Тернопільська професорка показала своє ханамі

Усім відомо, що мистецтво – це творче осмислення навколишнього світу талановитою людиною, саме воно наповнює життя чудовим змістом, є витвором людського духу, що надихає до творчої праці. Побутує думка, що людина і відчула себе насправді людиною у той час, коли з’явилася потреба робити малюнки в печерах або прикрашати візерунками глиняний посуд. Як би там не було, мистецтво – це те, що дозволяє нам відриватися від щоденного побуту і відчувати світ духовного та прекрасного.

Про це повідомляє відділ інформації та зв’язків з громадськістю ТНЕУ.

25 жовтня в Тернопільському національному економічному університеті відбулося відкриття мистецької виставки доктора економічних наук, професора кафедри міжнародної економіки Ірини Іващук «Ханамі, з якого все почалося».

У виставковій залі вищого навчального закладу зібралися студенти, викладачі, працівники, журналісти та почесні гості. Кожен мав чудову можливість переглянути картини Ірини Іващук, кожна з яких має власну історію, несе особливий зміст для глядача.

«У світі немає нічого неможливого – справа тільки у тому чи вистачить у тебе сміливості, – зауважив ректор ТНЕУ, доктор економічних наук, професор Андрій Ігорович Крисоватий, який відкрив виставку та привітав її авторку. – Сьогодні Ірина Олегівна є прикладом сміливості, того, що не потрібно ховати свій талант, не боятися відкритися і ділитися своїм внутрішнім світом з оточуючими. Альберт Ейнштейн говорив, що Релігія, Мистецтво та Наука – це гілки одного і того ж дерева. Зараз ми бачимо як ці три елементи майстерно доповнюють один одного в одній людині, яка є успішним науковцем і чудовим митцем. Бажаю усім приємного перегляду виставки, а її автору – натхнення, нових цікавих ідей та відкриттів.»

Ханамі – це давній ритуал споглядання квітучих рослин, у Японії – сакури, а саме сакуру Ірина Іващук на картині малювала вперше.

Художниця пригадала слова, які написала про свою першу роботу: «Не треба боятися починати з чистого листка. Набагато гірше продовжувати «мазюкати», наносячи фарбу за фарбою на полотно життя, змішуючи до абсурду кольори, емоції, людей…».