Вбирання хрестів у Монастирку стало культурною спадщиною України

Унікальну духовну традицію села Монастирок офіційно визнано на державному рівні. Йдеться про звичай вбирання хрестів на Хресній дорозі, який наказом Міністерства культури України №417 від 26 березня 2026 року включено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України,  повідомили у Більче-Золотецькій громаді.

Давня традиція з глибоким корінням

За переказами місцевих жителів, ця традиція бере початок ще з часів, коли на території сучасної церкви Воздвиження Чесного Животворчого Хреста діяв Святовоздвиженський чоловічий монастир. Її тяглість підтверджують і письмові джерела.

Зокрема, у 1927 році священник Семен Гребенюк у церковній книзі описував відправу Хресної дороги перед хрестами, прикрашеними зіллям. А вже у 1931 році в Борщеві видали спеціальну брошуру про духовні пісні та традиції, пов’язані з місцевою Кальварією.

Традиція, що передається з покоління в покоління

Особливістю обряду є те, що хрести прикрашають незаміжні дівчата. Кожна родина має свій хрест, який передається у спадок: після одруження дівчина передає цю відповідальність іншій представниці родини.

Підготовка до події триває місяцями. Ще з весни мешканці сіють квіти та запашні трави, доглядають їх, щоб у день свята хрести були щедро оздоблені. Основними рослинами є васильок (базилік) та боже деревко.

Святкування та освячення

Напередодні празника Воздвиження Чесного Животворчого Хреста відбувається вечірня Хресна дорога, яка збирає як місцевих жителів, так і численних паломників.

У сам день свята після богослужіння проходить урочиста хода: віряни разом зі священниками проходять усі стації Хресної дороги до печерного храму. Саме тоді освячують прикрашені хрести.

Після завершення обряду люди забирають зілля з хрестів, використовуючи його як оберіг.

Жива спадщина

Сьогодні Хресна дорога у Монастирку — це не лише релігійний обряд, а й символ збереження ідентичності громади. Традиція пережила складні історичні періоди та збереглася завдяки місцевим жителям.

Ще у грудні 2025 року її внесли до переліку нематеріальної культурної спадщини Тернопільської області, а тепер вона отримала й загальнонаціональне визнання.