«Любов до людей – це вже звичка. Як бути з тими, кого приручили?», – Жанна Сергеєва

Про тернополянку, яка підбирає до свого дому безпритульних тварин, я хотіла написати давно. Але, як то буває у нашому метушливому світі, – «забігалася», «справи»… Хоча, знаю точно – забувати про благородних людей – недопустимо взагалі. Як і знаю те, що про добрі справи не кричать. Про зроблене добро говорять пошепки, а то й взагалі мовчать. Саме тому жінка тривалий час не хотіла, щоб її ім’я згадували у статті, тож довелося її вмовляти. Урешті-решт, заради тварин вона погодилася.

Отже, знайомтеся – Жанна Богданівна Сергеєва та її вихованці.

 «Прилаштовую тварин до себе, тому що розумію – вони, на відміну від людей, не наділені правом вибору. Тварини від людей залежні»

 – Пані Жанно! Теми про політичні диспути та навколишній негатив давно «приїлися», а про світле і добре писати завжди приємно. І завжди актуально. Чому до останнього не давали згоду на інтерв’ю?

– А навіщо писати, нехай краще тернополяни передадуть тваринам у стерилізаційний центр, що в Дичкові, їжу, речі, медикаменти, – твердо і переконливо відповіла п. Жанна. – Про тих, хто опікується бездомними тваринами, знають такі ж самі люди… А більшого і не треба.

– А поки тернополяни везуть собакам в стерилізаційний центр харчі, одяг та ліки, розкажіть, будь ласка, кілька історій із життя тих, кого Ви приручили.

– Друзів наших менших, яких я підселяла до себе в квартиру, було дуже багато… Для прикладу, Марлі, йому вже близько року. У нього було семеро братиків та сестричок. Я намагалася врятувати їх усіх, але вижив лише він…

«Я закликаю людей бути відповідальними за тих, кого приручили. Викликати у тварини довіру, а потім залишити її за порогом будинку – абсурд!»

– Люди навіть з вікон тварин викидають! На щастя, після такого знущання вони здебільшого виживають, але ж травмовані вже, калічки! Я закликаю людей думати, бути відповідальними за тих, кого приручили. Викликати у тварини довіру, а потім залишити її за порогом будинку – абсурд!

Якось мої собаки знайшли у високій траві «малюка», якого я сама не побачила б нізащо – настільки кошеня було маленьке… Назвала його Дейлом. Було видно, що воно домашнє, без бліх. Вочевидь, хтось вирішив таким способом «проблему» і спекався бідолахи – викинув. Кошеня наче й здорове було, але із забоєм лапки. Зараз Дейл живе у приватному будинку, разом із собакою та ще одним підкинутим кошеням. Знайомі забрали його до себе.

– Не можу підібрати слів для опису людей, які позбуваються своїх вихованців… Усіх тварин вдалося врятувати?

– Врятували майже всіх. Але, на жаль, не усім вдалося вижити. Я не чарівник, хоч помагаю, як можу. Багатьох уже повіддавала «в добрі руки». А з деякими господарями, до яких вдалося прилаштувати тварин, зв’язок я підтримую й донині…

«Багатьох уже повіддавала «в добрі руки». А з деякими господарями, до яких вдалося прилаштувати тварин, зв’язок я підтримую й донині…»

– А скількох маєте власних собак і скількох – котів?

– Маю три домашніх собаки і кішечку Марусю. Усі були покинуті! Перший собака з’явився в 2007 році. Його, маленьким (тижнів три йому тоді було), я знайшла на ринку за «Диканькою». Це ­­– ­­наш Умчик. Він у нас «вічно молодий»! – сміється. – Вже дорослою Муху знайшли в полі за «Оріоном». Впродовж усього літа разом із чоловіком підгодовували її, носили Мусі воду… А ближче до осені вона перебралася до нашого під’їзду. Люди гнали собаку геть, викидали миски, підстилки… За Мухою якийсь чоловік приїхав аж із Кременця, привіз їй гостинців, але вона до нього не пішла. От і вирішили з чоловіком, що буде наша. Живе з нами вже 5 років. А Мілка – «наймолодша», вона у нас рік проживає.

«Син прислав з Луганщини фото спільного для всіх хлопців «друга» – собаку Сніжка. Поки хлопці на завданні, тваринка гріє їм постіль»

– Мій син – Сергій, воює в артилерії у 24 ОМБр. Ще раніше він прислав з Луганщини фото спільного для всіх хлопців «друга» – собаку Сніжка. І, що Ви думаєте, ­­– вже півроку пройшло, а Сніжок досі з ними! Поки хлопці на завданні, тваринка гріє їм постіль. Хлопці з АТО вже вирішили з ким їхній «товариш» поїде на мирну Україну. А нещодавно син обзавівся новою «подругою» – собакою Димкою. Її фото не прислав, бо зараз він на полігоні, а фотографії там робити заборонено…

– Певно, тварини, знайдені в АТО – справжні талісмани для наших захисників?..

– Мій син, хоч і воює в АТО, але, як і я, має «талан» на «знайомство» з чотирилапими. Для прикладу, красуня Мона жила з бійцями АТО на полігоні, а ще син «дружив» з «малявкою» Гільзою. Думаю, нема потреби пояснювати чому він назвав останнього собаку саме так.

«Знайдені в АТО тварини є «амулетами» для наших захисників! Більшість на Сході вірять, що собака чи кіт уберігає від небезпеки…»

– І хто кого найчастіше знаходить перший?

– Здебільшого тварини самі прибиваються, а деяких собак хлопці знаходять волею випадку. І, що Ви думаєте, – пухнастики допомагають захищати територію! Знайдені в АТО тварини є, так би мовити, «амулетами» для наших захисників! Більшість на Сході вірять, що собака чи кіт уберігає від небезпеки…

– Поділіться з читачами ще якимись історіями з життя тварин.

– Якось ввечері я вигулювала своїх чотирилапих і побачила при дорозі 4-ох цуценят. Вони сиділи на мішку і жалісливо скавуліли. Довго не думаючи, забрала їх додому, бо до ранку вони б замерзли. На вечір викупала. Залишити в себе цуценят не могла – в мене 2 дорослих собак. Їх я теж колись підібрала. На щастя, песенят вдалося прилаштувати.

– Був випадок, коли мій чоловік знайшов на узбіччі траси чотирьох киць-сестричок… «Добрі» люди позбулися їх, залишивши у картонній коробці. Цих кошенят я знайшла у сам день Нового року… Забрала до себе, а потім роздавала людям. Дівчата з громадської організації «Ноїв ковчег» допомогли їх прилаштувати…

– Оце ж таланить Вам на «знахідки»!

– І справді – маю «фарт» на залишених напризволяще створінь… Інколи навіть з дому «боюся» вийти, щоб укотре на когось не натрапити… Бо ж квартира у мене – як рукавичка з відомої казки. Хоч би як не хотіла, але місце не безмежне. Якщо «переборщити» – може «тріснути»! – із сумом усміхається.

«Приємний момент: усіх собак і котів, яких беру до себе на перетримку, вдалося прилаштувати. Що не може не гріти душу!»

– А як шукаєте тваринам господарів?

– Господарів для тварин знаходжу здебільшого через Інтернет, або ж констатую знайомим, що знайшла «клубочок шерсті», тож чи не хочуть забрати собі. Якщо не мають як, кажу їм, щоб хоч передали інформацію далі, по «ланцюжку». Отак і знаходяться люди, які готові опікуватися тваринами. Приємний момент: усіх собак і котів, яких беру до себе на перетримку, вдалося прилаштувати. Що не може не гріти душу!

– Це – радісно!  А є страх перед тим, як віддавати тварину в чиїсь руки?  Як знаєте якій людині можна довіряти, а кому – небажано? Шосте чуття підказує чи просто – довіра?

– Визначаю людину через розмови, покладаюся на інтуїцію. Нізащо не віддам тварину тій людині, яка мені інтуїтивно не сподобається. Особливо, якщо потенційний господар не «підійде» моїй Мушці… Мушка взагалі не любить людей. А почалося все з того, що моїй собаці добряче від людей «дісталося»… Але мені Мушка повірила. І довірилась. Я її спершу теж приютила на деякий час і, як зазвичай, планувала комусь віддати. Але вона ні до кого не йшла на контакт. Гарчала і скалилася… Тож Мушку я вирішила залишити. Як я вже згадувала, маємо ще Мілку. Рівень життєрадісності у «малої» зашкалює! Ми її жах як розбалували… Але за посмішку Мілці прощається все. Вона, хитрунка, інколи цим користується. Якось я запитала у Мілки, хто смітник перекинув, а вона вдала, що спить. Такою ж сплячою вона прикинулася, коли я запитала у неї «хто з’їв сир», – радісно сміється п. Жана.

– На перетримку у стерилізаційний центр Дичкова тварин не віддаєте? Наприклад, тих, кого не змогли прилаштувати. Чи усім знайденим тваринам вдалося знайти господарів?

– Дуже сильно радію, що практично усі тварини потрапили в «добрі руки»! Лише собаку Рябінку завезли в Дичків. Я її на полі знайшла. Була голодна і налякана. Довго тримати її у себе вдома не могла, бо їхала у відпустку… Тож довелося завезти тварину у Дичків…

А ще згадую випадок із красунею Пулею… Її викинули з машини буквально на моїх очах. Бо «загуляла». Ми з чоловіком зловили собаку і завезли у Дичків. Звідти Пулю забрала до себе додому жінка, котра допомагає тваринам медикаментами, не пригадую її імені.

– Знайшли добрих господарів і для маленької «дівчинки», яку викинули з машини десь за тиждень до Пасхи. Пригадую, це сталося біля «Диканьки». Вона мала зріст, як у пікінеса; була чорна, з білими лапками. Деколи я помічала її на транспортній зупинці – там вона спала. Часом бачила її біля «Болгарського» магазину. Я цю пікінеску підгодовувала, спробувала взяти додому, поки не знайдуться нові господарі, але у мене вдома є двоє дорослих собак, теж підкидьки, вони її не прийняли… Довелося віднести собаку назад, туди, де знайшла…

– Які ж вони у Вас красені і красуні! «Мішечки радості»! Кого востаннє доводилося виручати?

– Наприкінці осені піймали з чоловіком трьох сіреньких кошенят, дикуватих. Усіх віддали в «добрі руки» – їх наші знайомі забрали. А взагалі, з кінця літа не було жодної покинутої чи підкинутої тварини. Окрім цих кошенят.

Може про когось я й не згадала. Бо вже стільки їх у мене було, – не перелічити!.. Але, хочу запевнити – всі вони дуже розумні!

 – Переконана, що з такою Вами – ще й дуже щасливі…

– Роблю для цього все, що можу! Улюблену «доню» – собаку Мілку, разом із чоловіком дуже «примагнічує» до ліжка.  І в обох – часті стани «нірвани» J. – усміхається. – А кішка Маруся обожнює позувати!  А ще якось наша Муха вирішила, що вона досі маленька і зайняла Марусине місце для спання. Уявила себе на мить кицею. ­– сміється, радісно.

– Як охарактеризуєте ситуацію із центрами перетримання тварин на Тернопільщині?

– Було би чудово, якби Тернопіль мав повноцінний притулок для собак та кішок. Особливо він потрібний бездомним цуценятам та кошенятам… Звичайно, питання умертвіння тварин для центру не повинно стояти взагалі. Хочу відмітити, що не завжди люди позбуваються тварин. Буває, що кішка народжує у підвалі, а малі мерзнуть. І якщо мама їх цурається – ситуація погіршується, бо вже нема кому годувати немовлят. Це ж саме стосується і собак. У Дичкові є стерилізаційний центр, але перетримують там тварин на тривалій основі за доброю волею. Насправді призначення цього центру – післяопераційна реабілітація тварин. А притулку на Тернопіллі немає.

«Деякі мої знайомі теж тримають тварин у себе в квартирі. У подруги живуть дві підкинуті кицьки»

– Маєте знайомих, котрі, як і Ви, тримають вдома чотирилапих безхатьків?

– Так, деякі мої знайомі теж тримають тварин у себе в квартирі. У подруги живуть дві підкинуті кицьки. А все почалося з того, що я запропонувала подрузі кішечку, а вона, натомість, вподобала собі іншу кішку, от і довелося брати обох. Бася та Іриска виросли неймовірними красунями! Є серед знайомих і такі, хто, маючи у домі породистого собаку, підібрали ще й дворового пса.

«Зусилля, виділені на їх догляд, тварини компенсують служінням «вірою і правдою», самовідданістю і любов’ю»

– Отже, місцевих «рятівників» є куди більше, ніж здавалося. Як добре! Багато часу займає догляд за тваринами?

– Проблем з тваринами у квартирі немає, їх просто треба виховувати. Як навчите – так і будуть себе поводити. Звичайно, тварини потребують уваги та часу на прогулянки. Але зусилля, виділені на їх догляд, вони компенсують служінням «вірою і правдою», самовідданістю і любов’ю.

– На цій приємній ноті будемо завершувати розмову. Дякую Вам за спілкування, пані Жанно!

– Дякую й Вам! Нам усім – оптимізму і віри у краще! І пам’ятайте – не стільки краса врятує світ, як доброта, любов та чуйність одне до одного!

Розмову вела Софія Пасічник.