Співочим «Бескидом» маестро з Чортківщини підіймав Україну

Сімдесятитисячний Дрогобич на Львівщині і 30-тисячний Чортків на Тернопільщині. Відстань між цими містами – 250 кілометрів. Здається, що їх може єднати? Аж ні, для цього є вагома причина. І вона називається – Степан Стельмащук (8.10.1925-3.01.2011). Цей визначний діяч і подвижник на ниві національної культури був людиною з консерваторською освітою, педагогом, хоровим дириґентом, композитором, фольклористом, музикознавцем, організатором і 27-річним керівником народного чоловічого хору «Бескид», автором численних статей і книг, активним просвітянином і взагалі цікавим та дотепним співрозмовником на будь-яку тему.

Походить він із мальовничого села Скородинців неподалік Чорткова. Місцеві жителі пояснюють назву по-своєму, але народна етимологія не має нічого спільного з науковим тлумаченням. Зокрема, видатний український мовознавець і поліглот зі знанням понад 40 мов, невтомний дослідник українських топонімів іншомовного походження, автор багатьох видань і статей на цю тему Костянтин Тищенко у книзі «Долітописна мовна історія України» (Київ-Дрогобич, Посвіт, 2016, 752 с.) пише: «Дошкуляли грекам невилазні баюри на наших дорогах. Незаперечна ознака окультурення середовища – антична грецька бруківка» – скиросес (розділ «Античність на в’язаних човнах», с. 582.).
На підтвердження вчений навів низку назв інших населених пунктів з основою Скород-, Скоруд-, Шкіруд-, Скоруш-: Скородна, Скороднянська Стінка, Скородне (Луганщина), Скородна (Чернігівщина), Шкірудиха (Житомирщина), Шкорода (Волинь), Скорудяник, Скородовий Ярок, Скоруж (Закарпаття), Скорушний, Скорушнянка (Івано-Франківщина), інші. Другим дотичним фактом на користь версії вченого служать численні топоніми з основою: Син-, Яков-, Біл-, Тишк-, Тарас-, Рокит-, Лох-, Шкл-, форманти -Уват-, -Оват- і т. д. того ж грецького походження поблизу перелічених населених пунктів. Отже, цілком можливо, що назва Скородинці, інші однокореневі топоніми походять від грецького слова «скиросес», а в жилах маестро могла текти і грецька кров.
Батьки Степана Ільковича були простими селянами, жили з праці на полі та оборі. Хлопець виростав у національно свідомому середовищі. Брат Павло керував сільським хором при читальні «Просвіти», грав на кількох інструментах, писав пісні. Сестра виступала і співала в аматорському драматичному гуртку при тій же читальні. Від дитячих років С. Стельмащук проявив велику любов до української народної пісні й до кінця життя популяризував її. Завдяки братові Степан опановував музичні інструменти і музичну грамоту. Втім, за традицією від австрійських часів у міжвоєнне двадцятиріччя тоді самотужки навчались гри на музичних інструментах обдаровані хлопці в багатьох селах, адже музичних шкіл не існувало.
У 1939 р. С. Стельмащук став членом спортивного Товариства «Сокіл», у 1941 р. – членом чоти самооборонного Українського війська, організованого на початку німецько-совєтської війни. Далі вступив до Українського освітнього товариства, Товариства «Відродження». За німецької окупації закінчив бухгалтерські курси при Чортківській торгівельній школі. У лютому 1943-квітні 1944 рр. організував і керував юнацьким хором у Чорткові. З приходом «других совітів» у травні 1944 р. 18-річного юнака мобілізували до Красной армії. Воював рядовим солдатом у Росії, Білорусі, Польщі, Німеччині. Брав участь у здобутті Берліна. Був поранений. Згодом фронтове минуле допомагало йому захищатись від частих звинувачень в «українському буржуазному націоналізмі».
До 1949 р. С. Стельмащука залишили служити в армії. Керував у місті Маґдебурзі в совєтській окупаційній зоні жіночим і змішаним хорами при Будинку офіцерів. Після демобілізації в 1949-1950 рр. він очолював церковний хор у Скородинцях. Закінчив Чортківську вечірню школу, Львівське музичне училище, дириґентсько-хоровий факультет Львівської консерваторії ім. М. Лисенка. Під час навчання у Львові влаштувався дириґентом хору фельдшерсько-акушерської школи, студентського хору Львівського, відтак Дрогобицького педінституту. Протягом 1957-1961 рр. викладав музику у Львівському музично-педагогічному училищі. В зв’язку з переведенням у 1960 р. Львівського педінституту до Дрогобича і злиттям із місцевим педінститутом С. Стельмащука прийняли викладачем кафедри музики та співів Дрогобицького педінституту ім. І. Франка. Тут переходив з посади на посаду: старший викладач, доцент кафедри методики музичного виховання і хорового диригування, доцент і нарешті професор кафедри теорії, історії музики та гри на музичних інструментах.
Маестро С. Стельмащукові були притаманні такі моральні риси, як делікатність, інтелігентність, шляхетність, благородство, відповідальність, пунктуальність, порядок, точність, щирий народний гумор, коли хочете, то й дипломатичний хист. Не випадково колеги, друзі, знайомі ставились до нього дуже шанобливо, з повагою, а студенти любили й захоплювались ним. До 1989 р. він проживав у Дрогобичі в будинку на початку вул. М. Грушевського. Майже 30 років життя віддав підготовці вчительських кадрів музично-педагогічного профілю, хоровому диригуванню, збиранню та опрацюванню пісенного фольклору, написанню музики на вірші класичних і сучасних українських поетів. Якби він не зробив більше нічого, крім виведення створеного ним у 1962 р. чоловічого хору «Бескид», де налічувалось до ста співаків з Дрогобича та сусідніх міст, фактично на професіональний загальнонаціональний рівень, то й цього достатньо, аби закарбувати його ім’я на скрижалях української культури.
Проте С. Стельмащук залишив ще й багату творчу спадщину в музичній, пісенно-фольклористичній, науковій, композиторській галузях. Про діяльність хору і його маестро із захопленням писали видатні та відомі діячі, часописи в Україні та діаспорі. Зрештою, їхні відгуки та оцінки колективу і керівника протягом 45 років подано в збірнику «Ой нема то, як в «Бескиді», упорядкованому й відредагованому професором Михайлом Шалатою, який довго співав у «Бескиді», з яким маестро «кумував» і які створили низку гарних пісень. Цій же темі присвячений також другий збірник статей «Солов’їні бескидяни» під редакцією Романа Пастуха про концертну діяльність хору протягом наступних п’яти років, котрі увінчали 50-річний ювілей «Бескиду».
Завершивши педагогічну діяльність і вийшовши на пенсію, С. Стельмащук на початку 1990 р. переселився до Львова. Там знайшов себе в Галицькому районному Товаристві «Просвіта», ініціювавши чимало нових цікавих ідей і планів, у втіленні яких брав активну участь. Крім того, широкознаний маестро, але вже без батути, працював над новими видавничими проєктами, частину яких через відсутність коштів випустив у світ під грифом «Самвидаву». До кінця життя листувався з відомими діячами культури і мистецтва. Відвідував рідне село для поповнення банку пісенного фольклору і щоб набратися в земляків нових сил та енергії. Завжди ставив на перший план виховання національної свідомості, чим ненастанно займалась «Просвіта» від її створення у 1868 р. аж до 1939 р., коли окупаційна комуно-російська влада заборонила це авторитетне Товариство. Знайшов маестро вічний спочинок на Сихівському цвинтарі у Львові.
Світла пам’ять про С. Стельмащука зберігається, підтримується та шанується і в його Скородинцях, і в Чорткові, і в Дрогобичі, і у Львові. Скажімо, в Скородинцях зайнялися створенням музейного кутка, аби з часом перетворити на повноцінний музей С. Стельмащука. За ініціативою автора цих рядків, стараннями хору «Бескид», Дрогобицької «Просвіти» відкрито меморіальну таблицю на будинку, в якому проживав С. Стельмащук. Видано кілька книг, у яких тією чи іншою мірою йдеться про його життєвий шлях, творчий і мистецький спадок. Уже треба говорити про ширше дослідження музично-пісенної спадщини маестро української пісні, його культурно-громадської діяльності тощо.
Підтвердженням сказаного став спільний захід Чортківської міської та районної рад і Чортківської райдержадміністрації, тамтешніх просвітян 18 листопада 2018 р. під крилатою назвою «Благословенна музики соборність», присвячений С. Стельмащукові. Його запропонував провести 90-річний краєзнавець, автор пресових публікацій, кільканадцяти книг Роман Критюк. Безпосередніми організаторами стали Чортківські районне і міське управління культури, очолювані відповідно Галиною Чайківською і Ольгою Дембіцькою. На їхнє запрошення прибули: з Дрогобича – хор «Бескид» на чолі з дириґентом Ярославом Кулешком і концертмейстером Лілією Андрух, професор Михайло Шалата, голова Дрогобицької «Просвіти» Микола Садоха і член ради «Просвіти» Роман Пастух; зі Львова – дружина маестро Любов Стельмащук, група активістів Галицької районної «Просвіти» за участю заступниці голови Ольги Манюк і земляцького Товариства «Тернопільщина» під головуванням Ярослава Любченка; зі Скородинців – парох о. Мирон Заяць і жіночий народний фольклорно-етнографічний ансамбль під орудою Любові Чайки. Уповажнили мистецький вечір своєю присутністю голова Чортківської райдержадміністрації Оксана Чайцук, її заступниця Йосифа Овод, племінники Богдан Стельмащук, Ореста Романів, інші особи.
Після благословення мистецького вечора о. Мирона Заяця в ошатній залі районного Будинку культури тепле, зворушливе слово про С. Стельмащука виголосив Михайло Шалата. Промовляли також Любов Стельмащук та Ольга Манюк. На відкриття концертної програми вечора студент Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка Віктор Сов’як виконав народну пісню «Ой на горі ромен цвіте». Скородинські жінки розчулили присутніх піснями «Колись, дівчино мила», «Зелений лист на дубочку» та «Пряла-м же я куделицю» в опрацюванні С. Стельмащука.
Далі сцена перейшла до ведучого Степана Якима і дрогобицьких бескидян. У Чорткові вони співали по-молодечому злагоджено, піднесено й натхненно, за що удостоїлись гарячих оплесків. Прозвучали пісні «Співанка з Бескиду», «Ой у полі верба», «Світи, місяченьку», «Конотопська слава», «Машерують добровольці», «Там під лісом», марш «Україна», «Козацька похідна» («Наливайте, браття, кришталеві чаші»). У ролі заспівувачів знову блискуче виступили солісти Корнель Сятецький і Петро Турянський. Все це – народні пісні в опрацюванні С. Стельмащука та його наступника при кермі хору, теж композитора і педагога Романа Сов’яка, а також пісні літературного походження з великого репертуару хору «Бескид», Про авторів пісень, композиторське опрацювання йдеться в названих вище виданнях. Фінальну крапку в концерті поклала пісня-гимн «Вічний революцйонер» Миколи Лисенка на слова Івана Франка.
Керівні особи місцевої влади висловили дрогобичанам сердечну подяку і вручили квіти Ярославові Кулешку та Лілії Андрух, а Роман Критюк – ще й свої книги. Навзаєм гості з міста Франкової юності передали чортківцям книги своїх авторів і видавництв. Спільний вечір відбувся в атмосфері шани і прослави незабутнього маестро та рідної пісні, обстановці 150-річного ювілею Товариства «Просвіта» і вилився у свято для місцевих жителів, гостей, усіх присутніх любителів невмирущого співу душі народної.
Нині частина представників місцевої влади, учасників того ювілейного дійства, згаданих у статті, займаються іншими справами чи, можливо, перейшли в позаземний вимір існування. А ти, доле, залишаєшся все такою ж непередбачливою і мудрою! Твоєю волею місто Чортків делегувало колись до Дрогобича уродженця Чортківщини маестро С. Стельмащука, щоб він тут навчав майбутніх учителів, заснував і очолював хор «Бескид». Через 56 років те саме місто Чортків і теж твоєю волею перегорнуло останню творчу сторінку колективу. 11 січня 2019 р. 20 бескидян дуже поважного віку відзначили скромною гостиною у своїй «репетиційній» авдиторії головного корпусу педуніверситету ім. І. Франка завершення сценічної історії хору «Бескид» ім. С. Стельмащука. Як сказав великий поет: все йде, все минає, тільки слава не вмре, не поляже. У нашому випадку – слава незабутнього «Бескиду» і його творця!

Роман ПАСТУХ