«Професія сапера не має права на помилку»: “Волонтер” повернувся з-за кордону, щоб захищати Україну

Історію бійця розповіли на сторінці 105 окремої бригади територіальної оборони ЗСУ.

У 2015 році Анатолій добровольцем пішов у військкомат, не чекав повістки, а мобілізувався до українського війська. Далі навчальний центр, бойове злагодження на полігоні, виїзд в зону проведення АТО у складі 14 окремої механізованої бригади ЗС України. Виконували бойові завдання на Маріупольському напрямку потім поблизу Мар’їнки, Красногорівки.

Під час служби в АТО проявив неабиякі здібності сапера, розміновував території, які звільняли наші Збройні Сили. Каже ця професія немає права на помилку. Спочатку варто зважити на усі деталі, обставини, все чітко обдумати, а вже потім розпочинати мінування, або розмінування місцевості. Тут паніка чи швидкість не пройде.

Після демобілізації у 2016 році Анатолій влаштував своє життя за кордоном, організував власну справу з виготовлення виробів по дереву. Разом з ним були дружина та син.

З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну «Волонтер» прийняв рішення повернутись на Батьківщину.

24 лютого я прийшов з роботи, була розмова з дружиною, суперечок тоді не було, син підтримав мій вибір, я зібрав речі в наплічник і вирушив на українсько-польський кордон.

Повернувшись в Україну потрапив в бригаду територіальної оборони. Зараз виконую завдання північно-східному кордоні.

Анатолій стверджує, що у житті потрібно напрацьовувати довіру, взаємоповагу, адже спочатку ти працюєш на авторитет, а згодом авторитет працює вже на тебе. Не може виходити командир на бойове завдання, якщо у нього немає довіри до підлеглих, або до нього від них самих. Усі мають бути впевнені у своїх діях, тоді навіть найскладніші завдання завершуватимуться успіхом. Я у своїх хлопцях впевнений на всі 100 відсотків, ми будемо разом і до кінця, додає «Волонтер».

Про плани говорити не квапиться, головна його мрія – це перемога, щоб всі побратими повернулися до своїх родин живими та неушкодженими. На думку військового, українська перемога буде важкою, не потрібно недооцінювати ворога, його чисельності, зброї. Але він слабшає, він не такий яким був на початку війни. Ми переможемо, обов’язково, тому що віра і правда за нами, з нами Бог і народ України.

У відпустку додому наш співрозмовник приїжджав лише раз, в серпні минулого року. Дружина на той час вже повернулася в Україну, але Анатолій не повідомляв час свого приїзду, казав може за два тижні приїду. Тим часом взяв і приїхав за день. Купив квіти, гостинці, коли подзвонив у двері вона вся така здивована стоїть, не сподівалася побачити мене, а потім радість, багато приємних емоцій.

Після нашої перемоги за кордон не планую їхати, треба на місці закінчити всі справи та відбудовувати Україну, підіймати свою економіку. Якби не було важко це наша рідна земля, наша Батьківщина. І від наших дій залежить майбутнє наших дітей та поколінь, які пишатимуться сильною, вільною та незалежною Україною.