Обличчя Тернополя: Марія Баліцька мріє побачити, як через Еверест перелітають журавлі

Редакція інтернет-видання «Погляд» започаткувала проект «Обличчя Тернополя». Він об’єднує різні щоденні невеличкі історії, котрі мають на меті ближче знайомити любих читачів з тими людьми, котрі живуть у нашому файному місті Тернополі.

Також, час од часу, ми відкриватимемо обличчя і тих яскравих та сонячних людей, котрі мешкають в межах нашої області. 

Бажаємо читачам приємного знайомства з життям, мріями та настроями як пересічних, так і відомих тернополян. І не тільки…

Знайомтеся  – Марія Баліцька.

Народилася у селі Піщане Зборівського району – Тернопільської області

Закінчила факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка; головний редактор газети Тернопільського національного економічного університету «Університетська думка», журналіст (член НСЖУ), власним коштом випускаю газету «Літературна криниця»; письменниця (член НСПУ), авторка понад 30 книг (духовна і співана поезія, лірика, колискові пісні, казки, романи, п’єси, розмальованки), серед яких є кантичка «Джерело Любові».

Люблю дітей, онуків і квіти – вирощувати, споглядати, дарувати. У житті приклад беру з півоній – легкі у догляді, красиві уже листям, а коли розквітають – небо над ними схиляється: синіми очима бузку, білими хмаринками жасмину, ніжністю яблуневого цвіту… Люблю слухати передзвін церковних дзвонів і пташиний щебіт; збирати гриби; годувати птахів. Люблю запашні луги, широколисті ліси, гори-Карпати і Кримські гори, наш гордовитий Серет й медово-лавандове Чорне море… Така залюбленість у Природу допомогла мені виписати пісні, казки, романи «Музика Землі», «Чарівниця», «Їжак на долоні»; п’єсу «Веселкове Диво», яка у 2009 році отримала другу премію на Всеукраїнському конкурсі «Коронація слова» і започаткувала номінацію «Твори для дітей». Люблю співати і вважаю, що людина найкраще розкривається у пісні.

Люблю ліпити розмаїті вареники і пригощати добрих людей.

Захоплююся вишивкою хрестиком і в’язанням спицями.

Боюся стрибнути з парашутом. Поки що…

Мрію побачити, як через Еверест перелітають журавлі…

Тернопіль – це частинка мене, чи я – крихітна краплинка нашого осяйного міста, без якого не можу почуватися направду щасливою, бо мені усе тут серцю миле.

…Миле моє Тернопілля… Такі тут хороші люди… Так затишно і спокійно собі почуваюся всюди…
Добрі тернополяни, будь ласка, вирощуйте квіти – у серцях, на підвіконниках, біля будинків, і тоді наш доленосний Тернопіль й усе благословенне Тернопілля будуть правдивим реальним РАЄМ – «Бо де той Рай? Хіба є що миліше, ніж рідний край і золото ланів, солод криниць і Хліба смак святійший, і Янгола присутність серед снів?»