“Поможіть мені, я гину!” – це крик людей, котрі панічно кричать за добротою, – протоігумен Юстиніан

“Поможіть мені, я гину!”

Це сьогодні в першу чергу не є крик людей котрі кричать за “хлібом”, ні! Це є крик людей котрі панічно кричать за добрим відношенням до себе, кричать за увагою, за добротою! А що коли є і такі, котрі навіть не знають як це є взагалі бути вислуханим, прийнятим, зрозумілим, кінець кінцем зауваженим. Відіслати людину до Бога, котрого вона можливо ніколи не досвідчила, це відіслати її в нікуди! Тут великі претензії слід мати до церковників, до нас, котрі часто-густо займаємось всім на світі, але не своїми добрими відносинами з Богом і Бога між Його людьми. Давно не секрет, що ДУХОВНІСТЬ людини не залежить від жодних чинів і урядів, талантів, ані навіть і наявності духовних дарів, духовність це – відносини з Тройцею, з Богом як Татом, Мамою і Братом, це клімат, атфосфера, чи як хтось воліє аура любові, акцептації, розуміння, доброти, приязні, насолоди, щастя між ОСОБАМИ Божими і як наслідок з людськими. Пресвяте сімейство, про яке веде мову цього року кат. церква, є досконалим того прикладом.
Чому це пишу?
Бо якось одна особа просила, отче, а можна прийти на молитву?
Кажу їй: “…але ж ти живеш у великому місті, там багато священників, кінець кінців і монастирів!”
Вона ж: “Я не знаю, нікого, до кого можна було б піти, ті що я у них була мене відшивали!”