У полоні терористів: “Пиши кров’ю, що любиш Донбас”
Анна, Федір та Дмитро були заручниками у терористів на Донбасі. Після звільнення активісти донецького Євромайдану розповіли про пережите.
Інакодумців бойовикам здають пересічні прибічники “ДНР”
Федір – інженер за фахом. Він був одним із організаторів Євромайдану в Донецьку. Саме це стало підставою для його полону. “Подзвонили, наказали відчинити двері і увірвалися. Вони представилися “ДНР” і одразу взялися обшуковувати кімнати. Знайшовши українську символіку і бронежилети,які ми одягали на мітинги, нас забрали”. Уже згодом, молодий чоловік зрозумів, що ополченці привезли його до захопленого приміщення міліції.
Криваве прибирання в аеропорту
“Одразу взялися допитувати. У мене були зав’язані очі, били з усіх сторін, ламали психологічно. Звісно, я прикривав життєво важливі частини тіла,але від ножових порізів особливо не вивернешся. Вірите, на той момент я вже попрощався з життям”, – розповідає подробиці допиту Федір. Одночасно з фізичним насильством бойовики ставили запитання, відповіді на які їх абсолютно не цікавили, каже він. Приміром, “що ви там кричали на мітингу? Де ти живеш? І таке інше”, – розповів активіст журналістам у Львові, де він разом з іншими жертвами терористів перебуває на запрошення благодійників.
Утім, чи не найбільшою психологічною травмою для чоловіка стало прибирання рештків тіл ополченців, яких українські військові розбомбили в донецькому аеропорту. “Мене та інших полонених змусили мити купу крові вбитих. Кров текла сходами, всюди м’ясо і мізки, картина жахлива”, – пригадує Федір.
Утім, фізичне насильство у випадку з Федором та його подругою Анею тривало недовго. Бойовики надумали обміняти активістів на своїх “побратимів”, а відтак і ставлення до активістів змінилося. “Гадаю, що найстрашнішим є те, що люди, які нас забирали є “ідейниками”. Там не було алкоголіків, наркоманів, дисципліна дуже строга. Хоча мародерством грішать. Так, у нас з карток зняли всі кошти, забрали телефони,апаратуру і речі”, – каже Федір. За його припущенням, у сепаратистському полоні ще є з дві сотні українців.
Нагнітання агресії
Подрузі Федора Анні, яку вивезли з помешкання разом з активістом, дісталося не менше. Її допитували окремо, але не з меншою жорстокістю, бо одразу прийняли за представницю “жіночої сотні” “Правого сектора”. “Ті люди, що забрали, навіть не прикривали свої обличчя. Вони прямо казали, що їм нема чого боятися, бо вони смертники, а моє життя у їх волі. Мене допитувати у кращих традиціях НКВД: приставляли пістолет, різали шию, руки і ноги. А потім майже відрізали палець і наказали писати “Я люблю Донбас”, або мене уб’ють. Ну, напис ніяких труднощів це для мене не спричинив, бо я патріотка і справді люблю Донбас”, – розповідає свою історію Анна.
Активістка переконана, що ситуацію на Донбасі нагнітає російська пропаганда. “Люди зазомбовані інформацією, яку вони отримують з російських каналів і щиро вірять в “український садизм” і бандерівців, а інших каналів у них немає”. Звідси і вся агресія. Свої здають своїх”, -каже Анна. І веде далі: “Як би це дико не звучало, але візитівка Яроша на Донбасі справді може стати “чорною міткою” для будь-кого”.
Довели до спроби самогубства
Іншому активісту Дмитрові пощастило ще менше, бо він опинився у полоні воєнізованого терористичного формування так званого “Абвера”. Молодого чоловіка захопили просто на дорозі, коли той працював на виборах і протримали в підвалах СБУ майже тиждень. “Всі дні мене катували і тиснули психологічно, а ще підбурювали інших полонених до агресії щодо мене. Жорстокість була особливою, бо мені постійно приписували зв’язок з Правим сектором”, пригадує Дмитро. Він переконаний, що в захопленому СБУ перебували фахові військові, а частина з них були росіянами. Причому, каже активіст, ці люди отримували російську “гуманітарку”. Вони носили російський одяг, їли російську їжу і навіть сигарети були російськими, додав чоловік.
“Нас заганяли до роботи як рабів, спали по кілька годин. При цьому постійно били палицями. Ми розбирали кабелі на мідь. В якусь мить я прийняв свідоме рішення піти з життя через повішання. Але мене відкачали”, – зізнається Дмитро. Чоловік досі не знає кому завдячувати своєму звільненню. А тим,хто потрапить в подібну ситуацію Дмитро порадив дотримуватися одного гасла: “Не вір, не бійся і не проси” .
Звільнили і… кинули
А от активісти Анна і Федір своєму звільненню завдячують державі, яка врятувала їм життя і одночасно кинула на призволяще. “Нас справді обміняли. Привезли на вокзал в Дніпропетровськ, віддали і забрали своїх поплічників, яких їм підвезли хлопці з СБУ. І ми опинилися одні на вокзалі – без грошей, без телефонів і без одягу”, пригадує Федір. Він досі не розуміє, чому держава не подбала про своїх громадян: “Ані тобі якоїсь підтримки, ані реабілітації, ані притулку. Якби не хлопці з СБУ, які дали нам свої ж гроші і одяг на заміну, навіть не знаю, що б ми робили”, – обурюється майданівець.
Нині активісти живуть у столиці, у друзів та однодумців, які їх прихистили. Заради власної безпеки на Донбас наразі не повертатимуться і сподіваються на “руку помочі” від української влади.
Коментарі вимкнені.