Тернопільська керамістка Таїсія Антонюк: «Кожен мій виріб — це продукт кайфового процесу»

 

«Усі тарілочки різні, хоч як не старайся повторити, все одно виходить щось нове. Для мене це таке спасіння, бо раніше я постійно страждала від того шо у роботі все повторюється, а одноманітність так втомлює. Тут про одноманітність й мови не може бути. Постійні сюрпризи, неочікуваності і танці з бубном», — якось написала на своїй сторінці керамістка Таїсія Антонюк, авторка Cercira кераміка, і ця неповторність стосується не тільки тарілок, а й чаш, чашечок, таць, піал… 

Часто її вироби схожі на застиглі екзотичні рослини. Фактурні поверхні, наповнені пишнотою життя форми, блискучі, дзеркальні, глянцеві, матові, рівні, фактурні поверхні. Так чи інакше в різноманітності проглядається те, що поєднує ці вироби — вони виповнені того природного задоволення собою, розкошування формою, як то буває у рослин. 

Але я поспілкувалась із Таїсією не зовсім про це, а про гедонізм, характер глини, та острів Керкіру.   

ФІЛОСОФІЯ ГЕДОНІСТКИ

— Ти займаєшся керамікою вже рік. Який приватний досвід тобі найдорожчий у цій справі? Чого тебе навчила робота з глиною? 

— З глиною я працюю навіть довше, а тільки з керамікою — рік. Глина — матеріал своєрідний, у неї примхливий характер. Часто вироби, в які вкладаю багато роботи, не виходять, деколи може не вдатись ціла партія. Спочатку це сильно засмучувало, а згодом навчило не прив’язуватися до речей і якщо щось не вийшло, просто починати спочатку. Цей підхід і по житті допомагає.

— У тебе в Інстраграм-профілі написано «філософія гедоністки». Розкажи, як вона впливає на твою роботу і вироби. 

— Для мене гедонізм — це більше, ніж просто задоволення своїх потреб, як часто трактується це поняття, для мене — це усвідомлений підхід до життя, із задоволенням і прийняттям усього, що відбувається. Кераміка — це справа, якою я почала займатися для задоволення, і кожен виріб — це продукт кайфового процесу.

ЛИСТОК ФІКУСА І ШТОРМ

— Багато твоїх виробів перегукуються з природними формами чи й мають їхні елементи — я про ті, котрі з відбитками листків. Отже коли би йшлось про те, що росте на твоєму керамічному острові, то які рослини ти би перелічила?

— Я взагалі не прив’язуюся до конкретних рослин чи ще чогось — я ще у пошуках стилю. Просто шукаю цікаві текстури в усьому, що під руками, тому коли в травні з’являються свіжі лопухи, або в лісі знайду гарну папороть, так і кортить їх втиснути в тарілку. 

— З мандрівок ти привозиш екзотичні листки, аби зробити з них відтиски. Розкажи історію, пов’язану з якимось особливим листком.

— Це така маленька традиція — створюю собі сувенір сама. Кожен листок, який я привезла, має історію, бо зазвичай я цю справу відкладаю на останній день поїздки, а якщо точніше — то на останню годину перед вильотом, тому доводилося і в ботанічних садах гуляти, і в садочки приватні залазити. Але найбільше пам’ятається фікусовий, заради якого довелося лізти на гігантське дерево в шторм.

— Чим тебе приваблює використання органічних форм?

— У природі все гарно, гармонійно, хоча формується хаотично, як на мене, це хороший приклад для наслідування.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ І ВІДКИДАННЯ ЗАЙВОГО 

— Пам’ятаю, ти розповідала, що твій дідусь працював на тернопільському фарфоровому. Цей інтерес до кераміки мав якісь перегуки з ним? Наскільки тебе підтримала родинність цього заняття? 

— Він працював у художньому фонді, але випалював роботи на фарфоровому, як і всі керамісти того часу.

Думаю, інтерес до творчості в мене сформувала таки родина, батьки мої за освітою теж художники. В першій нашій квартирі все було заставлено дідовими великими керамічними вазами і панно з шамоту, в кухні була ціла стіна об’ємної плитки ручної роботи, гігантські картини, мольберти та інше, що мене дуже цікавило. Шкода, що дідусь помер давно і я не почерпнула в нього ніякого досвіду.

— Яка була твоя перша керамічна задумка? 

— Серія мисок і чашок у флористичному стилі з блакитними і рожевими краплями. Це був перший досвід роботи з глазурями, в процесі я переплутала кольори, все вийшло зовсім не так, як уявляла, але прикольно. Щось з того розкупили, а дещо залишила на своїй кухні для історії.

— У тебе дві освіти — зубний технік і психолог. Про першу ти писала, що вона навчила працювати з гіпсом, і «залишила» інструменти, котрі використовуєш, а як придалась друга? 

— Психологія дала усвідомлення, допомогла розібратися з бекграудом, який заважав. Навчила брати на себе відповідальність, відсіюючи все лишнє я і прийшла до справи, яка до душі. 

— От, до речі, в одному пості ти писала, що гончарство — добра арт-терапія, вона вчить багато чому, зокрема, перебуванню тут і зараз й усвідомленому сприйняттю справи. Розкажи про свій улюблений терапевтичний ефект від роботи з глиною? 

— Ти якраз його описала. Перебування тут і зараз, чистота думки, спокій.

 

СКЛАДНІСТЬ ПРОСТОТИ 

— Ти якось казала, що найскладніше робити чисто білі тарілки. Розкажи, які ще кольори чи деталі, що на позір прості, на практиці виявляться примхливими.

— Все просте — складне. Рівні форми, симетрія, тираж. Це просто для тих хто так мислить, для мене складно.

— І про кольори, хоч і прочитала, що ти використовуєш бірюзовий через «слухняність» і те, що він гарно поєднується з молочінням, але він уже став дуже впізнаваним. Розкажи трохи про своє відчуття барв, про те, як підбираєш їх до форми. Чи буває так, що відчуваєш — цьому виробу пасуватиме саме такий колір. 

— Бірюзовий і до назви пасує. Керкіра — це ж острів з яскраво бірюзовими лагунами. Деколи думаю про колір ще на першому етапі, коли формую виріб, а часто в останній момент вирішую експериментувати, щоб знайти щось нове. Кольори люблю усі, головне правильний відтінок. Хоча замішування відтінків теж складна справа. Я колись думала що це як у живописі — що на палітрі змішала, таким колір і буде. А тут майже наосліп вкриваю тарілку, результат побачу аж через добу, коли відкрию піч. 

— Наостанок розкажи про той ресурс, котрий допоміг тобі почати власну справу та допомагає зараз у її розвитку.

— Розпочати справу допомогла свободолюбивість, а допомагає продовжувати шалений інтерес і любов.

Запитувала Анна Золотнюк.

Фото надані Таїсією Антонюк.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *