УПА, «стрибки» та радянський слід: новий погляд на події у Пужниках
На Тернопільщині українські та польські науковці розпочали другий етап пошукових робіт із виявлення останків жителів колишнього села Пужники. У зв’язку з цим в Україні та Польщі знову активізувалися дискусії щодо польсько-українських відносин у роки Другої світової війни та подій, які відбувалися в цьому населеному пункті.
Суспільне зібрало думки істориків, які ще у 2025 році коментували майбутню ексгумацію та історичний контекст трагедії.
Богдан Гудь: «Факти і тільки факти можуть дати відповідь»
Професор Львівського національного університету Богдан Гудь наголошує, що тема польсько-українського протистояння є складною для обох народів і потребує не політичних оцінок, а ретельного вивчення фактів.
За словами історика, дослідження тернопільських науковців свідчать, що в Пужниках відбувся бій між підрозділами УПА та так званими «стрибками» — членами винищувальних батальйонів НКВС.
«Після завершення Другої світової війни багато поляків, які проживали на східних територіях колишньої Речі Посполитої, вступили до НКВСівських “істрєбітєльних” батальйонів і використовували цей статус для боротьби з українським підпіллям. Вони сподівалися, що радянська влада згодом визнає право Польщі на ці території», — зазначає Гудь.
Історик звертає увагу на те, що одним із членів такого батальйону був польський публіцист Едвард Прус, який пізніше активно писав про польсько-український конфлікт і поширював тезу про пів мільйона загиблих поляків на Волині.
На думку Богдана Гудя, коріння польсько-українського протистояння сягає щонайменше півтора століття, а значну роль у його загостренні відігравала Російська імперія, а згодом — радянська влада.
«Політика “поділяй і владарюй” принесла Москві блискучі результати. Радянська сторона дуже вміло використовувала суперечності між українцями та поляками на Правобережній Україні», — каже історик.
Він також наводить приклад Василя Левочка, який керував нападом на костел у Порицьку в 1943 році, а згодом був помічений у формі капітана прикордонної служби НКВС. За словами історика, у 1945 році його ліквідували бійці УПА як радянського агента.
На переконання Гудя, масове насильство між українцями та поляками було вигідне СРСР, оскільки допомагало вирішити питання післявоєнних кордонів.
Володимир Бірчак: «Пужники не зникли через напад УПА»
Історик та військовослужбовець бригади «Хартія» Володимир Бірчак наголошує, що навколо Пужників існує чимало міфів.
За його словами, колишнє село розташовувалося на території сучасного Чортківського району. Сьогодні його немає на карті через післявоєнне переселення населення.
Після Другої світової війни між Польщею та УРСР було укладено угоду про обмін населенням. Українців переселяли із Закерзоння до УРСР, а поляків із Західної України — до Польщі.
«У польських публікаціях можна зустріти твердження, що Пужники перестали існувати через напад УПА. Це неправда. Село продовжувало існувати після лютого 1945 року і фактично зникло лише у 1949 році після переселення польського населення», — говорить Бірчак.
Історик зазначає, що в ніч на 12 лютого 1945 року підрозділ УПА «Сірі вовки» атакував Пужники як центр діяльності винищувального батальйону НКВС.
До початку війни у селі проживало близько 1040 людей, переважно поляків. Значна частина чоловіків входила до складу Коропецького винищувального батальйону.
«Напад був спрямований не проти мирних мешканців як етнічної групи, а проти структури НКВС та її допоміжних формувань», — наголошує Бірчак.
Сергій Волянюк: «Польсько-українське протистояння має історичний контекст»
Кандидат історичних наук та військовослужбовець бригади «Хартія» Сергій Волянюк пояснює, що події в Пужниках не можна розглядати окремо від загального контексту польсько-українського конфлікту.
За його словами, до Другої світової війни територія сучасної Тернопільщини входила до складу Польщі.
«Тут домінувала польська влада та польська мова, а українське життя суттєво обмежувалося», — зазначає історик.
Після початку війни обидва народи опинилися без власної державності. Польський визвольний рух прагнув відновити Польщу в довоєнних кордонах, а український — створити незалежну Україну на всіх етнічних землях.
Саме це, на думку Волянюка, стало головною причиною конфлікту між польським і українським підпіллям.
Історик зазначає, що польські підпільні структури на Чортківщині почали формуватися раніше, ніж загони УПА. Уже влітку 1943 року польське підпілля мало зброю, вишкільні табори та організовані загони.
Водночас радянська влада поступово утверджувалася на цих територіях. У 1944 році через Монастирищину, Коропець та Бучач кілька разів проходила лінія фронту, а після повернення Червоної армії почалася боротьба з українським підпіллям.
«Поляки стали ситуативними союзниками радянської влади. Колишні члени Армії Крайової вступали до винищувальних батальйонів, міліції та інших структур, які допомагали боротися з українським підпіллям», — каже Волянюк.
Він наголошує, що операція УПА в Пужниках була спрямована саме проти цих формувань.
«Якщо польські історики говорять, що після нападу вижило понад 600 людей, то це свідчить, що метою не було знищення всього населення. Метою було ліквідувати центр польсько-більшовицької співпраці», — зазначає дослідник.
Що відомо про пошукові та ексгумаційні роботи
У 2023 році Тернопільщину відвідала польська делегація на чолі з прем’єр-міністром Матеушем Моравецьким. Тоді представники Польщі побували на кладовищі в колишньому селі Пужники та оглянули місце майбутніх досліджень.
У січні 2025 року директор установи «Волинські старожитності» Олексій Златогорський повідомив про формування команди для проведення ексгумації.
У квітні 2025 року стало відомо, що радянська влада ліквідувала Пужники у 1949 році. Від села залишилися лише кілька пам’ятних знаків, каплиця на місці колишнього костелу та близько двадцяти могил на цвинтарі.
24 квітня 2025 року стартували ексгумаційні роботи. У травні археологи виявили останки 42 людей.
У вересні 2025 року останки перепоховали на території колишнього села.
Також у травні Міністерство культури та національної спадщини Польщі повідомило про завершення польового етапу робіт.
У грудні 2025 року стало відомо, що пошуки продовжаться у 2026 році.
За словами археологині установи «Волинські старожитності» Аліни Харламової, другий етап пошукових робіт розпочався у червні 2026 року. Роботи стартували 22 червня та триватимуть близько тижня.
Фінансування пошукової експедиції забезпечує польська сторона.
