Дев’ять днів його вважали мертвим, та попри все захисник вижив і готовий продовжити боротьбу!

Це історія про мужність, честь та жагу до Перемоги! Це історія Івана на позивний «Козак», бойового медика одного з підрозділів 123 бригада тероборони ЗСУ / 123 territorial defense brigade
.
💬 То мав бути звичайний бойовий вхід. З першого дня я відчував, що щось піде не так. Над нами завис розвідувальний дрон противника, тож змінити позицію ми не могли. І ось – почався обстріл. Танк влучно відпрацював по нашій позиції… Я не встиг нормально заховатися, і осколки вразили мені живіт та руку. Але часу на біль не було, – ділиться спогадами «Козак». – Побратим швидко перв’язав мені руку під час короткої паузи між обстрілами, а рану на животі я затискав сам. Ворог бив прицільно і не давав перепочинку.
Попри поранення, «Козак» все одно продовжував виконувати поставлене завдання. Евакуаційний човен, який мав привезти підкріплення та евакуювати поранених, не зміг дійти до позицій.

💬 Другого дня нічого не змінилося. Обстріл тривав. У мене знову влучили. І вже другий човен теж не дістався до нас. Я вже почав втрачати ясність свідомості і впав у воронку. Вже подумки попрощався з життям… Зателефонував дружині, попрощався, викинув телефон та провалився у пітьму. Проте настав ранок і я прокинувся.
Прийшовши до тями, Іван зрозумів: якщо його побачить ворог, це буде кінець. Зібравши останні сили, він заховався серед коріння дерев.

💬 Лежав, прикидався мертвим. А що ще залишалось робити? Наді мною кружляв ворожий дрон, та за кілька годин, мабуть, повіривши, що я помер, полетів. Сил майже не залишилось. У болотах я пролежав близько двох днів. Потім повз далі, знайшов інше укриття, де теж минуло кілька днів – час зливався в одну суцільну темряву. Я постійно втрачав свідомість, губив відлік часу.

💙💛 І ось одного дня з’явився наш дрон – справжній промінь надії. Він приніс мені воду, знеболювальне, антибіотики й, навіть, телефон.
Того ж вечора за «Козаком» приїхали побратими. Сьогодні чоловік продовжує своє довготривале лікування, проте про звільнення навіть думки не допускає – за свою Батьківщину він планує боротися до кінця!
До 2014 року Іван не мав жодного відношення до війська. Він навіть уявити собі не міг, що колись триматиме в руках зброю. Але ворог змусив його зробити вибір.
Ця історія доводить: ким би ти не був і який би фах не мав – якщо ти хочеш захистити свою землю, тебе не зупинити!
Ніхто окрім нас не захистить наш дім! Тримаймося! Єднаймося! Перемагаймо!

Регіональне управління Сил територіальної оборони “Південь” ЗС України