Ганна Назарків із Тернопілля – медсестра за фахом та поетеса у душі

Не знаю, скільки ще судилось днів,
Та встигнути хотіла б якнайбільше.
Мені ще б в люди вивести синів
І написати ще хоч трохи віршів.

Такі рядки колись написала поетеса , яка проживає у селі Вікторівка Козівського району Ганна Назарків. Нещодавно вона відсвяткувала п’ятдесятилітній ювілей, перегорнувши ще одну сторінку свого життя і проаналізувавши слова, написані зверху. Вона називає їх своєрідним планом на життя, який виконується і досі, бо зворушливі, милозвучні вірші продовжують народжуватися з-під пера поетеси і дарувати насолоду іншим.

Ганна Назарків – медсестра за фахом та поетеса у душі. Її добра, милосердя, оптимізму вистачає і для себе, і для оточуючих, то ж роздаровує свої багатства і у простому спілкуванні, і через поетичні рядки. Її вірші, які ввійшли до чотирьох збірок, вражають простотою, майстерністю і реальністю, адже народжуються у душі і проходять через серце. Саме тому у складених рядочках читачі дуже часто впізнають себе і дякують поетесі за приємні поетичні моменти. Це і є для неї найбільшим визнанням. Водночас Ганна Назарків є лауреатом багатьох літературних конкурсів, членом літературного об’єднання та спілки письменників України і гордістю нашого краю.

Поетичний дар з’явився у дитинстві 
Свої перші поетичні спроби наша співрозмовниця почала ще у шкільні роки.
– Дуже часто, – розповідає Ганна Володимирівна, – я використовувала рядки своїх віршів у написанні творів. Вчителька запитувала, чиї це слова і дивувалась, що я сама їх написала. Також мої вірші друкувалися у стінгазеті.
Пізніше у творчості поетеси тривала довга п’ятнадцятирічна перерва. А новий етап у написанні віршів розпочався у тридцять років, коли син пішов до Першого Причастя. Ця подія спонукала її взятися за ручку і папір і відтоді з’являються все нові і нові поетичні рядки. Проте, раніше писала вона їх не для загалу, а для власної душі. Ганна Назарків розповідає, що соромилася їх комусь показувати і, навіть, комплексувала через те, що не маючи вищої освіти і працюючи звичайною медсестрою, пише вірші. Більша сміливість і впевненість у поетеси з’явилася завдяки журналістці Валентині Ждан, яка оцінила її дар і переконала надрукувати свої вірші у Козівській районній газеті «Вільне слово». Відтоді наша співрозмовниця перестала писати у шухляду і з допомогою голови фермерського господарства «Вікторія» Петра Пеляка у 2001 році видала свою першу збірку «Кольорові сни», а згодом і три інших. Ілюстрації до них намалювала сусідка Юлія Назаркевич. Оскільки автор, ілюстратор і спонсор проживають у Вікторівці, то свої збірки Ганна Назарків називає спільним проектом їхнього села. До речі, до свого ювілею поетеса отримала від Петра Пеляка і видавництва «Джура» несподіваний сюрприз – ще одну книгу, до якої ввійшли вірші із всіх чотирьох її збірок. Ганна Назарків щиро вдячна їм за такий подарунок.

Муза – це примхлива дівчинка 
Про музу, яка допомагає їй творити, Ганна Назарків говорить, як про живу людину.
– Вона, – каже, – як примхлива дівчинка. Іноді приходить у найнесподіваніші моменти, коли нема змоги записати. Але вона не чекає, якщо не пишу, то йде. Власне, через такі моменти деякі мої вірші так і не народилися. Буває так, що не пишу зовсім, тоді я паперу не мучу, а чекаю натхнення.
Деякі вірші Ганни Назарків народжуються з болю, деякі – з радості, але усіх їх вона переживає сама. Серед них є чимало дитячої поезії. Щоб її написати, поетеса завжди опускається до рівня дитини. Тим паче, що має двох внуків Лізочку і Ромчика, які надихають її до писання. Для них же вона мріє написати ще й казки.

Медицина і поезія сумісні 
Закінчуючи восьмий клас, Ганна Назарків мріяла вступити на філологічний факультет і стати вчителькою. Проте, під впливом матері стала медсестрою.
– Медицина – це мамина нездійснена мрія, адже свого часу їй не вдалося поступити в медучилище, – зізнається Ганна Володимирівна, – тому у цей напрямок вона скерувала мене. Але я не шкодую. Так мало бути, бо у медицину ідуть люди з чутливим серцем, хоча у реанімації працювати я б не змогла.
Наша співрозмовниця працює у підлітковому кабінеті. Інколи на роботі навіть знаходить теми для написання віршів. Тому, каже, медицина і поезія цілком сумісні і наводить приклади багатьох медиків, які є чудовими письменниками чи поетами.

Дідусь і лялька – найзаповітніші мрії
Як це не дивно тепер звучить, але у дитинстві Ганна Назарків мріяла мати велику ляльку, як у подруги, і свого домашнього дідуся.
– Пригадую, – розповідає поетеса, – я дуже хотіла, щоб мені купили велику ляльку, але попросити про це батьків собі не дозволяла. То ж моя мрія збулася лише у шістнадцять років, коли мені подарували її на День народження подруги.
Друга мрія Ганни Назарків, на жаль, не збулася, її дідусь Михайло загинув у Сибіру за любов до України. У селі Вибудів у неї був другий дідусь Іван і бабуся Варвара, до яких вона їздила лише в гості, але завжди хотіла мати дідуся вдома, щоб можна було вмоститися йому на коліна і про щось поговорити. Про те, що її дідусь загинув у сибірській тюрмі вона знала, але не розуміла, що такого він міг зробити, щоб потрапити туди, а за радянських часів цього пояснити їй не могли.
Сьогодні Ганна Назарків про нього має лише спогади – старі пожовклі листи із тюрми, які він писав бабусі Ганні. Читати без сліз їх не може, бо кожен переповнений любов’ю до сім’ї і бажанням бути поруч. А ще – проханням берегти дитину – батька Ганни Назарків. Поетеса ретельно оберігає ці листи як сторіночку живої історії їхньої сім’ї і радіє, що її внуки мають дідуся, а внучка Ліза на дні народження отримує щоразу нову ляльку.

Я вдячна Богові за дар до слова
Ті, хто бодай раз спілкувався із Ганно Назарків, не залишаються байдужими до цієї приязної жінки і її зворушливих віршів. Вона ж, своєю чергою, дякує читачам за визнання, а Богові – за дар до поетичного слова і можливість збагатити ним світ. Вдячна вона за батьків, які її виховали, за чоловіка, дітей, внуків і хороших щирих друзів, які ідуть із нею по житті. То ж віршований план, написаний нею колись, здебільшого виконаний, а поетичні рядки, яких хочеться написати побільше, обов’язково виллються у ще не одну збірку, яка не залишить байдужими людські серця.
Любов ТИМЧУК

Газета “Сільський господар плюс”