Свої місця у Тернополі Ромка Чихарівського. Чебуреки, літак і ОДА

Коли я розказую що-небудь про Тернопіль, то майже завжди вигадую. Хоч це ніби і не дуже добре, але, сподіваюся, мене можна зрозуміти, бо про Тернопіль я таки маю бажання розказувати навіть попри те, що я в цьому місті ніколи довго і не жив. Навіть не так – ніколи не жив багато часу підряд. Десь так в класі дев’ятому або десятому було відчуття, що я вже який-не-який тернополянин. То був час, коли я міг тижнями жити у Тернополі, але кожних кілька днів ночувати в інших людей. Тепер мені знається, що я був у кожному районі Тернополя. Може, не знаю, як кожен з тих районів називається, але думаю, що важко знайти таке місце, де б я ніколи не був.

Тепер конкретно. Як би парадоксально не звучало, але Тернопіль асоціюється в мене з літаком. В дитинстві в мене були дуже криві зуби, тому щотижня батьки возили мене до стоматолога. Можливо, це було не щотижня, а десь двічі-тричі на місяць. Одним словом, ця стоматологія знаходилась «біля літака». Пам’ятаю, як перший раз я їхав з татом тринадцятою маршруткою і заглядав на всі боки, бо тато сказав, що от-от десь має бути літак і ми там маємо вийти. Кілька років підряд Тернопіль асоціювався в мене зі стоматологом. А той район «біля літака» досі є одним з моїх улюблених. Може, навіть найбільш улюбленим.

Чесно кажучи, багато років я вперто думав, що крім вокзалу, центру і мого стоматолога в Тернополі більше нічого і нема. Якось тато сказав, що в Тернополі є чебуреки. Я не знав, що це таке – чебуреки. І тато повів мене на автовокзалі в одне кафе, в котрому продавались чебуреки. Відтоді асоціативний ряд в мене трохи доповнився і я собі думав, що Тернопіль – це батьківщина чебуреків. До речі, щойно я шукав, як називається той олдскульний заклад, але не знайшов і не згадав. Хоча тернополяни, може, знають, про що я (якщо з автовокзалу йти на ринок, то десь там по дорозі і є та чебуречна долина).

Ще одне місце – «Пиріжкова». Там чомусь відбувалося для мене багато всього. Одного разу я зловив себе на думці, що зайшов був пити компот з одними людьми, а потім зустрів інших, лишився, а потім ще хтось прийшов… І так я часом приходив у пиріжкову і був там багато-багато часу.

Оскільки монолог мій зайшов в бік гастрономії, то мушу сказати, що є надзвичайно популярні заклади в Тернополі, у котрих я ніколи не був. Тут мушу навмисне заперечити те, що казав вище (бо виявляється, справді не всюди я був, хоча хотілося в думати, що всюди). Я без поняття, що таке «Стара піцерія» і навіть не знаю, де вона розташована. Більше того, похід до цього легендарного закладу я навмисне відтягую.

Донедавна в мене була традиція забігати на пельмені у кафе «Привокзальне», але його, я так розумію, вже нема. Може, комусь і дивно, але чомусь у мене лишилася страшна ностальгія за всілякими атмосферними старими закладами з совдепівським дизайном, блискучими від жиру столами, запахом салатів кількаденної свіжості і нервовими жіночками за барною стійкою. Це прекрасно.

Ще одне улюблене місце в Тернополі – це обласна адміністрація, точніше, територія довкола. Ще в шкільні роки я мав звичку домовлятись про зустрічі десь в тому місці, тому часто чекав там кого-небудь, що було досить нелогічно, бо щоб зустрітись, обидвом людям треба було спочатку підніматись по сходах, а потім спускатися. Потім в ОДА почала працювати сестра, тому в мене з’явилася традиція забігати до неї на роботу, як тільки я приїжджав до Тернополя і в неї була перерва. І знову ж, чекав я її завжди біля входу, бо всередину мене майже ніколи не пускали охоронці і казали, що я – терорист. На початках я всіляко намагався доводити, що в сумках у мене не вибухівка, а банки («слоїки, лотки, ну і всяке таке»), які я везу в село на вихідні, але я рідко коли був почутий. Тому й вибрав собі таку долю – сидіти біля адміністрації. Я часто ловив співчутливі погляди тих, хто виходив з адміністрації і відчував себе Хатіко. Так, я був тернопільським Хатіко біля обласної адміністрації. Це було незабутньо.

Мабуть, я міг би ще щось згадати. А якщо б не згадав, то обов’язково вигадав би. Поки що згадка про всі перераховані місця навіює ностальгію і просто якесь незрозуміле солодке відчуття. Збірний образ Тернополя для мене створюють саме вони, саме ці місця, котрі на перший погляд здаються непоєднуваними.

Ромко Чихарівський.

2 thoughts on “Свої місця у Тернополі Ромка Чихарівського. Чебуреки, літак і ОДА

  • 05:14 | 8 листопада, 2017 at 05:14
    Permalink

    Ромка, зайди будь-ласка, ще раз як ГРОМАДЯНИН (з паспортом в кишені і без ніяких пакетів, бо тепер насправді час дуже непевний, тому перевірки не оминеш) і попроси того голову ТОДА ( і скажеш що я теж з тобою) і попроси його приїхати до нас до Скали-Подільської. Може – разом з маленькою свитою (бо багатьох не прогодуємо) секретаркою, яка вміє все живо писати на клавіатурі, з своїм новим заступником, який розуміється що таке бардак чи корупція (він в Борщові навіть написав-підписав План боротьби…), з паном головою обласної ради – та всіх – до нашої сільради. Нехай візьмуть чисті сорочки та нові ґалстуки, бо приїхали журналюги з “1 + 1”, будуть ІНТЕРВ”Ю давати. Мають добрий мікрофон : патик – як держино від граблів, мікрофон – завтовшки як хлопська рука (далеко чути буде). Інтерв”ю буде в сільському клубі о 9-тій годині саме 9-го листопада, як в москалів 100 років тому було – вже по революції, вже пили. Але щоби не спізнилися (міст полагоджений, заторів не буде), бо люди будуть нервуватися. Краще щоб ще прийшов новий начальник Борщівської поліції, бо Мельника, який тільки привик до району, чомусь відібрали від нас, хоч дільничний – і так буде, бо він виріс на території теперішньої нашої громади. Інтерв”єрами мають бути Штефан і Віктор, запитувачами – я і громадяни селища. Мають право й кіношники щось спитати, але вже після нас, наприкінці. А питання такі (підготовте свої відповіді, панове) : Який толк від тої децентралізації, як нема ґосподаря “на місцях”, нема ГРОМАД по області, нема толкового розпорядника бюджетними коштами в цілій області. І нема КОНТРОЛЬОРА !! Кажуть, що найкращий контролер – СОВІСТЬ. Я кажу : найкраща совість – КОНТРОЛЬОР. Отут і подискутуємо, бо в церкві Служба Божа аж о 13-й годині, але священник в той день не буде сповідати. Ми можемо прийняти від Вас, панове, сповідь, і священнику потім передамо. І дітям своїм – передамо ! Всім, хто бажає і вміє слухати – ПЕРЕДАМО! Тільки приїзджайте, заведемо Вас в тридев”яте царство (не Боже), але не гоже щоб Ви були тут і не були в бані. Я не кажу по-польськи, але Ви – мудрі люди, догадаєтеся що сказав і що хотів сказати старий галичанин. Школу подивитеся, ОПОРНУ, каналізацію покажемо (аж дві), парком пройдемося після обіду. Там недалеко “швидка” є, якби на когось щось впало – відкачаємо. Лиш би не забило…

    Reply
  • 05:19 | 8 листопада, 2017 at 05:19
    Permalink

    Ромку, а ти не хочеш з ними майнути до Скали. Вчепишся “паровозом”, я ж бачу – ти студентом був трохи, вмієш і знаєш що то є – паровоз… Візьми камеру (якщо маєш, або того свого товариша, який має і ВМІЄ) – і подзвони, якщо Барна не захоче знайти місце в своєму кортеджі. Дзвони на 0976751714, вуйко Місько. Там є наш хлоп, він тя привезе ще борше від них. Зазнимкуєш всьо що захочеш (розповсюдиш потім і неті). Дзвони !

    Reply

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *