Сьогодні мав відбутися прощальний концерт «Вар’яти-шоу»

Сьогодні, 21 березня, мав би відбутися прощальний концерт «Вар’яти-шоу» у легендарному львівському клубі Picasso.

Мав би, якби не карантин.

З усіх концертів «Вар’ятів», які ми перенесли або скасували, про цей я жалкую найбільше. Тому що клуб закривається. Його більше не буде. І наших виступів у ньому теж. А так хотілося попрощатися з ним, по-людськи! І востаннє поцілувати ту сцену, на якій ми відпрацювали з хлопцями майже 10 років…

Березень 2010-го. Я збираю у Тернополі кращих україномовних гумористів зі Львова, Тернополя, Франика, Чернівців, Млинова, Ізяслава, Новояворівська. Домовляємось про створення «Першого україномовного гумор-шоу «Вар’яти»». Мине пару років і зі всієї цієї когорти повідходять в різні боки франківські «Батяри», «Кот» з Чернівців, Кутуньйо з Ізяслава, Юра Бадзян і Міша Муха з Тернополя, Назік Бійчук з Ілоною з Новояворівська. Рома Гапачило зі Львова.

Але, перш ніж це трапиться, мені, як очільнику, ще потрібно буде пережити кілька ситуацій, які приземлять мене дупою на сиру землю. Станом на 2010 рік у мене за спиною були: «Comedy Club UA», «Підйом» і «Файна Юкрайна». І я, такий окрилений своїми успіхами і власною впізнаваністю, чомусь повірив, що на моїй мармизі можна «витягнути» новий гумористичний бренд.

Який же «холодний душ» я отримав, коли ми поперлись у свій перший міні-тур. Після гучної презентації у Тернополі 28 травня 2010 року, коли у нас був забитий глядачами весь паб «Хмільне щастя» (включно з 4-ма кандидатами на посаду мера міста), ми прозріли в інших містах… 40 чоловік у Чернівецькому «Егоїст-Пелес», 12 в Ужгородському «Бабалу» і чоловік 35-40 у львівському «Picasso».

Звісно ж, з усіх закладів, де ми не виправдали сподівань, нас «поперли». В Чернівцях ми ще раз «рипнулись» у «Егоїсті», потім попустились, потім зайшли у паб «Гойра», на третьому виступі і там здулись. У Франику ми дали один більш-менш успішний концерт в «Кіліманджаро», заїхали другий раз, нарахували 39 глядачів і попустились. В Ужгороді пауза між концертом в «Бабалу» і виступом у «Фантомі» зайняла близько року. Але справу не покращила, це був перший і останній виступ у цьому клубі.

Це так, щоб ви собі уявили загальну картинку наших справ у сезоні 2010/2011. Але мова, власне, не зовсім про це…

А про те, що в червні 2010-го ми, вар*яти, дали свій перший концерт у «Picasso». Виступ мав розпочатися в одній годині, але в цей час йшла трансляція ЧС з футболу… команди зіграли в нічию і грали ще 2 додаткових тайми. А потім пробивали пентальті ))). Коротше кажучи, ми вийшли із запізненням десь в 1,5 години, на «дещо випившу» публіку в кількості 35-40 чоловік. Біс його знає, як оцінювати той виступ. Але для нас важливим було те, що Роман Кравчишин, управлінець клубу, сказав тоді: «Ну, давайте, до зустрічі наступного місяця». Він не «послав» нас і ось це було круто! Наступного місяця ми дали виступ в цьому клубі ще раз і до нас прийшло… ще менше глядачів! І тоді Роман сказав ті слова, які я пам’ятав усі ці роки: «Чуваки, я бачу в вас потенціал, люди потягнуться, просто треба то все розсмакувати. ВИ МОЖЕТЕ ПРАЦЮВАТИ В НАШОМУ КЛУБІ»!!!!!!

Чи думав тоді Роман, що ми, в якийсь період життя закладу, будемо ледь не єдиною причиною, чому туди ще будуть приходити люди?! Чи передбачав він, що ці «вар’яти», які не можуть зібрати на себе 50 чоловік аудиторії, через 6 місяців нарешті зберуть повний зал, через 1,5 роки почнуть давати вже по 2 виступи на місяць, а потім будуть збирати і по 3 аншлаги за 2 дні в його клубі? Я не знаю!

Я знаю тільки одне. «Picasso» став нашою незмінною тренувальною базою. Там ми кожного місяця обкатували нову програму. Там ми зривали оплески і «лажали». Там ми мали просто золотих постійних глядачів (квитки на «вар*ятів» практично неможливо було дістати, бо одразу після закінчення вечірки на наступну вечірку вже було заброньовано понад 70% столиків), які були «лакмусовим папірцем» нашої творчості. Ми знали, що те, що «зайшло» на цю публіку можна сміливо везти по всій країні! Там ми роздавали нашу офіційну нагороду – «Орден Вар’ята 1-го ступеня». З 21-го ордену, наявність якого дозволяє Лицарю ордена безкоштовно відвідувати будь-які заходи під егідою «вар’ятів», 18 були роздані саме у «Picasso». Їх отримували різні люди, які в різний спосіб допомагали нам чи ставали тими, без кого вечірки у Львові неможливо було собі уявити. Андрій Садовий, присутність якого на кількох вечірках започаткувала «моду» у львівських чиновників на відвідини «Вар’яти-шоу», дівчинка Даша, яка 2,5 роки приїжджала з Києва на наші вечірки у Львові, поки ми не мали концертів у столиці. Наталка, яка за 4 роки не пропустила жодного нашого концерту. Ростик, який приводив на кожну вечірку людей на 5-6 столиків. Ірина, яка «присадила» на наше шоу тусовку львівських дантистів. Та ще багато хороших людей!

Багато чого відбувалося хорошого у цьому клубі на наших вечірках. Ми зростали у професійному плані, люди тішились, акумулювалися сотні тисяч гривень на допомогу Армії, зрештою, один наш «вар’ят» там познайомився із майбутньою дружиною, а інший зробив пропозицію руки і серця.

І цим постом я хочу зробити те, чого не зміг сьогодні зробити особисто в клубі!

Висловити свою максимальну подяку усім тим людям, які останніх, майже 10 років, робили все, щоб «Picasso» став нам не просто тренувальною базою, а рідним домом. 23-24 виступи на рік – це вже не комерція. Це констатація нашого шоу як частинки життя клубу, його історії!

Я дякую усім адміністраторам, які займались квитками і вручну розсаджували доволі непросту клієнтуру нашого шоу, усім дівчатам з кухні, які підгодовували наших глядачів і нас, діти яких росли на наших очах і наших руках))! Охоронцям, які дбали про те, щоб нам було безпечно, глядачам комфортно, а тим, хто поводив себе нечемно, допомагали зрозуміти, що вони зайві пасажири на цьому святі життя. Дякую всім технікам, які монтували декорацію, світлотехнікам, що робили наші виступи яскравими, звукоінженерам, що допомагали Тяпі нас визвучувати, найкращим в світі барменам і офіціантам, які дбали про наш затишок і були першими цензорами наших номерів на репетиціях!

І я ДЯКУЮ Роману Кравчишину! За те, що колись відкрив двері у клуб і підставив плече. Ми віддячили Тобі, Друже. За останніх 4 роки нас переманювали разів 20-ть! Ти здогадуєшся хто і куди. Але моє слово було завжди простим. Так, ми можемо заробити в інших місцях в три рази більше, але ми ніколи не «кинемо» тих, хто колись повірив в нас! Ти повірив в нас. Ми віддячили вірністю. Я вважаю, що ми були хорошим тандемом!

Низький уклін усім, хто був причетний до нашої, «вар’ятівської», історії у «Picasso»! Вибачте ще раз, що через карантин, ми не прийшли поцілувати нашу рідну сцену перш ніж демонтують нашу декорацію!
Усьому колективу «Picasso» щира подяка за весь цей шлях з червня 2010-го по лютий 2020-го. Сльози на очах і комок в горлі. Світ тісний, ще перетнемося!

Дякуємо за все!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

З повагою, колектив «Першого україномовного гумор-шоу «Вар’яти»»!

Сергій Притула – офіційна сторінка