Завдяки печері Вертеба археологи дізналися, яким був ідеал жіночої краси у трипільців

У цьому своєрідному «клондайку» для науковців археологи дізналися, яким був ідеал жіночої краси у трипільців.

Із завершенням календарного року підбивають підсумки ще одного археологічного сезону в печері Вертеба на Тернопільщині, де діє єдиний у світі підземний музей Трипільської культури.

Чим же за останній час поповнилася археологічна скарбниця природного сховища, де жили трипільці? Які нові гіпотези щодо розвитку Трипільської культури з’явилися після серії підземних експедицій? Про все це кореспондент Укрінформу розмовляв з істориком-археологом, керівником експедиції, директором Борщівського обласного краєзнавчого музею Михайлом Сохацьким.

ГЛИНЯНА ПОСТІЛЬ ДЛЯ ТРИПІЛЬЦЯ

Перш ніж повести мову про підсумки цьогорічного археологічного сезону, прошу Михайла Сохацького нагадати нашим читачам, у чому ж унікальність печери Вертеба, де впродовж десятиліть не припиняються археологічні експедиції, які щоразу відкривають нові, не відомі досі сторінки давньої історії цих підземних лабіринтів.

Михайло Сохацький
Михайло Сохацький

– Якщо тезисно, то скажу, що печера «Вертеба» розташована на околиці села Більче-Золоте Борщівського району на Тернопільщині. Її цілком випадково виявили у 1823 році. Печеру часто називають «Подільською «Помпеєю», знахідки в якій сколихнули науковий світ. Перші дослідники знайшли тут величезну кількість людських решток і кісток звірів. А крім цього – понад 35 тисяч шматків та цілі глиняні посудини на той час іще невідомої цивілізації, більше сотні керамічних та глиняних фігурок, переважно жіночих, знаряддя праці з майстерно обробленого місцевого каменю і кісток. Лише через 70 років після цього з’ясувалося, що знайдені зразки зниклої культури відповідають тим, які у 1893 році знайшов під час розкопок Вікентій Хвойка у селі Трипілля під Києвом.

– Якими ж були особливості цьогорічних експедицій?

– Передусім, скажу, що фактично, з часу створення Борщівського музею, а це вже кілька десятків років, спелеологічні, археологічні експедиції до печери Вертеба, відкритої 195 років тому, тривають постійно. Бо це – своєрідний «клондайк» для науковців, істориків, етнографів, усіх, хто цікавиться Трипільською культурою. Цього року такі експедиції продовжилися, і перш за все, ми розпочали дослідження кількох великих підземних залів. Коли опустилися на два метри від нинішнього горизонту долівки печери, то натрапили на дуже цікаві речі. Зокрема, виявлено трипільську лежанку біля стіни. Це місце було вимащено з глини і згодом випалено для міцності. Усередину такої лежанки, яка була своєрідною піччю, давні люди закладали шматки битої кераміки, розпалювали там вогнище, і розпечена глина, нагріваючись, довго тримала тепло.

– А така «постіль» була характерною тільки для трипільців, які використовували для проживання саме печеру?

– Ні, подібні специфічні лежанки трипільці робили і в наземних житлах, на поверхні. Ми у цьому переконувались не раз, розкопуючи залишки трипільських будівель.

«ЗАНАЧКА», ЯКІЙ ПОНАД 5 ТИСЯЧ РОКІВ І РИТУАЛЬНІ БИЧКИ

– А що ще було виявлено під час останніх розкопок?

– Не минулося, відверто скажу, без дивовижних знахідок. В одному з куточків Вертеби під час розкопок ми знайшли 16 пластин-заготовок із кременю, загорнутих, очевидно, в уже зотлілий шкіряний мішечок. Отакий сховок, така собі «заначка», у ті часи вважалася дуже цінною, справжнім багатством. Адже з неї виготовляли знаряддя праці, що було вкрай необхідним для виживання трипільця. До того ж, пластини-заготовки були непростими, а з «імпортного» кременю.

– Як це розуміти?

– Кажу, «імпортного», бо він не з місцевих покладів, це точно. Він нетутешній, не дністровський, його доставили з Волині, звідти, де й донині є поклади такого кременю, зокрема в урочищі Горині. Ми там, до речі, досліджували ці поклади, вони ідентичні тим, що ми знайшли у нашому сховку.

– А чому ви вважаєте, що це був саме сховок?

– Тому що такі заготовки для виготовлення майбутнього інструмента були заховані у тайнику, але трапилася якась непередбачувана подія, напад ворога чи щось інше, – і господар сховку, покидаючи печеру, не встиг його забрати з собою. А можливо, просто, вже не зміг повернутися…

– Зрозуміло, доля трипільця, який не встиг врятувати свій скарб, так і залишиться невідомою .Але, цікаво, чи археологи знайшли у Вертебі інші артефакти, які вказують на їх приналежність до певного статусу серед трипільців?

– Під час цьогорічної археологічної експедиції нам вдалося натрапити на жертовну яму. Про це свідчать різновеликі глиняні фігурки, переважно, домашніх тварин, які там були. У тій розкопаній ямі, глибиною до двох метрів, ми виявили зокрема, фігурки бичків, залишки битого посуду, перепалені вуглики, кістки тварин. Зокрема, знайшли велику кістку бика, а також його ріг і 26 різних, спеціально розламаних уламків глиняних зображень тварин.

– Що це таке? То трипільський жрець там чаклував?

– Достеменно невідомо, поки що незрозуміло, очевидно, це був якийсь ритуал. До речі, саме там, у тому жертовнику, ми знайшли абсолютно цілий глиняний глечик зі стерильної глини, який було встановлено у яму і засипано її землею. Навіть сліди закопування збереглися. А на дні того глечика знайшли амулет із зуба оленя, з отвором, – розповів керівник археологічної експедиції Михайло Сохацький.

АМУЛЕТИ У СТИЛІ «НЮ» І КОЛЬЄ ДЛЯ ТРИПІЛЬСЬКОЇ ЖІНКИ

Серед артефактів, знайдених цього року у печері Вертеба, увагу археологів привернули глиняні фігурки оголених жінок.

– Скажу, що у той час трипільці не малювали реалістичні образи. Якщо вони і траплялися, то дуже рідко. В основному це – абстрактні, схематичні малюнки, які нам, на жаль, не зажди вдається розшифрувати і правильно трактувати. Але ці малюнки трипільці доповнювали матеріальними речами, пластикою, переважно, за допомогою глини. Вони виліплювали оголені фігурки, подібні на самих трипільців. І технологія виготовлення була одна, на всьому ареалі поширення Трипільської культури.

– Це вражає. На кожній фігурці – щічки, отвори для очей, груди, жіноче лоно, конусоподібні руки. А ще бачу на цих фігурках якісь знаки. Що це?

– Це – особливі символічні знаки. Часто на місці грудей фігурок накреслювалася подвійна спіраль. А на животі або на лоні малювався ромб, перехрещений на чотири долі. У кожну клітинку втискали по одній хлібній зернині. Грудна спіраль є небесним символом: хмара — блискавка, що надсилає на землю молоко-сім’я – дощ. Ромб зі злаками уособлює зоране та засіяне поле. Це також родюче місце богині, плід у її лоні. Поєднання обох символів означає шлюб стихій Неба і Землі.

– А ось ці подряпини на окремих «делікатних» місцях знайдених фігурок -– це просто «шрами» часу?

– Ні, на стегнах, боках і сідницях знайдених трипільських фігурок зроблені навскісні та спіральні подряпини. Вони уособлюють символ захисту родючості. Подібні «ієрогліфи» наносилися не лише на статуетки, а й на тіла справжніх трипільських жінок, які залюбки татуювали себе. І судячи зі статуеток, на ранніх етапах свого розвитку ідеалом жіночої краси трипільці вважали панянок з невеличкими персами й неймовірно пишними стегнами.

– У цьогорічній колекції знайдених фігурок є і такі, у яких немає ніг. Що символізують вони?

– Це стилізовані фігурки, які закінчувалися клином. Вони встромлялися у якийсь п’єдестал, чи спеціальний отвір. Деякі жіночі голівки таких фігурок нагадували голову сови. Виявляється, є ще й інші типи фігурок – більш реалістична жіноча фігура, вже з позначеними, але не до кінця доведеними ногами, яку, власне, і було знайдено у Вертебі. Узагалі, існує близько двадцяти типів такої трипільської пластики. У цьому переліку – стояча випрямлена або нахилена вперед жіноча фігура, іноді з руками, складеними в певному жесті, сидяча, відхилена назад фігура. Є навіть образи вагітної.

– Яке ж призначення цих статуеток, може, це просто іграшки?

– Ні, однозначно, ні. Оголені жіночі фігурки, які ми цього року знайшли у печері, а це – понад 20 фрагментів і три цілі фігурки-амулети, одна з яких, величиною до 27 сантиметрів, то був певний символ для трипільців. Символ, який мав особливе значення в їхньому житті. Йдеться про образ жінки, як оберіг домашнього життя, родинного вогнища, символ родючості, продовження роду.

– Тож їхнє призначення – ритуальне, і пов’язане воно з культом жінки?

– Саме так. Додам, що цього року ми знайшли жіночі та чоловічі прикраси з ікол дикого кабана, амулети із зубів вовка, лисиці, оленя.

– Дивно, що стільки часу прйшло, а ці трипільські кольє збереглися…

– Вони пролежали у печері понад 5 тисяч років, але добре збереглися саме через те, що тут цілорічно температура повітря приблизно однакова, – завершив свою розповідь історик-археолог, керівник експедиції, директор Борщівського обласного краєзнавчого музею Михайло Сохацький.

Нині усі цьогорічні знахідки з печери Вертеба фахівці описують, систематизують, класифікують і після ретельного дослідження зможуть розказати більше про ці давні артефакти Трипільської культури.

Олег Снітовський, Тернопіль
Фото автора та Михайла Сохацького

Джерело: Укрінформ

Comments are closed.