майбутнє ми вирішили створити спільний проект  виставку малюнків «Діти, які пишуть картини серцем».

Світлана Козелко