Дев’ять днів його вважали мертвим, та попри все захисник вижив і готовий продовжити боротьбу!

Це історія про мужність, честь та жагу до Перемоги! Це історія Івана на позивний «Козак», бойового медика одного з підрозділів 123 бригада тероборони ЗСУ / 123 territorial defense brigade
.
То мав бути звичайний бойовий вхід. З першого дня я відчував, що щось піде не так. Над нами завис розвідувальний дрон противника, тож змінити позицію ми не могли. І ось – почався обстріл. Танк влучно відпрацював по нашій позиції… Я не встиг нормально заховатися, і осколки вразили мені живіт та руку. Але часу на біль не було, – ділиться спогадами «Козак». – Побратим швидко перв’язав мені руку під час короткої паузи між обстрілами, а рану на животі я затискав сам. Ворог бив прицільно і не давав перепочинку.
Попри поранення, «Козак» все одно продовжував виконувати поставлене завдання. Евакуаційний човен, який мав привезти підкріплення та евакуювати поранених, не зміг дійти до позицій.

Другого дня нічого не змінилося. Обстріл тривав. У мене знову влучили. І вже другий човен теж не дістався до нас. Я вже почав втрачати ясність свідомості і впав у воронку. Вже подумки попрощався з життям… Зателефонував дружині, попрощався, викинув телефон та провалився у пітьму. Проте настав ранок і я прокинувся.
Прийшовши до тями, Іван зрозумів: якщо його побачить ворог, це буде кінець. Зібравши останні сили, він заховався серед коріння дерев.

Лежав, прикидався мертвим. А що ще залишалось робити? Наді мною кружляв ворожий дрон, та за кілька годин, мабуть, повіривши, що я помер, полетів. Сил майже не залишилось. У болотах я пролежав близько двох днів. Потім повз далі, знайшов інше укриття, де теж минуло кілька днів – час зливався в одну суцільну темряву. Я постійно втрачав свідомість, губив відлік часу.

І ось одного дня з’явився наш дрон – справжній промінь надії. Він приніс мені воду, знеболювальне, антибіотики й, навіть, телефон.
Того ж вечора за «Козаком» приїхали побратими. Сьогодні чоловік продовжує своє довготривале лікування, проте про звільнення навіть думки не допускає – за свою Батьківщину він планує боротися до кінця!
До 2014 року Іван не мав жодного відношення до війська. Він навіть уявити собі не міг, що колись триматиме в руках зброю. Але ворог змусив його зробити вибір.
Ця історія доводить: ким би ти не був і який би фах не мав – якщо ти хочеш захистити свою землю, тебе не зупинити!
Ніхто окрім нас не захистить наш дім! Тримаймося! Єднаймося! Перемагаймо!

Регіональне управління Сил територіальної оборони “Південь” ЗС України