Як Чортків єднає Україну, будуючи квартири для переселенців

Олександра Церетеллі до повномасштабного вторгнення працювала головним архітектором Ізюмської міської ради Харківської області. Мешкала у звичайній двокімнатній квартирі. Вже 26 лютого, через два дні після вторгнення росіян, у сусідній будинок були «прильоти», і від житла пані Олександри мало що залишилося: вікна повилітали з віконних отворів разом з рамами. Тобто вже з 26 лютого пані Олександра з чоловіком і своїми двома собаками жила у підвалі. Але 12 березня їм пощастило потрапити на евакуаційний автобус військових. Оскільки ані мобільного зв’язку, ані інтернету не було, про таку евакуацію Церетеллі довідалася цілком випадково. На той час Ізюм вже залишився без електрики, газу та води. Наступний евакуаційний автобус потрапив під обстріл, але пані Олександрі з чоловіком пощастило неушкодженими досталися до Слов’янська.

Зранку родина вже «штурмувала» евакуаційний потяг, але марно – надто багато у ньому було людей. Тоді пані Олександра вирішила їхати до Лозової. Там її родина без особливих проблем сіла на потяг до Львова. Знайомий священник порадив їй гуртожиток у місті Чортків Тернопільської області. У ньому родина Церетеллі прожила близько року, а згодом повернулася до Ізюма: пані Олександра дала обіцянку щодо цього міському голові. Зрештою комусь треба було відновлювати зруйноване росіянами місто.

Ізюмський будинок, у якому жили пані Олександра з чоловіком до повномасштабного вторгнення, не підлягав ремонту, тому жодних коштів на його відновлення родина не отримала. Довелося знімати житло. Так сім’я Церетеллі прожила ще рік, а коли навесні цього року росіяни знову почали обстрілювати місто, вирішила знову їхати на захід України. Пані Олександра влаштувалася на роботу у відділ архітектури та містобудівного кадастру Чортківської міської ради і подала прохання про отримання муніципального житла. Цього тижня вона отримала ключі від нової квартири.

Чортківській міській раді вдалося зробити майже неможливе: облаштувати 44 квартири для переселенців, перепланувавши і капітально відремонтувавши для цього старий гуртожиток гімназії №3 ім. Романа Ільяшенка, який довго стояв без діла. У ньому провели повну термомодернізацію будівлі та підвалу, замінили дах, усі вікна та двері, збудували захисне укриття (яке слугуватиме також учням Чортківської гімназії №3 ім. Р. Ільяшенка), встановили нову систему опалення, індивідуальний тепловий пункт, нові твердопаливні котли, зробили внутрішні ремонти, придбали у кожну smart-квартиру меблі, побутову техніку та сантехніку, облаштували дитячий простір всередині будівлі та дитячий майданчик надворі.

Де знайти 2 млн євро грантових коштів?

Перебудова коштувала майже 2 млн євро, і над пошуком цих грошей багато місяців працювала чи не вся команда муніципалітету. Задумане вдалося втілити у життя завдяки новій програмі «Підтримка ЄС для нагальних потреб розміщення внутрішньо переміщених осіб (ВПО) в Україні», що фінансується Європейським Союзом і реалізується під управлінням Північної екологічної фінансової корпорації NEFCO. До справи також підключилися й інші донорські структури: компанія «C consulenten Ukraine» забезпечила технічний супровід проекту, Програма розвитку ООН придбала частину меблів для нових квартир, Фонд «Схід СОС» купив будівельні матеріали. Тернопільський осередок Благодійного фонду «Рокада» та UNHCR Ukraine – Агентство ООН у справах біженців в Україні придбали сонячні панелі, розташування яких на даху будівлі зробить її менш залежною від зовнішніх джерел струму.

– Це велике щастя – жити у своїй квартирі, – розповідає Олександра Церетеллі. – Адже ми два роки були безхатьками. Мені дуже подобається Чортківська громада. Я захоплююся тим, як багато уваги приділяється створенню різноманітних зручностей для людей, від тротуарів до звичайних ремонтів. У мене ж тут немає ані родичів, ані друзів, і тим не менше, я отримала у Чорткові квартиру. Хіба це не диво?!

Так швидко отримати квартиру Олександрі Церетеллі вдалося завдяки тому, що її син –  ветеран АТО з позивним Ульріх, який з першого дня повномасштабного вторгнення знаходиться на фронті. У 2022 році разом з 92-ю бригадою він виходив з оточення під Харковом, а нині служить інструктором у саперному підрозділі. Пані Олександра з гордістю розповідає, що її син підготував близько 35-ти висококласних саперів. Нині Ульріх вже має звання капітана.

– Постанова №495 Кабінету міністрів України детально визначає порядок надання житла, – розповідає завідувачка сектору по роботі з внутрішньо переміщеними особами Чортківської міської ради Тетяна Братковська. – Там є певна бальна система, завдяки якій має формуватися черга з надання квартир. Наприклад, найвищі бали у ній мають «сім’ї військовослужбовців з числа внутрішньо переміщених осіб, які беруть або брали участь у бойових діях, перебуваючи безпосередньо в районах ведення бойових дій», а також «внутрішньо переміщені особи, які зазнали повторного внутрішнього переміщення через повномасштабну збройну агресію російської федерації». Високий бал мають «особи, які втратили працездатність». Треба сказати, що 4 квартири на першому поверсі ми виділяємо саме таким людям, прикутим до інвалідних візків. Серед них, до речі, молодший сержант 23-ї окремої механізованої бригади Євген Лабуренко, який отримав поранення на Запорізькому напрямку.

 

Володимир Шматько вручає ключі від помешкання молодшому сержанту 23-ї окремої механізованої бригади Євгенові Лабуренку, який отримав поранення на Запорізькому напрямку

 

Володимир Шматько вручає ключі від нової квартири Наталії Омельченко та її синові Кирилу з Волновахи

 

Тренер Чортківської спортивної школи з греко-римської боротьби Ігор Куріло і його теща Ірина Дрожжина, обоє – колишні мешканці Маріуполя, у новій кватирі. Крім них, у ній житимуть дружина Ігоря та його молодший син

 

А на першому поверсі – майстерні

У ході реалізації проєкту Чортківській міській раді вдалося також залучити грант від спільної ініціативи ЄС та ПРООН – проекту «Мери за економічне зростання» (M4EG). У його рамках було відкрито Центр соціального обслуговування, де будуть шість робочих місць для людей зі сходу та півдня України. Вони офіційно працюватимуть у перукарському салоні, ательє з ремонту одягу та у майстерні з ремонту взуття, надаючи послуги за соціальними цінами.

Одною з працівниць швейної майстерні стане Алла Шайда з Покровська Донецької області. Її чоловік, священник Православної церкви України, зараз навчається у духовній академії, паралельно працюючи водієм-контролером Чортківського водоканалу. Шістнадцятирічна донька подружжя вчиться у Києві. Будинок пані Алли у Покровську вже дав тріщину від потужних обстрілів, незрозуміло, чи можна буде жити у ньому. До Чорткова Шайди приїхали, бо неподалік міста, у селі Біла, жила мама пані Алли. Спочатку родина мешкала у дядька, а потім зняли житло у самому Чорткові.

– Ми два роки сидимо «на валізах», – розповідає пані Алла. – От, думаємо, ще трохи, і війна закінчиться, й ми зможемо поїхати додому. Але немає тій війні кінця і краю! Тож поки донька вчитиметься, а це ще три роки, ми будемо в Чорткові. А далі вже як Бог дасть. Може так статися, що вже й не буде куди повертатися… Так що отримання житла у Чорткові – грандіозна подія нашого життя. А те, що я ще й робоче місце отримаю поруч із цим житлом, робить цю подію ще більш значущою. І людям так зручніше: коли щось терміново потрібне у неробочий час, то ось я, поруч. 

– Я дуже тішуся, що представники усіх організацій є сьогодні з нами у Чорткові, бо тут вони можуть на власні очі щоб побачити щастя і вдячність в очах тих людей, які сьогодні отримають нові домівки, – сказав під час урочистої церемонії вручення ключів від помешкань міський голова Чорткова Володимир Шматько. – Сьогодні здійснилася моя чергова мрія: разом із нашими партнерами ми створили комфортні умови для 44 сімей, які втратили свої домівки через московське вторгнення. Ми вкотре довели на ділі, що Чортків єднає!

Саме так і назвали новий житловий комплекс – «Чортків єднає». Будинок передали на баланс територіального центру соціального обслуговування Чорткова. Він, зокрема, опікується людьми з обмеженими можливостями.

Одною з мешканок нового житлового комплексу є 59-річна Вікторія Чернявська з Сєвєродонецька. Там вона жила на другому поверсі триповерхового будинку. Це було дуже незручно, зважаючи на те, що пані Вікторія прикута до інвалідного візка. Свій будинок пані Вікторія тепер згадує дедалі менше. Навіть спогади про півтора місяці, проведені у бомбосховищі у Дніпрі, вже не такі яскраві. Пані Вікторія не може натішитися своєю новою квартирою, до будь-якої точки якої вона легко може дістатися на візку, зокрема без проблем заїхати до туалету чи ванної, а також виїхати надвір.

– Дай Боже здоров’я всім тим, хто брав участь у створенні цих чудових квартир! – не приховує емоцій пані Вікторія. – Я люблю всіх цих людей! Москалі завжди хотіли роз’єднати схід та захід України, вони лякали нас: «На заході України дуже погані люди!» Та я кращих людей ніде не бачила! Які вони гостинні, які чуйні! А які працьовиті! Хай мене Бог простить за такі слова, але я скажу, що навіть вдячна тим москалям клятим, бо вони по-справжньому об’єднали Україну. Вони так нас об’єднали, що нас тепер ніхто вже нас не роз’єднає!

На разі 495-та постанова Кабміну не дозволяє передавати квартири у подібних проєктах у безпосередню власність жильців. Вони лишень можуть мешкати там, сплачуючи тільки за комунальні, до закінчення військового стану. Сама ж будівля повинна залишатися власністю Чортківської громади. Але Володимир Шматько запевняє: людей напризволяще громада не кине. З тими, хто сумлінно працює, не створює проблем іншим, не псує житло тощо, Чортківська міська рада завжди буде готовою продовжувати наразі річний договір безоплатного найму.

Можливо, з часом уряд запропонує варіанти приватизації цих квартир, а може, згодом з’явиться можливість відбудувати зруйноване житло на сході України, – говорить Володимир Шматько. – У будь-якому разі ми завжди будемо ставитися до переселенців як до своїх людей і в усьому їм допомагатимемо. Вони – такі ж українці, як і ми, тому ми просто зобов’язані допомагати їм у біді! Реалізація нашої ініціативи «Чортків єднає», доводить, що це не порожні слова.

 

Дмитро Синяк, “Децентралізація”