Чи є у діях колодіївських монахів ознаки сектантства?

Колодіївський монастир Святого Теодора Студита створював у 90-х роках Кардинал Любомир Гузар разом із о. Григорієм Планчаком як осередок нової версії східнокатолицького чернецтва. Отець Григорій — екзорцист, до якого приїжджали люди з різних кутків не лише України. Та раптом у квітні 2017 року на сайті УГКЦ з’явилася Заява Синоду УГКЦ за підписом Блаженнішого Святослава, в якій написано, що у цьому монастирі «постраждали люди фізично і психічно», і тому Блаженніший Святослав від імені Синоду просить у всіх потерпілих за це пробачення. Як наслідок, о. Григорія Планчака і дев’ятьох колодіївських монахів позбавили монашества. Проте чи є потерпілі насправді і що конкретно там сталося, досі тримається у суворій таємниці, а жодної заяви у поліцію немає. Ця інформація мене зацікавила, зокрема, через те, що маю особисту історію стосунків з цим монастирем, яка бере початок у 2014 році. Себе також можу віднести до категорії постраждалих…

Почалося все з візиту до відомої у Львові фотогра­фа. Моя подруга хотіла зробити собі професійну фото­сесію, я пішла з нею за компанію. У фотосалоні вирішила зроби­ти фотосесію і собі. Принагідно зав’язалася розмова з пані фо­тографом, і вона зауважила, що я чимось переймаюся. «Маєш якісь клопоти?..» — запитала. Я справ­ді переживала складний період у житті: розлучалася з чоловіком… «Ти не просто так до мене при­йшла. Маєш їхати зі мною у мо­настир. На Тернопільщину. Там усім допомагають. Монахи там… валютні». Ці слова мене заінтри­гували.

За кілька днів я поїхала разом з нею на Тернопільщину. Місце в автобусі коштувало 150 гривень, які віддала цій пані. У церкві Св. Димитрія, що у с. Колодіївці Під­волочиського району Тернопіль­ської області, яка розташована поруч із монастирем, було люд­но. У церкві — чоловіки-монахи у чорному одязі. Був останній ві­второк місяця — саме у цей день відбуваються спеціальні відпра­ви, під час яких здійснював ек­зорцизм тодішній настоятель монастиря Теодора Студита о. Григорій Планчак. Щойно він розпочав відправу, як у храмі по­чувся дикий жіночий крик. Стало моторошно, але люди ніби нічо­го й не почули, ніяк не реагували, продовжували молитися. Пані фотограф попровадила мене до сповіді. Сповідав ієромонах Пе­тро, до якого вишикувалась до­вжелезна черга. Звернула увагу, що чернець велетенського зрос­ту — під два метри. Я прочека­ла у черзі майже цілий день, до вечора. Коли надійшла моя чер­га, він уважно на мене подивився і сказав йти за ним у захристію. До цього люди просто клякали біля нього у приміщенні церкви. Там почав розпитувати, що мене сюди привело. Розповіла про свої проблеми, і він дав кілька життєвих, досить банальних, по­рад. При цьому інтригуюче запи­тав, чи розумію, чому потрапила саме до нього? Тобто дав зрозу­міти, що він особливий. Насам­кінець сказав, що моє покликан­ня — духовність, а що це значить, не пояснив…

Після цієї поїздки пані фото­граф, віддаючи мої фотографії, сказала: «Я тебе іншим фотогра­фам не віддам, собі візьму те, що у тобі є». І розмістила на сторін­ці у «Фейсбуку» мої фото з підпи­сом «Інша. Нова». Через деякий час знову запропонувала їха­ти у монастир, але за місце в ав­тобусі я вже мала заплатити 450 гривень. Коли запитала, чому так дорого, відповіла, що, мов­ляв, на моєму місці і у моєму ста­ні, якби їй сказали заплатити ти­сячу, вона б і тисячу заплатила. Я відмовилась від її послуг, мене туди відвіз брат своєю маши­ною. З того часу наші приятель­ські стосунки розладилися. Крім того, мені не сподобалося, що мої фото без мого відома роз­містила на своїй сторінці у «Фей­сбуку». Не раз просила її забра­ти ці фото, але вона ігнорує мої прохання.

У лютому 2015 року сталася подія, яка розділила моє життя на «до» і «після» — побутова трав­ма, реанімація, опікове відділен­ня… Я дивом вижила. Переляка­на цим випадком, вирішила знову поїхати у монастир, в якому не була більше року. Зайшла у церк­ву і очам не повірила: людей об­маль. Ситуацію прояснив прода­вець кави, який торгує поруч з церквою: «Отця Григорія План­чака тут уже нема. Його навіть у монастир не впустили… Негарно вчинили. Це ж він будував…».

Тепер правив у церкві отець Петро. Я запитала його, що ста­лося? Відповів, що монастир пе­реживає певні труднощі. Прина­гідно, ніби між іншим, запитав, чи маю знайомих заможних людей, які потребують духовної підтрим­ки, і чи могла би їм порадити при­їхати сюди. Монастир, мовляв, потребує фінансової підтримки. Я таки порадила кільком знайо­мим поїхати у монастир, про що тепер дуже шкодую. Перед усіма вибачилася…

У той час у мене склалися при­ятельські стосунки зі сестрою отця Петра Оксаною, яка живе у Винниках, але часто навідується до брата у монастир. Якось вона мені сказала, що не розумію, ким є отець, він «неземний», і хто не слухатиметься його, «матиме ве­ликі терпіння». А сам отець Петро загадково попередив мене: «Ви тепер на вулиці будете зустрічати людей, схожих на мене. Не лякай­теся. Це образ Бога».

Якось Оксана мені подзвонила і перепитала, чи не збираюся у монастир, бо якраз їдуть, і є місце в автобусі. У бусику до мене під­сів священик і почав поводити­ся дивно. Він хапав мене за руки і казав, що маю «багато дарів від Бога», але «Бог ці дари може да­вати і забирати, що у мене мало часу…». По приїзді до Львова я побачила на долонях незрозумілі плями і побігла до лікаря. «Екзе­ма», — сказала дерматолог і випи­сала мазь. Дерматит поширився, і я перестала їздити у Колодіївку, бо вирішила для себе, що мені це не потрібно.

У грудні 2016 року до мене подзвонив отець Петро і сказав, що потрапив у лі­карню і потребує моєї допомо­ги. А потім уточнив, що журна­лістської підтримки потребує не він, а його «духовна донька» Зо­ряна Павлишин, яка працює лі­карем-анестезіологом в Об­ласній клінічній лікарні. Отець сказав, що ургентну операцій­ну, в якій працює Зоряна Пав­лишин, хочуть ліквідувати. І я, як журналістка, маю втрутитись у цю ситуацію, бо це важли­во насамперед для бідних лю­дей. Хоча головний лікар лікарні спростовував чутки про ліквіда­цію операційної. Телефоном Зо­ряна Павлишин розповіла мені, що у них якраз зроблено уні­кальну операцію, і про це цікаво написати. Разом з телевізійни­ками ми розповіли про цю опе­рацію. Про ліквідацію відділення вже ніхто не говорив, а я прина­гідно запитала у «духовної донь­ки» о. Петра, чи є у них в лікарні ревматологи, бо мій дермато­лог порадив звернутися по кон­сультацію до ревматолога.

Зоряна Павлишин погоди­лась відвести мене до ревмато­лога. Але спочатку відвела мене у приміщення реанімації, покли­кала медсестру і запропонувала взяти кров на біохімію. Наступ­ного ранку винесла мені карт­ку з результатом біохімічного аналізу і сказала: «У тебе ана­лізи добрі. Поки що…». Запро­понувала піти на УЗД. Я погоди­лася, хоча трохи здивувалася, для чого УЗД, якщо у мене дер­матит. А ще мене здивувало, що пані Зоряна знає усе, що я свого часу розповідала отцю Петру під час розмови у захристії. Після обстеження нахилилася до мене і пошепки сказала: «Ми з отцем Петром тебе будемо мити зсе­редини». Спочатку я розгубила­ся, а потім злякалася. Виріши­ла з’ясувати, що це все означає, в отця Петра. Зателефонувала йому, але він уникав розмови, іг­норував. З того часу я припини­ла спілкування з тими людьми.

За два місяці, у квітні 2017 року, з’явилася За­ява Синоду єпископів та Блаженнішого Святослава, у якій Блаженніший просить ви­бачення перед людьми, які їз­дили у монастир у Колодіївку, і вказує, що потерпіло багато лю­дей фізично і психічно. А напри­кінці 2018 року від колег-теле­візійників дізналася, що Зоряну Павлишин звинувачують у нена­лежному виконанні професій­них обов’язків, внаслідок чого помер 42-річний чоловік. Траге­дія сталася ще у 2014 році. До­судове розслідування тривало три роки, ще два роки тривав суд. Личаківський суд визнав анестезіолога винною. Згідно з рішенням суду, її було позбав­лено права займатися медич­ною діяльністю на п’ять років, а лікарня мала би виплатити по­терпілим 500 тисяч гривень мо­ральної компенсації. Але лікар­ня та адвокат Зоряни Павлишин подали апеляцію, і зараз спра­ва розглядається у Львівському апеляційному суді.

Коли про це все довідалась, зрозуміла, що отець Петро звів мене з пані Павлишин не просто так, бо якраз тоді тривало слід­ство у її справі. Вирішила я й уважніше придивитися до діяль­ності того монастиря, бо надто багато питань у мене почало ви­никати.

Якраз у цей час з’явилася ін­формація, що після Заяви Сино­ду єпископів УГКЦ про потерпі­лих фізично і психічно людей, які відвідували монастир у селі Ко­лодіївці, позбавили колишнього настоятеля монастиря о. Григо­рія Планчака та дев’ятьох мона­хів монашества.

На жаль, Церква не пояс­нює, що насправді сталося у цьому монастирі. У Тер­нопільському управлінні поліції мені відповіли, що жодних заяв від «потерпілих фізично і психо­логічно» не було. Я не раз намага­лася зв’язатися з отцем Петром, аби взяти у нього вже офіційний коментар, але він не відповідав на мої дзвінки. На інформацій­ний запит від редакції «Високого Замку» курія Тернопільсько-Збо­рівської єпархії відповіла, що, оскільки журналіст приїжджала у Колодіївку з духовних питань, вона заанґажована. Відповідно, курія Тернопільсько-Зборівська, порадившись «з юристами і ком­петентними людьми», не буде проводити у присутності єписко­па зустрічі з монахом о. Петром, паспортне ім’я якого Тарас Гедз.

Тим часом зі Львова свяще­ники продовжують возити лю­дей автобусами у Колодіївку на прощу. Чому саме туди — теж загадкове питання, адже Ко­лодіївський монастир від часу створення був відомим у наро­ді центром екзорцизму, а не від­пустовим центром, як, напри­клад, Зарваниця.

Коментарі для «ВЗ»
Богдан Кулик, доцент кафедри психіатрії, психології і сексології ЛНМУ ім. Д. Галицького, психотерапевт

Екзорцизми — елемент боротьби за популяр­ність у населення. Це такі собі істеричні прояви у людей з відкатом у Середньовіччя. Зараз кажуть не істерія, а конверсійні розлади, але йдеться про одне і те ж. Оці крики, викручування, завиван­ня у церкві під час екзорцизму, це психологіч­ний феномен, прояв істерії. Розповідали люди, які були на таких сеансах і прийшли на них зазда­легідь, що бачили, як усі спокійно сиділи, чекали початку Служби, а потім з’явилася якась особа-«клієнт» — і почалося шоу, спектакль: одні кри­чать, інші падають… Екзорцизми можуть мати психотравмуючий і шокуючий вплив на людей, які просто вирішили з цікавості приїхати і поди­витися. Навіть може розвиватися посттравматич­ний стресовий розлад. Це — негативний вплив на психіку. Церква ж заохочує приїжджати людей, бо місце стає паломницьким, популярним, «поміч­ним»… Але, зрештою, все зводиться до фінансо­вої складової.

Ситуація з медициною у країні нагадує поча­ток 90-х років: система руйнується, у людей з нестабільною психікою паніка… І тут з’являються екстрасенси, пророки, помічники «від Бога». Можемо говорити про явну маніпуляцію свідо­містю: нав’язування тривожних переживань, які можуть переходити у тривожний розлад. Це ро­биться з метою: «тримайся нас, і ми тобі допо­можемо». Людині кажуть, що вона — грішник, і якщо не ходитиме у це місце очищатися, то її грі­хи призведуть до біди. Чому Церква проти «во­рожок», бо вони конкуренти.

Орест Малиць, директор Львівського музею історії релігії

Термін «секта» використовується для релігійних об’єднань, які є нетиповими для України. Сектиутворюються шляхом відгалуження від основних напрямів релігії. Їх називають «розкольниками». Ознаки секти — наявність харизматичного лідера, послідовники якого переконують, що вони воло­діють іншими методами впливу на людину, інши­ми способами спілкування з Богом, що вони осо­бливі. Обов’язковим є конфлікт з конфесією, від якої вони відкололися. Харизматичний лідер відрі­кається від послуху основній Церкві, до якої нале­жить. Оголошує, що цей конфлікт є настільки по­тужним, що підпорядкована релігійна громада не може перебувати у рамках тієї чи іншої конфесії.

Екзорцизм — дуже регламентоване заняття у Церкві. Не кожна духовна особа може проводити акти екзорцизму. У Католицькій церкві з 1999 року затверджено ритуал екзорцизму. Дозвіл на про­ведення екзорцизму священик отримує від прав­лячого ієрарха. Не може бути цілий монастир цен­тром екзорцизму. Як правило, є згромадження монахів, які ведуть праведне життя і моляться, а ко­мусь одному дозволено проводити обряди екзо­рцизму. Екзорцист — це окрема особа, яка має від­повідний дозвіл, а не група людей. Тому, напевно, у Колодіївському монастирі лише настоятель мав дозвіл і право займатися екзорцизмом, а всі інші таких дозволів не мають.

У Заяві Синоду про Колодіївський монастир Церк­ва вибачається перед людьми і заявляє, що най­ближчим часом порушення будуть усунуті. Що зна­чить термін «найближчим часом» — не уточнюють. Знаючи, що є така Заява Синоду, звичайно, я би мав застереження, чи їхати у цей монастир на прощу, адже у цій Заяві Церква застерігає вірних про те, що цей монастир має певну репутацію і потребує оздо­ровлення. Їхати туди і не зважати на застереження Синоду — відповідальність на тих, хто туди їде.

Ірина Кушинська, Високий Замок

загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *