Обличчя Тернополя: Володимир Жереб про студентське життя та роботу у Верховній раді

Продовжуємо знайомити своїх читачів з чудовими та світлими людьми, які живуть на теренах нашої області у проекті “Обличчя Тернопільщини”. 

Знайомтесь – Володимир Жереб

Тернопіль… Місто, яке зачаровує, надихає,  допомагає здійснити мрії, місто, що стало для мене музою, яка надихає на постійний рух вперед, творчість та прогрес. І хоча в порівнянні з Києвом, Донецьком чи Дніпропетровськом – це лише маленьке містечко з чітко європейським духом – яскраво синім ставом – символом міста, що гармоніює з казковою природою парків та зелених вулиць міста, затишними кав’ярнями та добре знаними вуличками, встеленими бруківкою. Воно наповнене дружелюбними та просто неймовірно прекрасними людьми, і у кожного з них є своя особиста історія успіху.

От і я, як той, хто щодня ходить вуличками Тернополя і любить його усією душею, хочу розповісти про роль цього міста у моєму становленні та саморозвитку.

Моє ім’я напевно не надто відоме та знамените, але все ж я його назву. Мене звуть Жереб Володимир, я простий студент. Хоча ні, думаю, я таки маю чим похвалитись і можу розповісти свою історію успіху, яка, сподіваюсь, когось та й надихне до активності у судженнях, словах та діях! Народився на Вінничині, у невеликому містечку у родині службовців. 5 років тому вступив до ТНЕУ на спеціальність «Міжнародна економіка».

Чесно кажучи, навчання розпочиналось не так,  як уявлялось, і мені здавалось, що доля зіграла зі мною злий жарт. Чому? Та тому, що два роки поспіль я вивчав дисципліни, що вперто не хотіли ставати для мене зрозумілими, не вкладались в голові, від яких опускались руки і зникало бажання бачити ці аудиторії. Напевно, в кожного був такий момент в студентському житті, коли виникало питання: «А навіщо мені це все? Навіщо ці бібліотеки, пари, студентські – марна витрата часу. Краще би пішов працювати». Ну от – такі думки із завидною регулярністю множились і в моїй голові…

З початком вересня 2010 року розпочався не лише третій курс мого навчання, але й новий етап мого життя. Навчання стало цікавішим, не було «сірих» дисциплін для загального розвитку, принаймні їх стало менше =), але головним важелем, який дав мені наснагу повірити у свої сили, стала громадська організація A.I.E.S.E.C.. Хоча я так і не став «законним» членом, але за той короткий час, який я пробув у лавах цієї ГО,  я відкрив для себе новий світ можливостей, бажань, і, перш за все, віру і впевненість у власних силах. Це був ніби галон палива, який підняв мене на нові висоти, але мої цінності та інтереси розбігались із напрямком руху Айсеку, тому я шукав себе і своє місце у суспільстві і далі.

Життя тривало, і я зустрічав людей, які спрямовували мене у правильне русло. Іван Омелян – просто прекрасний вчитель і хороший друг, який показав, що таке справжня політика, Чернецька Світлана – вчитель життя, що стала другом теперішнього і майбутнього, Ігор Процик – людина, яка відкрила для мене двері «кухні» Тернопільської міської ради, Корчак Тетяна Станіславівна – керівник, що протягом п’яти місяців терпіла і навчала мене – «зеленого» інтерна в управлінні економіки промисловості та праці Тернопільської міської ради.

Кожного дня я шукав можливостей для самореалізації або просто можливості відірватись на день-два від буденності, сірих днів життя. На моє здивування, занурившись у цю «кашу», я зрозумів, що Україна – це країна можливостей! І я це кажу без перебільшень. Закінчуючи четвертий курс університету, я паралельно закінчив «Вищу політичну школу», стажувався у Тернопільській міській раді, був волонтером ЄВРО-2012, працював у громадській організації «Демократичний Альянс», опублікував п’ять наукових праць… Цей перелік можна продовжувати ще довго, перераховуючи маленькі  перемоги та успіхи, які щодня та щохвилини дарував мені Тернопіль та тернополяни, які стали невід’ємною частиною мого життя.

Наразі я стажуюсь у Верховній Раді України, місці, де твориться життя не лише кожного з нас, а й України, як держави, при правильній реалізації потенціалу якої є гарний шанс стати потужним впливовим гравцем у світовій політиці. Звісно, що не кожна моя ціль була реалізована, були поразки і втрати, розчарування і невдачі, але кожного разу я піднімав голову і рухався далі. І лише тому я зараз тут, де я є, і впевнений в світлому успішному майбутньому. Але моє світле майбутнє я будую сам, бо не сиджу, склавши руки, а долаю перепони і використовую усі можливості на шляху до мети!

Мрією мого життя є мить, коли я, прокинувшись, відкрию очі в єдиній, квітучій країні, де не люди живуть для влади, а влада для людей, де мої діти з гордістю зможуть сказати: «Я -українець!»

Comments are closed.