У Тернополі Олексія Кайду “посадили” на довготривалий строк

Приємний баритон та невимушена манера розмови… Кажете, імпозантність без краватки не можлива? Ви глибоко помиляєтесь: Олексій Кайда не згубив її ні без притаманного політикам офіціозу, ні у спокійному містечковому ритмі життя Тернополя.

 

Спочатку був… вертеп
Пам’ятаєте рекламу, де “спочатку була кава”? Цього разу теж: “Віденська кав’ярня”, тіснe коло журналістів та просто гостей розмови “Без краватки” із головою Тернопільської обласної ради Олексієм Кайдою. Місце зустрічі сповнене невимушеністю та ароматом запашної кави.

Недивно, що розповідь гостя розпочинається саме із запитань журналістів про політичну кар’єру: відколи-як-чому? Олексій Петрович у відповідь зізнається: у політичному плаванні вже двадцядцять два роки із прожитих сорока. Його політична кар’єра розпочалась ще в рідному Бердянську із діяльності організованого шкільною вчителькою вертепу, учасники котрого ходили від хати до хати, відроджуючи давню українську традицію святкування різдвяних свят та, направду, шокували жителів рідного міста народними строями та колядками, призабутими в українських містах у важкі часи радянського режиму. Тоді це було геть нечувано, втім, саме той імпровізований вертеп й направив Кайду в політичне русло та визначив долю молодого бердянського юнака, котрий у ті зимові вечори й уявити не міг, що за якихось там років  двадцять стане головою Тернопільської обласної ради.

Студентське життя Олексія Петровича було сповнене романтизмом: протести, синці від міліцейських кийків: і “отих що не дуже боляче б’ють, і від тих, що трішки більше”, врешті,- арешти. Кайді не було настільки важливо, котру спеціальність він обере, наскільки те, що поїде він саме у Львів, де обов’язково, із тисячами таких же молодих, робитиме революцію, творитиме Україну.
У Тернополі “посадили” на довготривалий строк
Проживши значну частину життя у Львові, маючи там сім’ю, будучи одним із найкращих депутатів Львівської обласної ради за версією тамтешніх місцевих журналістів, Кайді до вподоби стишений містечковий ритм Тернополя.

“Різниця у темпі життя між Львовом та Тернополем схожа на різницю між тим самим Львовом і Києвом. На відміну від вищезгаданих міст-мільйонників, Тернопіль живе спокійним  життям, у котрому є й свої позитивні риси”,-каже Олексій Петрович.

“Я людина активна і, мабуть, це залежить від виховання. Моя мама завжди була таким собі “живчиком”: з роботи на роботу, а ми усіляко їй з братом допомагали, бо до її приходу потрібно було і дрова наколоти, і їсти приготувати, і уроки зробити. А за неякісне виконання останнього по приходу мами з роботи,- ще й ремінця скуштувати, адже до класу восьмого “загнати мене за книжку” було фактично нереально, втім, пізніше було так само “фактично нереально” мене від тих книг відірвати. Які люблю? Скажу чесно: найбільше – детективи.”

 

Про повноцінну міграцію сім’ї у файне місто Кайда й не думав

” Коли мене “кидали” у Тернопіль, то я казав дружині, що то зовсім ненадовго, втім за деякий час строк збільшили (сміється)”

– А от щодо ритму життя обласної ради? Вона така ж, як ритм міста?
– Відколи у Тернополі при владі Аль-Кайда та Бен-Надал(сміється) розпорядок дещо змінений. Приміром, я був здивований тим, що у Тернополі робочі години обласної ради з восьмої ранку до п’ятої вечора. У столиці ж – з дев’ятої до шостої. У Тернополі це провокувало безліч незручностей, тому робочі години було змінено за київським зразком.
– Подивіться, що висить на сітілайтах у місті! Ваші вітання із Великоднем,- і це у липні! Погляньте на фото,- звертається до Олекcія Петровича один із гостей зустрічі “Без краватки”, передаючи йому cвітлини.

– Знаєте, я не займаюсь поклейкою плакатів, а чи ж оголошень у місті. Це не в моїх повноваженнях. Хоча це прикро, я тут такий пом’ятий. Жах. Гірше, ніж на ранок після святкового вечора,- сміється Кайда, розглядаючи фото із зіжмаканим вітанням на сітілайті, розташованому на вулиці Київській.

Здавалося, Кайда був готовий відповісти на всі запитання гостей та журналістів, втім, за вікном помітно посутеніло і модератор зустрічі поквапився завершити цікаву та невимушену розмову. Після зустрічі Олексій Петрович продовжував охоче розмовляти із усіма бажаючими почути відповіді на свої запитання, адже сьогодні його “спіч” не обмежувала жодна краватка.

 

Ірина Вихрущ