Чому держава вперто продає стратегічний тернопільський завод?

Сімнадцять разів виставлявся на торги державний пакет акцій ПАТ «ТРЗ «Оріон», який становить 96,13 відсотка у статутному капіталі товариства, – покупців немає. Тільки у 2016 році тричі оголошувався конкурс, у 2017-му вже вісім разів виставлялися акції  заводу на продаж через Київську міжнародну фондову біржу – результату знову немає. Невже все-таки причиною є висока вартість пакета акцій, яка на сьогоднішній день становить 95 мільйонів гривень? З приводу цього поділився думками голова правління ПАТ «Тернопільський радіозавод «Оріон» Ярослав Карпик.

– Мені здається, що зараз у військах, а також в силових відомствах надто висока бюрократія. Недостатнє фінансування не дає можливості приймати оперативні рішення – це проблеми державного сектора економіки, і, як результат, відсутність сучасного оснащення в діючій армії. З іншої сторони – приватні підприємства мобільніші, але не мають виходу в структури оборонки і, тим паче, на зовнішні ринки. Негативно впливає також надмірна засекреченість окремих оборонних відомств,  тут просто необхідно підвищити прозорість, – переконаний Ярослав Карпик.

У промисловців десятиліттями діє формула: «Військові знають, що хочуть, а промисловість знає, що їм треба!»

– Одна з болючих проблем, яка обговорюється вже десятиліття, – це імпортозаміщення. Як можна виготовити сучасну машину, припустимо БТР- 4, коли 45 відсотків комплектації складають російські вузли і деталі? Що ж роблять наші військові ідеологи, які напрями вони затверджують? Разом з тим, сучасні зразки зброї і техніки не підйомні без грамотних, військово-підкованих сучасних фахівців-конструкторів – а їх немає… Старих ми втратили – відправили на пенсію, відпустили за кордон, а молодих не готуємо, – сказав пан Ярослав.

Ще одна кричуща проблема – стандартизація і сертифікація виробів.

– В Україні по деяких напрямках забули взагалі про такі категорії. Ще раз згадаю про експорт. У будь-якій державі поважають аксіому: «Не буде експорту – не буде сучасного оборонно-промислового комплексу». Крапка! Недавно в  інтерв’ю президент Спілки підприємців Юрій Єхануров сказав: «Міністерство оборони понад 20 років було під тиском, виробило систему оборони від тих, хто весь час скорочував чисельність військ. А в 2010 році взагалі призупинено розробку систем управління військами та озброєнням…» Чи потрібні коментарі? – зауважує Ярослав Михайлович.

Сьогодні на озброєння виділяють фактично 20% від потреби, але про це замовчують і годують промисловців обіцянками.

– На зв’язок взагалі виділяють мізер, а потрібно оборонникам хоча б у межах 5 мільярдів гривень щорічно. Дуже оригінально знову ж таки Єхануров висловився про зв’язок: «Його рівень – «Алло, баришня». Для тих, хто ще не знає: радіостанція – це надзвичайно потужний комп’ютер. І коли збираємо його в Україні – отримуємо де-факто «залізо» – такий висновок зробив директор компанії «Depehse – Express» Сергій Згурець, а деякі підприємства вже сьогодні не зможуть опанувати певних імпортних технологій. Напрошується висновок: тісніше працювати з приватним оборонним сектором, адже він має гнучку здатність поставити озброєння у війська, – мовить Ярослав Карпик.

Наведемо деякі коментарі державних діячів нашої країни.

Народний депутат Дмитро Тимчук констатує, що державного оборонного замовлення за півроку не виконана, а по деяких напрямах – на 5%, особливо на бронетанкових заводах Харкова та Житомира.

Голова комітету з оборони у Верховній Раді Сергій Пашинський на засіданні членів комітету Верховної Ради наголосив,  що терміни реалізації держзамовлення зриваються через бюрократичні підходи Кабінету Міністрів. Висновок Пашинського: це «навіть не корупція, це тупа безвідповідальність». Так оцінив депутат ставлення  виконавчої влади до державного оборонного замовлення.

– Новий проект приватизації підприємств оборонно-промислового комплексу (ОПК) –залучення іноземних інвестицій. Експорт – це ліквідація посередників, які збільшують ціну продукції на 15-20 відсотків. А так залишать кошти в прибуток, який піде на розвиток підприємства, – підсумовує пан Карпик.

Джерело: Тижневик “Номер один”