Комусь мало крові? Вперед, на передову!

Комусь мало крові? Так хто заважає? Вперед, на передову. Там є можливість подивитись на розлив власної крові в український чорнозем, позбирати “пазли” побратимські у відро, запакувати в цинк і привезти батькам, щоб похоронили.І розповісти нещасним, як геройськи загинув їх синочок. З пафосом розповісти, з апломбом. І пообіцяти, що справу його продовжать, що про сім`ю не забудуть, світле майбутнє ось-ось настане і все таке.
Або, й самому пощастить стати Героєм. Живим або мертвим.Це війна, там все можливо. Головне, щоб помирати геройськи було кому.
В націоналістів доктрина така : померти за Україну. Бо жити для України, або не вміють, або не хочуть. Зазубрили постулати сторічної давнини, вибудували логічний, здавалось би, ланцюжок із застарілих церковних догм, вишивано-шароварних стереотипів і цитат великих, закріпили то все геройським чином минулого, трансформованим на ґрунт сьогодення і – все. Красотища! Дайош Революцію!
Бо, навіщо заставляти владу, котру обрав собі недолугий народ, котрий панічно боїться вибору, працювати? Можна підняти кілька сотень, радикальних націоналістів без царя в головах, і повести їх на криваве повалення тої влади. Отримати новий надгробок на Аскольдовій могилі, добру сотню політв`язнів, посилення російської інтервенції і, на додачу , радикалізацію галицького, закарпатського і буковинського сепаратизму. В результаті можна красиво і, чисто по-пацанячому, але дуже геройськи, втратити Україну. Своїми руками стерти з мапи світу рідну країну і потім довго співати сумних пісень і народних дум. На тему бідної і нещасної Неньки, котру шматують, розривають на клапті, а вона , зґвалтована, але нескорена, все-одно, як та чайка при битій дорозі пташат виводить.
Оте виведення пташат, отой статус гороху при дорозі і хронічної покритки, доброї і працьовитої, але битої, як сидорова коза, – то, присяй-бо, якесь замкнуте коло українського менталу. В якому виростають напівсироти, напівпотерчата і напівнаціоналісти. З твердим переконанням, що місія націоналіста – померти за Неньку.
Ненька ж того варта. Вона ще народить Героїв. Скільки того діла? Дорога широка, місця при ній всім потерчатам вистачить…
Я, коли читаю оті заяви про ідею, чин і новий виток кривавої і праведної боротьби, чомусь (!) відчуваю запах нафталіну і бачу новий віраж традиційних українських граблів в напрямку лоба. З інверсійним слідом Коліївщини, махновщини і розколу ОУН.
Напевно – емоції. Важко тут, в ментальному колі. Голова крутиться від його обертів. Думки різні приходять . Неприємні думки.
Звідки береться ота бравурна риторика на тему відповідальності за чуже життя? Невже це так просто?
А як це : зібратись гуртом і прийняти рішення за всю країну, державу, людей? При цьому не поцікавившись думкою, хоча б думаючої частини, тих людей?
Ні, українцям споконвіків притаманна зрада.Це частина менталу, це в нас складова буття і рушійна сила історії. Точніше відсутності власної історії. Бо весь процес проживання українців на цій території – низка зрад, підступів, сепаратних домовленостей і втрачених ілюзій.І безконечні війни, і поразки в них. І кургани, могили і масові захоронення жертв.
Заради чого це все? Щоб через сотню років почати ту саму боротьбу з нуля, наступити на ті самі граблі і в результаті досягти тої ж поразки?
Коли ви зрозумієте, що заради України потрібно жити, а не вмирати?
Друзі, ви їб@нулись?

Дзвінка Торохтушко