"Серед нас є люди значно гірші за вату" або Як бандерівці приймають біженців
Наші біженці поїхали. Поїхали не додому, бо там далеко ще не миром пахне. Поїхали в Харків до родичів. Нам було їх важко відпускати, але їм тут залишитися було б ще важче.
Ми, бандерівці, насправді трохи противні люди… Звичайно, не всі, і може навіть не більша половина , але серед нас є значно гірші за вату. Ми дуже швидко забуваємо про чуже горе, а якщо допомагаємо, то чекаємо чогось взамін, або тисячі слів подяки.
Ну добре, ближче до діла… Коли Женя (єдиний чоловік серед наших біженців, решта троє жінок і четверо дітей, думаю пояснювати чому він саме тут був потрібен їм всім не варто) виходив в село чи то магазин, чи то на підробіток , сільські бандерівці вслід кричали: “Сепаратист!”, докоряли, що сховався від війни за спідницею дружини і тещі. Женя моїм батькам про це не розповідав, намагався не звертати уваги на подібні речі і жити своїм життям. Але людям мало, почали вигадувати, що наші біженці насправді підтримують Путіна, бо хтось/десь/колись/від когось/ почув, а хтось комусь/колись розказав, що нібито чув, як Женя говорив про це колись/з кимось/ по телефону. А чутки в селі, особливо погані мають звичку множитися, доповнюватися і передаватися.
За кілька днів до дітей-біженців люди не впускали гратися своїх дітей, при зустрічі з Женею сільські мужики-герої погрожували, що здатуть його в воєнкомат і відправлять на схід….
Біженці не витримали… Поїхали…
Зразу після їх від”їзду в селі з”явилася нова чутка : їх вигнали люди через те, що на бабусиній хаті біженці повісили російський триколор… Не буду писати про те, що ці люди дуже охайні, чесні і добрі, вони покидали “гостинну ” бандерівщину зі сльозами на очах. Плакала і сусідка баба Аня, яка того російського прапора на хаті так і не бачила, плакала, бо не могла зрозуміти для чого люди вигадують такі дурниці?!!
P.S Як жаль, що змінити світ хоче кожен, але не кожен хоче змінитися сам!
Коментарі вимкнені.