За минулий рік на постійне місце проживання за кордон виїхали 18 учнів нашої школи, – Анатолій Ятищук, директор Тернопільської школи №29

Коли прийшла у Тернопільську спеціалізовану школу І-ІІІ ст. №29 із поглибленим вивченням іноземних мов, у її коридорах було чути роботу ремонтних приладів, пахло свіжою фарбою, заклопотані дорослі поспішали встигнути підготувати класи до приходу учнів – до 1 вересня залишалося два тижні. З директором ми зустрілися у коридорі першого поверху, до нього уже була черга із вчителів, батьків, персоналу з різними запитаннями. Анатолій Васильович Ятищук приділив увагу кожному, відповідав лаконічно і вичерпно. Далі моя черга – розпочинаємо інтерв’ю в його великому кабінеті на першому поверсі.

Перше, що впадає в очі, коли переступиш поріг кабінету директора, білий іграшковий ведмідь, що зручно вмостився на м’якому дивані, поруч – скляний стіл і з тарілкою цукерок. Ведмідь і солодощі – помічники директора під час зустрічей учнів, які, за версією вчителів, провинилися.

Ціла стіна напроти робочого столу директора заповнена різними грамотами та нагородами шкільного колективу, але в розмові Анатолій Васильович дуже скромно говорить про досягнення – не любить хвалитися.

На його столі чимало цікавих дрібничок, символічних подарунків від учнів, друзів, колег, воїнів з передової. Наприклад, ручка з чорного дерева, яку передала учениця школи з екзотичної африканської країни Зімбабве. А на підлозі неподалік – справжній гранатомет!

Анатолію Васильовичу, початок навчального року календарно припадає на неділю, це створює певний різнобій у школах – десь починають відзначати Перший дзвінок ще 30 серпня, інші ж – 2 вересня. Коли це свято у вашій школі?

— Розпочати навчальний рік запланували о 10:00 год. 2 вересня. Не хочемо проводити це свято у неділю, позаяк це вихідний, храмовий день, коли люди йдуть до церкви. Плануємо спочатку провести невеличку святкову імпрезу, після цього розпочати звичайний робочий день.

Ще один нюанс, покладений на розсуд шкільного колективу, яке вбрання носитимуть учні. У вашій школі є дрес-код?

— Ми поважаємо позицію Міністерства освіти України, Президента, частково їх підтримуємо. Однак я вважаю, вбрання в школу не повинно бути довільним. Я не кажу про однострій, але щоб і не надто яскраво, “розцяцьковано”, з ознаками субкультур чи тим паче вульгарно. Це повинно бути зручно, практично, гігієнічно. У шкільних формах, зрештою, це передбачено. Чому в нас їх так не люблять? Раніше їх шили із дуже неякісних тканин, дітям у такому було незручно, негігієнічно, це відбивалося на здоров’ї.

Директор з учасницями шкільного танцювального колективу “Фелічіта”.

У вашій школі передбачена кольорова гама одягу для уроків?

— Раніше у нас був однострій, який час від часу змінювався, відповідно до бажання батьків та учнів. Крайня в часі наша кольорова гама — це темно синя форма. У дівчаток це були спідничка, жилетка, піджачок. Для хлопців — жилет, піджак, штани. Переважній більшості батьків такий варіант подобався і дітям теж. Звісно, найбільше це торкалося початкової та середньої ланок. Старшокласники, зрозуміло, прагнуть виділятися, то до них ми не були такими “вимогливими”. Хоча й носити форму у нашій школі ніхто нікого не примушував, але гарно, коли окремий навчальний заклад має свою форму одягу, це виділяє його серед інших, підкреслює індивідуальність.

Скажіть, будь ласка, чим школа №29 відрізняється від інших у Тернополі?

— Важко сказати, все ж таки школа — це державний заклад, який працює за чіткими стандартами. Ми акцентуємо увагу на загальному розвитку дитини. Стараємося дати найбільше різноманітних знань, не дивлячись на нашу спеціалізацію — поглиблене вивчення іноземних мов. І це нам вдається. Ми маємо спортивних чемпіонів, інтелектуальних переможців різних конкурсів. З останнього — учениця нашої школи Катерина Гринтус, яка у вересні навчатиметься у 9-му класі, стала переможцем міжнародного конкурсу у розв’язуванні математичних задач. Їздила на ці змагання у столицю Франції Париж. Наш випускник Олександр Білобровко був учасником міжнародної олімпіади з географії у Тайланді. Тобто, де іноземні мови, а де математика і географія.

З вчителями фізичної культури.

Коли ваші учні їдуть навіть на змагання за кордон, зважаючи на профіль школи №29, вони і на мовному рівні почуваються там, мабуть, комфортно…

— Не хочу казати про масовість цього явища, однак, на жаль, з 1 вересня 2018р. по даний час за кордон на постійне місце проживання виїхали 18 учнів нашої школи. Що характерно, цей виїзд відбувся у різні країни, у тому числі і в англомовні. Всі наші учні, які виїхали в англомовні держави, одразу були прийняті на загальних підставах до закладів того чи іншого міста, країни. У них дійсно не було проблем щодо мовного бар’єру.

З власного досвіду — моя племінниця, яка вчилася у нашій школі, по завершенню 8-го класу виїхала з сім’єю жити у Сполучені Штати Америки. Вона одразу була прийнята у 9-й клас тамтешньої престижної школи і з доволі жорсткими вимогами до учнів. Навчальний день там триває з 8 години ранку до 17:00. І у них ніхто не говорить про таке явище, як перевантаження. Учень там не має права вийти з класу під час уроку за будь-яких причин, якщо вчитель на це не дав письмового дозволу. До слова, ця школа дає право першочергового вступу в університет.

Інша сім’я із нашою ученицею виїхала у Бразилію через службові обов’язки батька. Словом, нашого цвіту по всьому світу.

Минулого року ми відзначали 25-річчя від дня створення закладу. З цієї нагоди зробили своєрідну Skype-конференцію із випускниками, які живуть і успішно працюють за кордоном. Це – Європа, Північна Америка, Азія і навіть Південна Корея. Всі вони, не змовляючись, підкреслювали високий рівень мовної підготовки, який отримали у нашому закладі, вважають це однією із складових свого успіху.

З одного боку, я дуже тішуся за наших випускників, а з іншого – хвилюйся через сумну статистику виїзду здібних і талановитих молодих людей за межі України. Кожного року збільшується кількість випускників, які продовжують навчання за кордоном. Минулого року із 54 випускників таких було семеро.

Ручка з Зімбабве – подарунок директору від колишньої учениці.

—  Ваша школа одна з небагатьох у Тернополі має профіль “з поглибленим вивченням іноземних мов”…

— Так, такий профіль мають кілька навчальних закладів у місті – це школи №3, №5 , №7, №17 – там лише німецька мова, №29 та спеціалізована початкова школа 1-го ступеня, що на вулиці Лесі Українки.

Скільки мов вивчають у вашій школі?

— Дві — основна англійська, а з 5-го класу додатково йде німецька мова.

За новим законом про освіту, такого типу закладу, як спеціалізована школа, більше немає. Не буду коментувати, правильно це чи ні. Однак наведу факт: коли вперше почали відслідковувати статистику щодо результатів зовнішнього незалежного оцінювання, Арсеній Яценюк, будучи прем’єр-міністром, організував зустріч із керівниками 100 навчальних закладів України, які за результатами ЗНО отримали найбільші бали. Ми тоді мали 61-е місце в цій сотні – із 16 тисяч шкіл, чиї випускники складали ЗНО. З Тернополя там були представлені ми та Українська гімназія імені Івана Франка. Із тих 100 шкіл були представники ліцеїв, гімназій, і тільки кілька керівників спеціалізованих шкіл. Тепер виявляється, спеціалізованих шкіл не потрібно, чи я щось не так розумію?

Поясніть ще, будь ласка, що конкретно означає профіль школи і з поглибленим вивченням іноземних мов?

— У нас на рівні уже третьої ланки виділяється більше годин на вивчення іноземних мов — 12 годин у тиждень. Якщо у загальноосвітній школі виділяють 2 години на вивчення іноземних мов у початкових класах, то у нас — 3. Якісні методики, кадровий потенціал та підручники – це базові складові успішного випускника школи №29.

Чи забезпечена ваша школа підручниками для нового навчального року, які передбачені державою?

— На 78-82%, оскільки йде зміна навчальної програми та є альтернативність вибору підручників — ще одне питання, яке потребує ґрунтовного аналізу. Тобто на розсуд закладу ставлять вибір підручників для школярів. У нашій школі працюють досвідчені вчителі. Вони можуть реально взяти підручник і якісно, фахово його оцінити. Що в іншому закладі, коли кадровий потенціал формують молоді, ще недосвідчені люди? При всій повазі, чи можуть вони реально оцінити підручник, який пропонується учням на цілий навчальний рік? Спірне питання. На мою думку, це повинно бути не пріоритетністю школи, а колегіальним вибором за участю достойних, вузьких фахових спеціалістів з певним досвідом роботи, які мають якісні показники своєї роботи.

Цікаво, що встигли оновити в школі за літні канікули?

— Фактично усі класи зазнали косметичного ремонту завдяки батькам наших учнів. Користуючись нагодою, висловлюємо їм щиру вдячність. З крупних оновлень – капітальний ремонт м’якої покрівлі, двох санвузлів — усе це повністю за кошти міського бюджету. Ми ведемо і власну економічну діяльність — здаємо вільні приміщення підприємцям для ведення господарської діяльності. Приміром, за ці зароблені гроші минулого року капітально відремонтували актовий зал. На це пішло 40 тисяч гривень.

Скільки першокласників цього року навчатимуться у школі №29?

— Зараз у списках є 143 учні. Однак у зв’язку із змінами у законодавстві, є нюанс — щеплення від кору. Відповідно до постанови Верховного суду, учні, у яких не буде щеплення від кору, не матимуть права навчатися у школі.

Скільки загалом учнів очікуєте з 1 вересня?

— 1188 учнів. Порівняно з минулим роком, більше на 65 осіб.

Багато охочих було навчатись у вашій школі?

— Дуже. Бувало 2,8 учні на 1 місце. Тому, на жаль, школа працює у дві зміни, зокрема 6-ті класи ходять на уроки після першої зміни. У перспективі ще одна паралель перейде у 2-у зміну. Звісно, це не подобається школярам, ще більше їхнім батькам. Але я не можу розмістити учнів ні в підвалі, ні на горищі.

Яка середня наповнюваність класів?

— 30 і 30,5 учнів. У деяких класах є по 34-35 учнів, в інших — по 27. Я тішуся бодай з того, що якби учням тут було тісно, погано, то би такого напливу охочих тут навчатися не було б. Це один із показників роботи нашої школи.

Адресую вам запитання від батьків, які готуються віддати діток у 1 клас і вагаються, коли краще — у 6 чи 7 років?

— Моя позиція проста – у перший клас слід йти тоді, коли є психологічна готовність дитини. Інколи буває що і у 8 років дитині проблемно навчитися, тоді як п’ятирічна справляється з старшими на рівні. Приміром один із наших учнів пішов у школу в 5 років і 3 місяці, але він був повністю готовий, абсолютно не відрізнявся від старших учнів, повністю встигав за програмою й закінчив школу з результатом високого рівня.

Ще одне явище, яке хвилює вчителів, батьків та й самих учнів булінг.

— Я — випускник радянської школи, в той час явище булінгу жорстко присікалося. Насамперед, самими батьками. Хоча тоді це були одиничні випадки. Зараз вседозволеність окремих батьків призводить до цього явища частіше.

Як у вашій школі із дозволом на користування гаджетами?

— Заборонити не можемо. Як на мене, школярам особливо молодшим, не потрібні дорогі гаджети. Їх стабільно у них крадуть, або й забувають десь. Інший бік проблеми – на прикладі факту: одного разу зустрів на перерві у коридорі школи п’ятикласників, які кучкувалися над чиїмось телефоном. Підходжу — виявилося, вони переглядали порносайт. Якщо батьки купили дітям смартфон із вільним доступом до інтернету, то нехай і проконтролюють доступ до забороненої інформації. Найкраще купувати дітям прості телефони на кнопках, аби було просто з ними зв’язатися. Якщо звернути увагу на європейську практику, то там, наприклад, у Франції школярам суворо заборонено використовувати гаджети у навчальному процесі. Було б непогано запровадити це і в нас.

Яка ваша позиція щодо того, чи потрібні оцінки у школі?

— Я не за оцінки, а за критерії для оцінювання розвитку, рівня знань учнів. Як показує практика, якщо будь-яку стихію, процес не контролювати, він призводить до надзвичайних ситуацій, катастрофи. Нехай це буде не письмова оцінка, хай вербальна, не цифра, а приємний малюнок, але безконтрольності бути не може. Якщо ви не будете знати, що знає ваша дитина, то не з’ясуєте, як працює з ним вчитель.

А як щодо домашніх завдань?

— Як на мене, домашні завдання не потрібні. Дитина повинна вчитися у школі, а вдома продовжувати навчання за бажання. У перспективі потрібно зводити їх до мінімуму. Для цього учням потрібно більше часу проводити в школі, у вчителів мають бути кількісно менші класи та інші нюанси.

На вашу думку, чому деякі діти категорично відмовляється вчитися?

— Тут є багато факторів. Треба дивитися на індивідуальний випадок. Це може бути протидія дитини на той же боулінг, складні сімейні обставини – такі випадки траплялися у моїй практиці, і природній фактор – не здібний.

Скільки часу ви працюєте директором, як з вами це почалося?

— Моя кар’єра директора, на жаль, розпочалася з трагічної події — помер мій хороший товариш, колега, попередній директор цієї школи, йому було всього 39 років. Я на той час був заступником директора, колектив та батьківська громадськість висунули пропозицію, щоби цю посаду зайняв я. Тому з лютого 1998р. працюю директором.

Які уроки викладаєте?

— Зарубіжну літературу. Цього року буду мати три дев’ятих класи і п’яті. За освітою я вчитель української мови та літератури, зарубіжної літератури.

Свою кар’єру розпочали як вчитель?

— Ні. Після закінчення інституту я працював у молодіжних організаціях, потім була військова служба і лише після цього я був призначений на посаду вчителя у 22-у школу, звідти перевівся у 29-у на посаду заступника.

Чи володієте іноземними мовами?

— Hardly, тобто ледве. Трішки англійською, трішки польською. Свого часу був три місяці в Англії, спілкуватися там не було проблемою.

Вчителі до вас приводять учнів, які порушують поведінку?

— Приводять. Я би не сказав, що учні бояться мене. Ніколи не кричу на них, адже пам’ятаю два важливих предмети, які вивчав в інституті, психологію і педагогіку. Директор, як адміністратор, повинен діяти справедливо. Були різні ситуації: коли учень перед всім класом просив вибачення у вчителя, а було й так, що вчитель вибачався перед всім класом. Директору доводиться поєднувати ролі судді, прокурора і адвоката.

Згадайте свого директора, коли ви були школярем. Чи перейняли щось із його практики?

— Я закінчував Збаразьку школу №1. Наш клас був розташований на 2-му поверсі, поруч з кабінетом директора, Івана Давидовича. На перервах ми ходили або на 1-й або на 3-й поверхи, не хотіли шуміти біля нього. Всяко було із моєю поведінкою, але в кабінеті директора за порушення не бував. У мене була дуже гарний класний керівник Ярослава Касьянівна, більше, мабуть, від неї перейняв педагогічних якостей.

Якими гаджетами ви користуєтеся?

— Різними. Телефон у мене кнопковий, з камерою. Використовую планшет.

Чи присутні ви у соціальних мережах?

— Віддаю перевагу науковим сайтам. Зрідка, щоб бути в курсі, переглядаю соцмережі зі сторінок моєї дружини. Цікаво, що у США та в країнах Західної Європи вважається моветоном, коли людина зареєстрована у багатьох соціальних мережах.

Спілкувалася Ірина Юрко.

Фото автора.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *