Михайло Сорока – чотири десятиліття на службі державі й людям

Михайло Васильович належить до того дивовижного покоління, яке пережило всі труднощі повоєнного часу. Ще змалку на долю цього чоловіка випало чимало непростих випробувань, які загартували його характер, сформували в ньому особливий дух, жагу активного життя та стали запорукою бойовитості, невпинності в будь-якій справі.

Його професійний шлях розпочався ще у далекому 1962 році. Тоді ще сімнадцятилітнім юнаком він, як і багато його співвітчизників, вирушив за тисячі кілометрів від рідного дому, на крайню північ СРСР, в республіку Комі, шукати роботу на шахті. У вугільну промисловість його не взяли, не підійшов за віком, але порадили звернутися в пожежну охорону, де на службу приймали молодих, здорових юнаків. Тож, Михайло Сорока вирішив випробувати долю та встав до лав вогнеборців. Він тоді навіть й не здогадувався, що цей вибір вплине на всю його подальшу долю, а служба в пожежній охороні стане справою цілого життя.

Пропрацювавши 3 роки на посаді пожежного у 1965 він вступає навчатися до Ленінградського пожежно-технічного училища. Разом зі знаннями, зізнається ветеран, до нього почало приходило усвідомлення того, що професія обрана на все життя. Закінчивши училище, перспективний юнак працює у Воркуті, в апараті пожежної охорони Комі АРСР. Почався новий етап служби – не лише нічні чергування, виїзди на пожежі, а й участь у реорганізації міських пожежних команд в підрозділи професійної пожежної охорони та інша відповідальна робота. Теоретичні знання доводилося щоразу підтверджувати практичними навичками та вміннями. Пропрацювавши декілька років, він зрозумів: для того, щоб стати справжнім професіоналом потрібно поглиблювати знання і у 1968 Михайло Васильович вступає до Московської вищої інженерної пожежно-технічної школи МВС СРСР.

У 1972 році збувається заповітна мрія молодого офіцера – невдовзі після закінчення ВУЗу, його нарешті переводять служити додому, в Тернопільську область, де призначають начальником інспекції державного пожежного нагляду Гусятинського району. В його професійної біографії відкривається нова яскрава сторінка, а життєвий шлях тісно й назавжди переплітається з пожежною охороною Тернопільщини, розвиток якої в ті часи поступово набирав обертів. Як згадує ветеран, ще на початку 70-х років в окремих підрозділах області, в тому числі й у Гусятині, куди він прийшов працювати, крім пожежних автомобілів були ще й кінно-бочкові ходи. Та минав час і пожежна служба зростала, ставала дедалі сильнішою. Пожежні частини оновлювалися, поступово з’являлася нова техніка та обладнання. Розпочалось будівництво нових пожежних депо.

У 1976 році Михайла Васильовича Сороку переводять до Відділу пожежної охорони УВС Тернопільської області, де він пройшов службу на керівних посадах, від старшого інженера, і аж до заступника начальника Відділу державної пожежної охорони. Працюючи в обласному апараті він зробив значний вклад у зміцнення матеріально-технічної бази пожежної служби області. За цей час побудовані нові пожежні депо в містах Мельниця-Подільська, Зборів, Бучач, Борщів, Підволочиськ та Кременець (ППЧ-23), в селищах Заводське Чортківського району та Залізці Зборівського. Проведена значна робота з реконструкції пожежних депо, велика праця була вкладена й у їх газифікацію. У ті роки у всіх підрозділах області поступово відбувалась заміна старого парку бойової техніки на нову. І хоча для сьогоднішнього молодого покоління ця техніка теж скоро стане частиною історії, в 70-80-ті роки минулого століття вона цілком відповідала вимогам часу, була комфортною та значно потужнішою, порівняно з попередніми зразками.

За час служби Михайло Сорока чимало пережив, й був свідком і безпосереднім учасником становлення пожежно-рятувальної служби краю, неодноразово приймав участь у гасінні складних пожеж, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, проявляючи рішучість та самовідданість, за що неодноразово заохочувався. В його активі чимало винагород, серед яких відзнаки МВС СРСР «За бездоганну службу» І, ІІ та ІІІ ступенів, нагрудні знаки «Кращий працівник пожежної охорони» та «За відзнаку в службі», Почесна відзнака МНС України, медаль «За бездоганну службу» ІII ступеня та інші. А грамот й подяк – і не злічити. Та Михайло Васильович служив не заради нагород, посад та звань – найвищою нагородою для нього були врятовані людські життя, а головним критерієм – престиж служби та почуття професійної гордості.

Загалом, підполковник внутрішньої служби у відставці Михайло Васильович Сорока, віддав службі в пожежній охороні понад 39 років свого життя. Вихід у липні 2002 року на заслужений відпочинок не змінив напруженого ритму його життя. Вже невдовзі він очолив обласний благодійний фонд «Сприяння пожежній охороні», а в 2009 його обирають заступником Голови Тернопільської обласної ради ветеранів МНС. Перебуваючи на посаді він активно сприяє розвитку пожежної охорони Тернопілля, проводить заходи із забезпечення пожежно-рятувальної служби області сучасними засобами швидкого реагування, що призначені для гасіння пожеж. Приймає активну участь щодо підвищення пожежної безпеки, боєготовності підрозділів, зміцнення їх матеріально – технічної бази, розвитку пожежно-прикладного спорту. Сприяє здійсненню соціального захисту працівників і ветеранів пожежної охорони області та членів їх сімей. Робить вагомий внесок у виховання молоді, оволодіння ними необхідними професійними навиками та формування у них високоморальних якостей і відповідального ставлення до службової діяльності. Активно пропагує славетні героїчні та трудові традиції пожежної охорони. Починаючи з 2007, щороку приймає активну участь в організації літнього відпочинку дітей працівників пожежної охорони області та м.Катовіце Республіки Польща в навчально-відпочинковому таборі «Вогнеборець», у селі Скоморохи Бучацького району Тернопільської області. Не забуває й дорогу до рідного Управління, де він частий та бажаний гість. Адже тут працюють його молодші колеги, для яких він  свого часу став добрим наставником та вчителем, демонструючи високий професіоналізм та вірність обраному фаху.

«Минає час, змінюються епохи, реалії життя, умови служби, на зміну колишньому поколінню пожежних приходить нове – все навкруги змінюється, залишається незмінним лише характер людей, які працюють в пожежно-рятувальній службі, – розмірковує ветеран. – Доблесть, професіоналізм та самовідданість, ось основні риси вогнеборців, минулих, теперішніх і майбутніх… Сьогоднішні рятувальники, як і їх попередники, щоденно вирушають на ліквідацію різноманітних надзвичайних подій та ситуацій. Вони так само, ризикують життям заради порятунку інших». Ветеран з гордістю згадує відданих своїй справі, мужніх, сильних духом людей, своїх колег, з якими всі ці роки йшов пліч-о-пліч. Багато з них вже відійшли у вічність, та продовжують жити славетні традиції пожежної охорони – їх успадкувало та з честю несе у майбутнє молоде покоління вогнеборців.

«У пожежно-рятувальній службі випадкових людей не має, – впевнений Михайло Сорока. – Якщо такі й іноді з’являються – довго вони тут не затримуються. Йдуть. Залишаються лише ті, хто по справжньому відданий цієї героїчної професії, ті, хто здатен подолати будь-яку небезпеку заради порятунку інших, хто життя людей ставить понад усе!»

3 травня 2015 року ветерану виповнюється 70. Колектив Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області вітає Михайла Васильовича з ювілеєм та бажає миру, міцного здоров’я, тепла близьких, щастя і благополуччя.