З чого починається чистота Тернополя?
Чи змінювали ви будь-коли свою професію на один день? Можливо у вас було бажання заглянути за куліси подій, які були для вас невідомими? Я – так! Мені завжди було цікаво дізнатись про те, що відбувається у місті в той час, як більшість сімей ще сплять, сонце лише сходить, і Тернопіль лише прокидається. З чого все починається? Яким чином чепуриться кожен мікрорайон перед важким трудовим днем?
У пошуках відповідей на ці запитання мені вдалось отримати відвідавши одне із житлово-комунальних підприємств нашого міста, в районі Дружба, а саме ПП «Фаворит», котрі займаються налагодженням та організацією благоустрою в моєму рідному мікрорайоні. В «Фавориті» вдалось наочно отримати всі необхідні знання, персонал зустрів дружньо та радісно, всі жваво вирішували проблеми та координували дії одне одного так, щоб проблеми були вирішені якнайшвидше.
В офіс ЖЕК-у я прийшла близько 8 ранку, вже в цей час всі були активно зайняті, проводилась нарада та розподілялись обсяги робіт. Чіткість і оперативність дивували, оскільки я ніколи раніше не зіштовхувалась із подібним. У ролі провідника по світу «догляду за містом» для мене була Людмила Леонідівна Юрченко. Я побачила перед собою дуже організовану, відкриту, активну людину. Ми одразу ж вирушили на дільницю, котра була раніше узгоджена та почали розмову з того, чи важко вставати так рано ?
Людмила Леонідівна працює в цій сфері нещодавно, близько 4 місяців, тому охоче ділилась враженнями, оскільки вони для неї самої є також новими. Людмила Леонідівна каже , що «будь-яка робота складна, якщо її виконувати якісно, проте до всього звикаєш».
Нас зустрів ранковий дощ, тому коли я запитала чи змінюють якось погодні умови режим роботи, пані Людмила відповіла : «Ми працюємо в будь-яких погодних умовах, незважаючи на сніг, дощ, вітер чи спеку. Це робота, котра є суспільно-корисною, тому її неможливо не виконати».
Трапляється так, що навіть у вихідні дні двірники та люди, котрі виконують комунальні роботи, прокидаються без будильника о 6 годині, організм звикає до постійного режиму. Мене турбувало питання про те, чи багато молодих людей залучено до роботи такого роду та чи проводяться різноманітні волонтерські акції. Щодо цього питання Людмила Леонідівна поділилась такими думками «Молоді мало, як правило, вони обирають таку роботу у критичних ситуаціях, проте в цьому є і свої плюси, оскільки старше покоління більш зібране, сумлінне та вміє правильно налаштовуватись на роботу. Також ми найближчим часом влаштовуємо толоку за участі волонтерів, прибиратимемо території, котрі не обслуговуються нашим ПП».
Звертаючи увагу на роботу двірників та «комунальників» загалом можна одразу відмітити, що це важка фізична праця, проте зі слів Людмили Леонідівни я дізналась, що кожен робітник добре оснащений та захищений при виконанні робіт та має цілий арсенал інструментів: кожен отримує форму, щомісячно рукавиці, граблі, шуфлі, різноманітні речовини для посипання замерзлого снігу, сіль та різноманіття інструментів для боротьби із «ковзанками» на дорогах».
Розмовляли ми не лише про організаційні моменти, багато цікаво можна було дізнатись про саму роботу та те як жителі міста відносяться до представників цієї професії. Адже чистота міста починається саме з роботи двірника. Пані Людмила розповіла, що відношення в більшості хороше та приязне, проте як у всіх інших сферах зустрічаються різні люди. За цікавою розмовою я й не зчулась як ми опинились на вулиці Личаківського 13, де зустріли Михайла Васильовича Ремуса. Помітити цю людину можна було одразу, навіть здалеку, оскільки пан Михайло, які кожен двірник був одягнений в яскраво жовтий жилет, рукавиці та обходив територію для перевірки. Вся основна маса робіт була виконана, оскільки майстер почав прибирання ще о 6.00. Пан Михайло очікував машину, котра б вивезла контейнери із сміттям. Оглянувшись я не побачила жодного великогабаритного контейнера, котрий би стояв на прибудинковій території, виявилось , що всі контейнери сховані у приміщенні будинку і на відкритому просторі розміщені лише контейнери для утилізації пластикового сміття. Михайло Васильович виявився дуже доброю та відкритою людиною, котра охоче поділилась всіма секретами ремесла, оскільки він має величезний досвід роботи – 13 років. За цей час, він став рідним усім мешканцям з якими мені довелось поспілкуватись згоду. По зовнішньому вигляді двору можна було легко судити про старанність та професіоналізм пана Михайла.
Коли я поцікавилась чи виділяє він в своїй роботі легші та важчі періоди Михайло Васильович відповів так: «Загалом у всі пори року робота складна, взимку приходиться розчищати сніг, восени обрізати дерева, доглядати за травою, грядками та узбіччям, влітку прибирати сміття та косити траву, восени необхідно згрібати листя, робота вирує цілий рік. »
Поспілкувавшись із майстром я дізналась, що він справді любить цю роботу, відноситься до неї відповідально і вважає, що така робота під силу не кожному. Мені було цікаво чи мешканці долучаються до прибирання власних будинків? На що Михайло Васильович відповів так: «Мешканці доволі часто допомагають, самостійно роблять різні годівнички, інколи прибирають сміття, встановлюють на майданчиках цікаві саморобні розваги. »
Під час розмови, я оглядалась по сторонах і помітила, що територія справді дуже охайна та чиста, все пофарбовано та у справному стані, дерева та кущі підрізаються, загорожі для квітів побудовано, контейнери із сміттям не переповнені, все чинно та акуратно. Людмила Леонідівна зокрема розповіла той факт, що часто у сусідніх будинках бувають кардинально різні ситуації із чистотою території, лише тому, що вони обслуговуються різними підприємствами та людьми.
Вона каже : «Часто все залежить від самого двірниками та того, наскільки він віддано ставиться до виконуваної роботи».
Моїм особистим враженням та приємним здивуванням було те, що ці люди абсолютно задоволені своїм родом діяльності, чи ба більше, як пані Людмила так і пан Михайло пишаються тим, що вони виконують таку складну роботу.
Поспілкувавшись згодом із мешканцями будинку № 13 я почула лише позитивні відгуки про діяльність Михайла Васильовича, люди розповідали про те, що він перш за все не лише хороший двірник, але й чудова людина із золотими руками. Думаю в нашому суспільстві не вистачає саме таких героїв, людей, котрі щодня створюють комфорт для кожного, і займаються таким нелегким ремеслом. Організацію процесу прибирання території будинків можна сміло назвати мистецтвом, котрим можуть оволодіти лише терплячі, організовані, відповідальні та активні люди, якими я і побачили наших героїй – Людмилу Леонідівну та Михайла Васильовича.
Праця руками завжди шанувалась і такі навики та досвід формують людей з особливим відчуттям міста, оскільки вони починають дивитись на кожен куточок Тернополя вже зовсім іншими, професійними очима. Думаю, всім мешканцям варто долучатись до допомоги персоналу, який обслуговує їхні будинку, проте найкращим подарунком буде вдячність за роботу.
Христина Цивкас, “Школа молодого реформатора”
Коментарі вимкнені.