Волонтери про псевдобіженців Донбасу: Більшого нахабства не зустрічали

Після початку війни на Сході України з Донбасу потягнулися тисячі біженців. Нещодавно всі ці псевдобіженці бігали вулицями міст з російськими триколорами, закликали Путіна ввести війська і за 200-300 грн. готові були кидатись під танки, лише б не впустити в місто українську армію.

Зараз коли війна прийшла до їх домівки, вони замість того щоб насолоджувались плодами свого зрадництва почали тікати від жахів війни. Тільки от тікають вони не такої любої їм Росії, а до ненависних і злих бандерівців на захід України. Серед біженців не тільки жінки з дітьми, а й маса чоловіків призовного віку-30-40 років, які замість того щоб захищати свою домівку вирішили заховатись за спідницями дружин.
Незважаючи на все горе яке завдав Донбас Україні, багато простих українців готові прийняти до себе біженців, але замість вдячності вони змушені терпіти нахабство і неприховану ненависть нових сусідів. Наведу вам слова декількох волонтерів які на свою голову вирішили допомогти співвітчизникам які потрапили у біду:

Олег Куцериб

Не маю настрою з самого ранку. Кілька днів тому ми з жінкою вирішили допомогти трохи біженцям з Луганди. Взяв адресу, поцікавився складом сімей, аби знати потреби. Зібрали вдома два мішки одягу, кілька ящиків чаю, трохи кави (маю великі запаси) посуди різної, з”їздили в Новус, закупили ще харчів на 5 з копійками тисяч, мав сертифікати в Космо – набрали на тисячу всяких гелів-шампунів-прокладок-памперсів. Ще дві тисячі взяв з собою, може будуть якісь нагальні потреби. Аби все влізло, в паркетнику довелось складати задні крісла. Поїхали до “біженців”, живуть кілька сімей неподалік Києва. Знайшли. Зустрілись, Віддали. Сподівався, що буде якесь почуття гордості за себе, що зробив добру справу добрим людям, якась внутрішня радість, чи що. Як було на Майдані і в БП, коли привозив броніки і каски. Якось в душі тішив себе надією, можливо сподівався що десь “наверху” мені зарахується врятоване життя молодого, щирого, але дурного на всю голову патріота з ПС.

Але з горе-біженцями інакше. Я свідомо не пишу адреси і телефонів цих “госців”, аби не створити їм незручностей, може то моя суб”єктивна думка. Такого людського сміття я не зустрічав давно. Настільки наглих, брехливих і оху*вших. Спите бидло, що вилізло зі свинарника з якогось села з-під Луганська, яке привезли до Києва коштом волонтерів, разом з дітьми і алкашом-співмешканцем, поселили в таких хоромах, що сам не скоро матиму, забезпечили необхідним.
Воно кривить морду, що посуда не нова і в пилюці (в гаражі рік валялась), ображається на пшеничну кашу і мало ковбаси (спеціально не купував, бо літо) і що не догадався привезти сигарет. На які зразу ж вимагає грошей в мене, як “штраф за пройоп”.. Запах перегару, зачухані діти, воно курить мої сигарети і починає мене лікувати, “и чьто ви добілісь етім своім майданом, нас убівают, а вас абама іметь будіт”.. Їтіть твою мать!!!
Пробую розібратись в собі зараз, чого не дав по морді відразу. Напевно допомогла виборча кампанія, де навчився стримувати емоції і усміхатись на всі зуби навіть тим виборцям, кого зневажаю багато років. Що можу сказати і порадити ще. Перед тим як допомагати житлом, харчами чи ще чимось біженцям – дізнайтесь про них більше, поспілкуйтесь на різні теми, політичні і побутові, а вже потім приймайте рішення чи варті вони того. А ще я б обов”язковою умовою ставив негайне працевлаштування цих аборигенів, бо інакше діла певно не буде, нам тут навіть маленька кацапщина-расія не потрібна, ще й за наші гроші.

Чесно, аж завидно і обідно. Тут бігаєш з ранку до вечора, аби трохи підтягнути справи, назбирати на море, ремонт поки призупинив, бо не вивожу фінансами.. А воно живе в хоромах безплатно, на всьому готовому, купа допомог і їжі, кореспонденти бігають, від влади щось вимагають і їм вже обіцяють допомогти ( ми за 10 соток роками бігаємо і тисячі баксів виносили і ще не все порішали..) Добре бути таким “біженцем”. P/S Почитав щойно інформацію, що в Чернігівській обл пропонують безкоштовні хати і роботу “біженцям” – поки що лише три сім”ї згодилось. Не дивно. В Нових Петрівцях краще бичувати ніж в Борзнянському районі..

Владислава Луньова

Декілька знайомих зі Львова, які мали “велику честь” спілкуватися за переселенцями скаржилися, що більшого нахабства не зустрічали. І те не так, і квартиру в центрі, і всі умови, і школи полряд, і шоб інтернет був швидкісний, і головне “ГОВОРИТЕ НА РУССКОМ, МЫ НЕ ПОНИМАЕМ” (((((((((
Щойно дівчина (волонтерка) написала, що її, у неї вдома, прийшовши в гості, коза-переселенка з Крима (родом з Донецької області) вчила її розмовляти на ВЕЛИКОМ РУССКОМ ЯЗЫКЕ, а не на “украинско-польской тарабарщине”. Сказала: “мы принесем вам истиннную” культуру славян, русские – коренная нация, а вы всего-лишь окраина, вам придется это принять и понять” Оце я думаю, може перед тим, як гостинно приймати тих малоросів, нехай вони якісь тести проходять? Ні, не на знання мови, просто на психічну адекватність??????????

Оксана Семенова

Пообщалась с беженкой из Славянска…Я никогда не думала,что смогу быть с живым существом такой жестокой)Слушала ее и не могла понять,почему мне ее не жалко,ведь она рассказывала страшные вещи…А потом спросила ее–ходила ли она на их референдум и как проголосовала.Оказалось,что проголосовала эта колорадка за отсоединение от Украины.Так какого хера,сука ты сюда приперлась,гоу хоум здыхать за днр–сказала я ей.Я таким помогать НЕ буду.И мне по барабану зазомбировали их или просто Боженька НЕ дал совести…Как-то так….

Ірина Жигунова займається благодійною діяльністю з переселення біженців зі сходу та Криму на Тернопільщину.

Жінка розповіла, що серед втікачів зі східних областей трапляються і недобросовісні люди.

– На жаль, попередження представників ОБСЄ про те, що в такі буремні часи треба бути пильними, бо деяка кількість людей з нечистими помислами намагатимуться замаскуватися в потоці біженців, виявились слушними. Прорізалась і в нас така сім’я, яка, м’яко кажучи, вирішила позловживати нашою гостинністю. Ситуація така: сім’я – чоловік+жінка+5 дітей. Двоє старших дітей проживають на їхній батьківщині. Сім’я отримує всі соціальні виплати на дітей, чоловік має зарплату, жінка ще має пенсію по втраті годувальника (цей нинішній чоловік неофіційний).

Проживши півтора місяці в тернопільському готелі безкоштовно, сім’я переїхала в хату, яку обрала з кількох запропонованих варіантів в Тернопільському районі. Найменша дитина пішла в садочок, чоловіка працевлаштували, пралка, телевізор, одяг, гуманітарна допомога, село помагає продуктами і ремонтами.

– Минулого тижня мені зателефонувала мати цього сімейства з просьбою про допомогу, я пообіцяла приділити їй увагу, як тільки матиму вільну хвилину (сім’я не моя, тобто приїхала не на моє запрошення). З тих пір я з усіх сторін тільки й чула про цю сім’ю. Мені телефонували всі: від її коліжанок до чиновників. Вчора я поїхала до них. Розказуй, кажу, що тобі треба? Хата безкоштовна – є, город засаджений, одяг, продукти, телевізор, пралка, газова плита – все є. Вона каже: хочу хату ліпшу, мені та не подобається вже. А ту ліпшу, що ви показували, тоже не хочу, бо чоловіку на роботу добиратися довше. І взагалі всі такі погані, мене покликали і увагу мені не приділяють. То вертайся, кажу, додому. Вона, як починає причитати: як я в Крим окупований вернуся? Туди ж навіть поїзди не ходять! Я кажу: нащо в Крим, ти додому вертайся, в Херсонську область (я по дорозі, в машині її паспортні дані бачила). Там голова твоєї сільради виділив землю і будує якраз бараки для біженців із східних регіонів, щойно по телевізору показували. Який там крик піднявся! Якщо пропустити купу прокльонів на наші голови, то завершенням її монологу було: “мені від вас нічого більше не треба”. Якраз ця фраза мені і була потрібна, після неї я встала попрощалася і ми поїхали в Тернопіль. Бідні ті її діти, та вони нагодовані і вдягнуті, але жити вона їх навчить точнісінько так само, як вміє сама, – розповідає пані Ірина.

Тернопільська липа, Голос України