Улянка Банах любить Тернопіль і на відстані

Сумую за тобою, Тернопіль.
Сама я з Великої Березовиці, але можна сказати, що практично все своє життя провела у центрі нашого Файного Міста: школа, друзі, прогулянки.
І от мені прийшлось поїхати, не скажу куди, далеко, та й значення немає, головне, що Тернопіль був і залишається для мене найріднішим містом у світі, адже саме там я виросла: на Театральній площі, в центрі, в школі. 
Як же приємно проводити час у Тернополі, особливо влітку: прогулятись по наших вуличках, побачити як змінилось місто поки тебе не було, стало охайніше, таке прекрасне і тихе в промінях вечірнього сонця, дихати повітрям, сповненим вечірніх запахів, слухати голос засинаючого міста.
Приємно і весело побувати у Тернополі саме наприкінці серпня, тобто приблизно з 20 по 29, адже сумно ніколи не буде: концерти, вистави, виставки, все місто виходить на вулиці, надворі тепло і саме місто перетворюється на величезний вулик. 
Звичайно, Тернопіль не Лас Вегас, тут немає сотень казино, готелів, Тернопіль не такий великий, але я не люблю великі міста, відчуваю себе маленькою мурашкою, а в своєму рідному місті прекрасно орієнтуюсь, почуваю себе частиною цих вулиць. А також мені завжди приємно вийти на вулицю і зустріти когось знайомого, чи то вчителя, чи то однокласника або просто знайому, яку так давно не бачила.
Деякі люди кажуть, що постійно проживаючи у Тернополі, починаєш нудьгувати, немає куди піти. Можливо й так, але я ніколи не мала часу нудьгувати, завжди відвідувала гуртки, а тепер стараюсь «прочесати» все місто за найменший проміжок часу. Тим більше, що мені завжди приємно вийти на прогулянку з сестрою і племінником, ну як з маленькою дитиною можна нудьгувати?
Люблю я Тернопіль, хочу повернутись, хоча б на тиждень, провідати вчителів у школі, зайти в першу касу, де мама колись працювала, а потім випити кави зі шкільними подругами в Козі або у Файному, або змокнути до нитки під літнім дощем. От якраз згадала, що завжди проходжу один і той самий маршрут, коли навідуюсь додому: як тільки приїду, в основному вранці, бігом в душ, щось поснідаю, попрошу у бабусі пару гривень на маршрутку (ну, як не як ,а по приїзді навіть 50 копійок нема), зразу їду в центр, далі перша ощадна каса (гроші як не як треба поміняти, назад на маршрутку не буде), потім перша гімназія, вчителів провідати і заодно побачити, що твоя школа вже зовсім не твоя, занадто багато змінилось за той час поки тебе не було… а потім знову поїхати і сумувати за рідним містом, за друзями, однокласниками та всіма людьми яких любиш і, які люблять тебе.

Comments are closed.