Село Сороцьке на Тернопільщині закинута — готика, герби та пустка…

У кожної закинутої споруди – замку, храму, чи звичайної сільської хати, що доживає свої роки у сутінках здичавілого саду, є свій «останній». У таких місцях я завжди думаю про нього. Наприклад, хто був той останній жовнір та про що він думав, коли залишав мури спорожнілої твердині? Може зі сумом дивився на залишені за спиною башти, а може, не озираючись радісно чимчикував уперед, уявляючи, як пропиватиме у найближчому шинку свої «дємбєльські»? А хто після останньої служби зачиняв двері ось цього закинутого храму? Чи міг він уявити, що замість співів та величного голосу органу там лунатиме лише «угу-гукання» голубів, які облаштували на його карнизах свої гнізда? Сподівався він назавтра знову вставити ключа у шпаринку, а може чудово знав, що це вже назавжди? Що він відчував та про що тоді думав?..

У деяких місцях такі думки з’являються, та одразу ж зникають. В інших – думаєш про те безперервно. Зокрема думка про «останнього» не облишала мене ні на мить під час перебування біля неготичного храму на честь Матері Божої Неустанної Помочі, що у селі Сороцьке, Теребовлянський р-ну Тернопільської обл. (49.377074, 25.850580)

В Україні вистачає закинутих храмів. Є серед них унікальні, авторства знаменитих архітекторів, є – досить давні, що датуються ще XVII-м століттям, є звичайнісінькі парафіяльні – кінця ХІХ, початку ХХ століть. Храм в Сороцькому, хоча й належить до останніх, але емоційно запав у душу більше за його видатних родичів. Тут як ніде відчуваєш, що цей осиротілий храм давно забутий людьми. Атмосферності додають старезні дерева, що у німій молитві простягають до байдужого неба всохлі руки-гілки. Картину доповнює величезна колонія граків. Каркання, від якого аж в вухах лящить, гармонійно доповнює картину готичної пустки. Повний Хічкок…

Храм звели в 1902-1907 роках за проектом архітектора Міхала Ковальчука коштом графа Міхала Віктора Баворовського (1860-1933) та його дружини Марії Северини Дунін-Борковської (1862-1919). Східну стіну храму досі прикрашають об’єднанні спільною короною фамільні герби фундаторів — «Пруст» (Баворовських) та «Лебідь» (Дунін-Борковських).

Хоча сам храм поставили за якихось 5 років, його остаточне оздоблення завершили тільки в 1939 року. За кілька місяців по тому спалахнула Друга світова війна і незабаром прийшли «Совіти»… Потім німці … Потім знову повернулися «совіти», які восени 1944 року і закрили костел.

У повоєнні роки костел перетворили на зерносховище, потім склад мінеральних добрив. Аби вантажівки могли заїздити всередину споруди господарники зруйнували частину східної стіни та поставили ворота. Років двадцять тому загорівся дах. Пожежа крім покрівлі знищила приголомшливі вітражі роботи кращих французьких майстрів. Від них збереглися лише фрагменти.

Сьогодні храм поступово руйнується і будь-якої надії, що ситуація зміниться — немає. Єдине, що поки вдалося зробити, це очистити приміщення від сміття та непотребу. Римо-католиків в селі не залишилося, вірні УГКЦ мають свою, не менш цікаву Покровську церкву.

 

Мурований храм на честь покрови Пресвятої Богородиці 1863-го року теж досить цікавій та вирізняється на тлі псевдо візантійських храмів-близнюків, що стоять чи не у кожному селі на Тернопільщині. Його, як і сусідній костел зведено у формах західноєвропейських середньовічних стилів. Тут ми бачимо еклектику з використанням романських та псевдоготичних елементів.

Одразу через дорогу від храму можна побачити фігуру Св. Ганни, виконаної у симпатичному стилі народного наїву. Виготовили її, швидше за все, десь наприкінці ХІХ ст. Взагалі старі та сучасні сакральні фігури в Сороцькому зустрічаються чи не на кожному кроці. Однак, якщо вірити газетним публікаціям, найцікавішою є фігура Св. Теклі з левами (ХІХ ст.). Ця свята вважається покровителькою села і захисницею від стихійного лиха. Автор двічі був у Сороцькому (і тягне ще) але, на жаль, тих левів з Теклею не знайшов – вони знаходиться на протилежному кінці чималого села, а часу було обмаль.

Дістатися до Сороцького не так вже й просто. Треба звернути з досить пристойної траси Теребовля-Гримайлів в сторону села Ілавче. Дорога спочатку буде навіть добра, а далі – все гірша. Втім «японська» ділянка «то-яма-то-канава», на щастя, не таке вже й велика. Храм шукати не доведеться – стоїть він при дорозі та й шпиль важно здалеку.

В Ілавче варто зробити зупинку біля досить цікавого греко-католицького храму на честь Івана Богослова (1873 р.) .

Одразу через дорогу від цієї чималої церкви можна побачити руїни римо-католицької каплички, зведеної 1910 р. Вона маленька та непоказна, але шарму їй додає гніздо лелек на шпилику. Капличка вся в тріщинах, аварійна і, вочевидь, доживає останні роки.

Буду вдячний за підтримку проекту віртуальних мандрів фінансово або принаймні репостом, лайком та коментарем. Не забувайте: мандри – штука не з дешевих, а обробити фотографії, та все це упорядкувати та викласти – чималий шмат роботи. Підтримайте український та україномовний проект!

Карта Приват-банку 5168 7551 0400 4938 (Полюхович Дмитро)