Група агентів під видом повстанців діяла на Шумщині

Проживав по вулиці Вишнівецька. Агент МГБ від 3 серпня 1946 року. Псевдо “ Р. Кравець”.31 Справа ч.282/48. Кременецький район. Смикуржевський Петро Васильович, народився 15 жовтня 1925 року в місті Кременець Тернопільської області. 

“Нас, група агентів під видом повстанців, направили на Шумщину. Машиною у ночі підвезли до Людвища. Звідти вже через ліс підійшли під Тетилівецькі хутори. Ми мали місце, де могли переночувати.  Наше завдання було знайти повстанця “Богуна”. Нас поїхало на завдання троє: я, “Юрко” і ще один з Прикарпаття.  Всі ми працювали на районне МГБ під видом повстанців.  На другий день я і “Юрко” перейшли до Вілії, бо там знали, що проживає дружина “Богуна”, Ольга. Вона нам сказала, що нас не знає і говорити з нами не буде. У Вілії жив двоєрудній брат моєї дружини Антон Сідловецький. Я з ним зустрівся і сказав що переховуюся від більшовиків. Хочу зустрітися з “Богуном”.   Антом мені пообіцяв,  що при можливості поговорить з повстанцем. На другий день до нас прийшла посильна “Наталка” і сказала, щоб я прийшов до хати її брата  Максима. Там я переодягнувся в селянський одяг і спокійно пішов селом, де по дорозі зустрів жінку  “Богуна”, Ольгу.  Я передав її записку (грипс) . Вона відповіла мені, що передасть. Я повернувся назад, переодягся в свій одяг. Коли виходив з хати, то “Наталка” сказала мені що вчора бачила вечором “Богуна”, який йшов з вісьмома повстанцями. Я повернувся до хати, де ми квартирували і все розказав хлопцям. “Андрій” з Прикарпаття настрашився і сказав що вони можуть нас вбити. Він швидко зібрався і побіг сам до Кременця. Я і “Юрко” залишились.  У вечері я пішов з “Юрком” до лісу, де провели зустріч з нашим командиром Міщенком та майором з Кременецького МГБ, що був з своїми бійцями в лісі. Ми все прозвітували про свою роботу  в селі і розвідали де проживають прихильники бандерівців. Тут в лісі стояло дві великих військових палатки, де розміщалися енкаведисти.  “Юрко розказав капітану, де в селі розміщена хата, в якій є криївка. Відразу у село виїхала ціла бригада. Я залишився в палатці, поїв і поспав. “Юрко” поїхав з солдатами, щоб показати цю хату.  На другий день по обіді я ходив до “Наталки” в село. Вона мені розповіла,  що в ночі була велика облава, шукали якихсь повстанців, але нікого не знайшли і у ранці енкаведисти поїхали з села. Я, у вечері та “Юрко” поїхали до Кременця.

 

Через тиждень ми знову добрались до Тетиловець. Ми знову квартирували у своїх довірених людей. В день ми разом пішли до голови сільської ради  Лукащука. Лукащук сказав нам , що енкаведист  Міщенко залякав його і взяв собі від нього хабара 10 тисяч рублів та заставив написати заяву про співпрацю. Коли ми прийшли на свою квартиру то хазяйка Мартошка сказала, що за нами хтось слідкує, бо в житі коло хліва видно затоптане місце. Коли ми подивились, то побачили сліди, що там хтось вже пару раз був.  На другий день ми вияснили що за нами слідкує оперативник з Шумщини Шишкін.  Тепер він квартирує на хуторі біля Людвища.. Ми почали боятися, що нас можуть постріляти випадково Шумські енкаведисти, прийнявши нас за бандерівців. Ми повідомили Міщенка, який сказав, що поговорить з Шишкіним і сказже йому, хто ми є насправді.  На другий день в селі Дедеркальське  РВ  МГБ зробило облаву і навело в селі великий переполох серед людей.  Міщенко почав кричати на них, що Шумське і Дедеркальське  МГБ нічого не робить тільки мішають робити важливу роботу по виявленню бандитів. А капітан Комаров запропонував, щоб тих Шумських кагебістів перепини в лісі постріляти на них в гору і заспівати “Ще не вмерла Україна”, то так дременуть, що півроку їх тут не буде.

Через пару днів я отримав записку  від “Богуна”.  Там було написано, що він згоден на зустріч.  Записку він передав не через “Наталку” бо він її не довіряє, а через Кондратюка.  Кондратюку я пояснив, що я не маю документів. На другий день мені дали військовий квиток померлого в селі чоловіка. Про ці події я постійно звітував своєму керівництву РВ МГБ. Тепер перед нами поставили нове завдання, ліквідувати повстанців “Муху”  та “Славка”. В одному місці ми повинні з контактувати  з тими повстанцями. Нам виклали план наших дій. У вечері ми приступили до виконання. Нас посадили в машину, де було повно бійців і між ними дівчина. Вона повинна була забезпечити нам зв’язок. Мені сказали, щоб я пояснив дівчині що вона повинна робити. ЇЇ звали Надя. Коли я все виклав що вона має робити, то був сильно здивований тим, що вона зовсім не в курсі справ і ще вона на шостому місяці вагітності. Тоді ми зробили зупинку в селі Матвіївці. Я і “Юра” як повстанці зайшли до Лени. ЇЇ довго шукали в селі, а коли знайшли то повели в ліс. В лісі коло села Матвіївка у нас була готова криївка, як повстанська. Я почав її допитувати як “есбіст ОУН”. Нічого толком я не добився і через день її відпустили. До дому вона вже не попала, бо по дорозі через пів кілометра попала під облаву наших хлопців які заарештували її і відвезли до Кременця.   Тоді виник новий план. У тюремній Кременецькій лікарні лежить поранена “Леся” з Людвища. Під видом повстанців її треба звільнити.  І тоді вона розкаже все що знає. Але нам треба її переконати що вона звільнена і знаходиться серед своїх. Наступного дня  після 21 -ої години ми на возі під’їхали до лікарні. Ми думали, що там все готово. Заявили, що полонену “Лесю” з Людвища треба забрати до слідчого. ЇЇ медсестри вдягнули і положили на носілки і винесли до воза. Вона тихо стогнала. У неї була прострілена нога. Коли ми поїхали, то санітарки побігли до РВ МВД і заявили що бандерівці викрали поранену. У Кременці стався переполох. Ми мали їхати від міста до хутора повільним ходом два кілометри.  Але почали пробиратись окружними шляхами. За фірою йшли два переодягнених бійці під видом повстанців. По дорозі я зорієнтувався  що “Леся” здогадалась хто ми є насправді.  Вона взнала що ми не повстанці, а більшовики.  Я знову попав у провал. Коли ми під’їхали на хутір,   то я почав стукати у двері по вказаному мені адресу. Там жив коваль, який вийшов і почав до нас кричати. Тоді почав бити в бляху і ще голосніше кричати кличучи людей на допомогу. Потім все втихомирилося  і ми поранену “Лесю” залишили в  хаті, а самі поїхали в Шумськ. Там я доповів про повний провал операції.  Там вирішили, що “Лесю відправлять назад до лікарні, потім будуть допитувати.

Через декілька днів я був у Тетильківцях де зустрівся з Кондратюком, який передав мені записку від “Богуна”. В ній “Богун” повідомив, щоб я ліквідував секретаря сільської ради у Вілії бо він є більшовицьким сексотом. Я цю записку передав у Кременець начальнику РВ МГБ Комарову. Цей секретар в селі був східняком і своєї хати не мав. Весь час ночував по чужих хатах, а часто і по стодолах. Так що його знайти в ночі було дуже тяжко.  Керівництво дало дозвіл на його ліквідацію. Але ми цього завдання так і не виконали. Через декілька днів я знову був в селі і зустрівся з Кондратюком.  Його повідомив, що жінку “Богуна” хочуть вивезти в Сибір. Хай вона на деякий час сховається, а як не буде мати де,  то я можу надати місце.  Після  цього я Комарову прозвітував про перемовини з Кондранюком.

Через деякий час мені передали записку від “Богуна” що він хоче зі мною зустрітись. Я знову прийшов в село Тетильківці і цілий тиждень чекав на зустріч, але “Богун” так і не прийшов.  В цей час коли я чекав на зустріч, хтось вбив секретаря у селі Вілія.  Коли я прийшов у Кременець то начальство спитало мене скільки я буду гратися з “Богуном”. Тоді мені призначили нового керівника Зіновєва.  Він відразу сказав мені що треба взяти Кондратюка, якщо він по доброму не схоче сказати де “Богун” то мучити його так поки не признається.  Я був проти і сказав що довго чекали відповіді від “Богуна”, але він почав писати і можна ще трохи почекати. Він погодився.  Я знову прийшов до села і там вже був Кондратюк, Кравець Данило і “Богун”.  Ми добре поїли і з “Богуном” та “Юрком” пішли до мене на хату в Кременець. Ми були разом цілий день і потім “Богун” пішов.  На другий день я все доповів Комарову. Мені була дана вказівка щоб “Богуна” завербувати на співпрацю. Через деякий час я розмовляв з “Богуном” і зрозумів що він ненадтвердих позиціях. Я зробив все, щоб звести “Богуна” і Комарова на нейтральній стороні. Під час зустрічі “Богун” був дуже блідий і знервований. Через деякий час він підписав документ на співпрацю з Кременецьким МГБ і почав здавати свої побратимів”.

(Протокол допиту Служби Безпеки ОУН в Тернопільщині   Смикуржевського Петра Васильовича)

 МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ