Дітовбивці зовні такі, як і ми

Кілька років тому довелося побувати у жіночій колонії. Спілкувалася із жінками і дивувалася: чому вони тут? Як так могло трапитися?  Жодну з них не запитувала про причини їхнього ув’язнення. Особливо багато  щебетала жвава молодичка, яка невпинно сміялася і жартувала.  Згодом начальник колонії, який супроводжував мене, перепитав:  «Ну як тобі наші жіночки?». Тоді я була переконана в тому, що цих людей не варто осуджувати, адже хоч вони і за гратами –  там несуть свій хрест. А оступитися може кожен. Мені було шкода їх, адже кожна щиро каялася, і оминаючи сам склад злочину, тяжко зітхала: «якби можна було прожити життя заново – ніколи б такого не зробила». «А та білява, що  з тобою так розговорилася… Знаєш за що сидить?» – глянув на мене начальник колонії.  «Вона дитину свою вбила…»

Серце похололо: я щойно розмовляла і сміялася із жартів вбивці.  Але ж зовні вона така як я! Чомусь завжди здавалося, що внутрішнє єство мало б відображатися якоюсь жахливою зовнішньою вадою. Не може бути вбивця красивою і усміхненою! Стало страшно. Тоді у мене ще не було дітей, я не розуміла, яке воно те абсолютне щастя, яке наповнює життя з появою такої коханої і очікуваної кровиночки. Та десь підсвідомо відчула біль, шок від того, що дивилася в очі вбивці, і не побачила її темної сутності.

Нещодавно Тернопіль знову сколихнула страшна звістка про немовля, знайдене у смітнику. Кримінальної відповідальності горе-мати, якщо її знайдуть, мабуть не понесе. Дитина – мертвонароджена.  В голові постійно крутиться посмішка тої жінки із колонії і ряд подібних історій, які з разючою регулярністю повторюються. Приміром, ту коли немовля зарізала ножицями жінка (не можу змусити себе  вжити слово «мама»  в цій ситуації) із цілком благополучної родини. Про ту, яка народила в готелі, і відразу викинула своє немовля у смітник, як непотріб.  Їй дали рік умовно. Як злий жарт в теленовинах на кожному телеканалі цими днями показують вбивцю, яка вбила чотирьох своїх новонароджених дітей  і за це заслужила лише чотири роки позбавлення волі.  Ці трагедії чомусь закарбувалися у пам’яті. Я панічно боюся знову почути таку звістку.

Чому суд настільки сліпий до вбивць найсвятішого в нашому житті? Спочатку вони вбили в собі материнське єство, бо МАТИ – ніколи б такого не вчинила.  Як зрозуміти, хто з жінок, які нас оточують – вбивці? Адже кожна з них чиясь донька, сестра, подруга, а той  дружина. І хтось прикриває їх і їхні ганебні жорстокі, але безкарні вчинки. Як виділити їх з натовпу, щоб принаймні крикнути вслід, щоб пояснити, що вони вбили себе самих? Адже зовні вони такі, як і ми…

Оля Терещук