“У 1936 р. в Тарнополі на обліку стояли 48 професійних повій”

Історична довідка тернопільського історика Сергія Ткачова (Сергей Ткачев):

“На початку ХХ ст. Тарнополь став губернським містом під російською окупацією. Крім цього тут розташовувались чисельні штаби військових частин. Згодом ми стали центром новоствореного воєводства, що призвело до житлового будівельного буму, розвитку маленьких підприємств, ресторацій і розливочних. Спадком від воєнних часів, розрухи, а в 30-х роках – великої економічної кризи, була проституція і венеричні хвороби. Боротись з ними мала санітарно-моральна комісія під керівництвом доктора Охсенгорна. По всій країні рух по боротьбі з роспустою очолило товариство “Поліцейська родина”.
У 1936 р. в Тарнополі на обліку стояли 48 професійних повій і 4 які підзаробляли цим час від часу. Усі вони пройшли за рік 1354 медичних огляда, з них 1298 аналізів під мікроскопом, 63 аналіза крові. Було виявлено 7 хворих на сифіліс, 24 на гонорею і тільки, відповідно, 6 і 19 були госпіталізовані. Решта уникали викликів і розшукувались слідчим відділом поліції. Хоча адреси більшості з них були відомі. Це міські околиці – вул. Вертепна бічна, Блонє, Тарговиця. Під особливим наглядом перебували дві групи дівчат: неповнолітні (17-21 рік) і такі, що чіплялись до чоловіків на вулиці. З першими працювали активістки комісії по боротьбі з розпустою і мали певні успіхи. Стефанія Кулек, 17- річна дівчина з Бережан, що працювала повією в Тарнополі, в листопаді 1936 р. відділа свою книжку контролю в слідчий відділ поліції і написала заяву з проханням зняти її з обліку, бо вона “повертається до нормального життя”. Більшого клопоту завдавали такі як 25-річна Анна Пронишин. Вона була матір’ю позашлюбної дитини. Поліція зазначала, що жінка “чіпляється на вулицях Тарнополя в різні пори дня і ночі до чоловіків, яким потім статево віддається за гроші, заробляючи таким чином собі на життя”.