Відомій письменниці приснився віщий сон про Путіна
Ото не хотіла, не пасує сни розповідати на ФБ, але вже признаюся..
Наснився мені минулої ночі дивний сон. Ніби йду я вулицею чужого міста, іду, нікого не зачіпаю, і раптом назустріч мені… Путін! Власною персоною. І навколо купа охорони. Побачив мене і так гарно, ввічливо провадить: “Як справи, пані Лесю?” А я до нього так душевно: “Та як-як.. погано! Що ж ти, Владімвладімич, виробляєш? Ти чого Крим захапав? Ти що в Донбасі витворяєш? Давай уже якось домовлятися, як будеш звідти забирати своє військо!” Я душевно, тихенько, бо чого репетувати – він так романтично налаштований.. І охорони тьма.. От ніби й без крику, а бачу, Вовочка образився, губоньки скривив і от-от заплаче..
І раптом Путін починає зменшуватися, зменшуватися і перетворюється на… немовля.. з отим самим упізнаваним лисим лисячим личеньком.. і починає плакати гірко-гірко! Уявляєте картинку? Лежить малятко на асфальті й плаче! Ну, що має робити галицька кобєта з цицковом дитином? Беру на руки і починаю гойдати й умовляти: “Вовочка, будь чемний, віддай Донбас!” А воно плаче і по-дитячому так: “Я б віддав, а дяді не дозволяюююють!” і жалібно так: “Санкції зніміііііть!” Якось не мала під рукою ані пустушки, ані калатальця, не було чим ту дитину забавити, а воно плакало-плакало і давай… пісяти… Всі діти як діти – в памперсах, а те якось без… ой, сумна година мені була з том дитином..
Виджу – нема ради, най го забирают.. Віддаю то дітьо охороні, вони так уміло на ручки і гойда-да.. Кажуть: “З ним частенько таке буває, ми звикли!”
На тім сон си скінчив.. Всьо думала – до чого то воно? А то до ціни на нафту.. З понеділка як Іран свою нафту на ринок викине, то не тільки Гризлов, а й Лавров із Шойгу та Кабзоном прибіжать на Банкову з воплями: “Та забирайте вже ваш Крим аж по саму Волгу!”
Коментарі вимкнені.