«Це що — знущання?». Як тернопільська влада у дні трауру виправдовує гучні гуляння

Стільки людей гине в нашій області: що не день — то траур. Я ж дивлюся телебачення, і як тільки на ньому закінчилися новини, починається програма привітань. Цими днями міський голова Тернополя дає коментар каналу, де каже, що у такі-то дні у місті траур, а вже через кілька хвилин знову вітання починаються. Це що — знущання?

Я дзвонила в міську раду. Поскаржилася їм, а мені сказали: вам що, не подобається? То виключіть телевізор. Дзвоню в обласну адміністрацію. Кажуть: «Ми вас розуміємо, але це бізнес».

Так, я можу виключити телевізор, так, у когось день народження чи інші ювілейні дати. Але ж люди добрі — ми не дикуни, щоби в час, коли гинуть наші хлопці, веселитися. Хіба крутять музику, коли в хаті покійник? Невже на один день не можна відмінити передачу? Недарма наші люди не хочуть іти на війну. Бо як загинеш, то завтра тебе всі забудуть.

У ресторанах, барах і різних забігайлівках музика грає день і ніч. А ще там примудряються повиставляти колонки надвір, аби заманювати до себе побільше клієнтів. Йдеш, приміром, театральним майданом біля викладеного зі свічок хреста, поодаль дошка з іменами загиблих, підносиш руку до чола, аби перехреститися, а навпроти із кнайпи як загримить «музон».

Що за ганьба! До чого котимося? Якщо війна за тисячу кілометрів забирає чиєсь життя, то це не означає, що можна безпечно собі розважатися в тилу і вдавати, що це нас не стосується. Які ми «бандерівці» і патріоти, якщо не шануємо пам’яті загиблих?