Третій термін Віктора Януковича

Минув рік президентства Віктора Януковича – рік краху ілюзій, сподівань на краще життя для тих, хто голосував за нього, і рік усвідомлення того, що Україна відкотилася на років п’ятнадцять назад, до початку епохи Кучми, – для тих, хто голосував проти.

ТРЕТІЙ ТЕРМІН ВІКТОРА ЯНУКОВИЧА

Минув рік президентства Віктора Януковича – рік краху ілюзій, сподівань на краще життя для тих, хто голосував за нього, і рік усвідомлення того, що Україна відкотилася на років п’ятнадцять назад, до початку епохи Кучми, – для тих, хто голосував проти.

ОБІЦЯНКИ-ЦЯЦЯНКИ ПРЕЗИДЕНТА

Нині Віктор Федорович і його найближче оточення мріють про другий президентський термін. Але в контексті розвитку України їм би не допустити третього зеківського терміну Януковича. Навіть найбільші песимісти не вірять, що нинішній президент добуде до кінця свою каденцію. Оптимісти кажуть, що народ змете цей режим за півтора року – восени 2012-го.

Віктор Янукович виявився звичайнісіньким брехунцем, який наобіцяв здійснити нездійсненне ще в цьому житті. Наприклад, ви всерйоз увірували, що до 2020 року в Україні буде 50 мільйонів громадян? І це при нашій смертності, яка перевищує народжуваність, при тому, що все більше людей від’їжджає за кордон! Або що Україна буде серед двадцяти найбільш економічно розвинених країн світу? Доженемо й переженемо не лише США, а й Китай, Францію та Великобританію, разом узяті? Нам би хоч дотягнутися до згадуваного всує Гондурасу! В свою обіцянку вже цього, 2011-го, року провести військову реформу і забезпечити перехід на контрактну армію Янукович вніс корективи. Контрактна армія, за його словами, з’явиться 2025 року. Він щиро думає, що правитиме Україною до цього часу?

Такі й подібні обіцянки-цяцянки він роздає наліво й направо мало не щодня. Причому постійно плодить нові, сподіваючись на нашу забудькуватість.

Двадцять один напрямок буцімто реформ Віктор Янукович сплутав, очевидно, з його улюбленою грою в “очко”. Сутність цих зрушень зводиться до того, аби багаті стали багатшими, а бідні – біднішими. Нажитися, урвати чим побільше, перевести все в офшори – ось філософія нинішніх скоробагатьків.

ПСЕВДООПОЗИЦІЯ І ПСЕВДОЕЛІТА

Визначальну роль у нинішньому розвитку України могла би відіграти опозиція. Мудрий керівник держави повинен бути зацікавлений в її існуванні. Натомість ми бачимо тупе залякування опозиції, яку, зрештою, важко назвати справжньою, підгодовування її з різних за розміром годівничок. А ті, хто справді опозиційний до нинішньої влади, знаходяться на маргінесі політичного життя України.

Псевдоопозиція мріє не про гідний розвиток України у світовому контексті, а про банальний реванш. Заарештувавши Луценка, Янукович власними руками розпочав процес свого падіння. Ніщо вже не спинить кровожерливість тих, кому відрізали рило, аби вони не рвалися до корита.

Прірва між псевдоелітою і простим народом з кожним днем росте вглиб і вшир, і це є ще одним подразником, який може призвести до соціального вибуху. Сильні світу цього, перебуваючи на світських вечірках у дорогих сукнях і вбраннях, навіть не розумують, які ненависть і презирство шкварчать на вустах бідних і знедолених. Але нещодавній так званий карнавал на Київському центральному залізничному вокзалі перевершив усі межі цинізму нинішньої так званої еліти. Побували на ньому не лише представники теперішньої керівної й спрямовуючої, а й ті, хто мав би знаходитись в опозиції. Ба, навіть ті, кого ми без тіні сумніву зараховуємо до совісті нації, – той же Малкович, що видав книгу Ліни Костенко “Записки самашедшего”, чи Шкляр, удостоєний Шевченківської премії за “Чорного Ворона” (“Залишенця”). Бомжам і пасажирам було сумно спостерігати за цим святом життя багатих, що не плачуть. А псевдоеліта кидала електорату цукерки з барського плеча, об’їдки з царського столу…

У будь-якій цивілізованій країні правоохоронні й фіскальні органи, якби побачили такий нахабний і відвертий блиск цинічного буржуа, відразу порушили би десятки кримінальних справ: звідки грошенята, пані та панове? Але прокуратура, міліція, СБУ, суд, які працюють в ручному режимі, не здатні на такі “подвиги”.

АЗАРОВ-ПАХЛО

2012 рік виявиться знаковим для Віктора Януковича. І не тому, що в Україні відбудуться парламентські вибори чи пройде чемпіонат Європи з футболу. Терпіння людей не має меж, вони хочуть покращення життя вже сьогодні. Хоч щось реальне, а таки доведеться зробити. А з нинішньою командою досягнути цього неможливо. Тому не виключено, що для збереження власного благополуччя Янукович жертвуватиме не лише головами облдержадміністрацій, які не забезпечили побудову комунізму в окремо взятому регіоні, а й міністрами і навіть самим Азаровим.

До речі, про Азарова. Чи хоч здогадуєтесь, яке його справжнє прізвище? ПАХЛО! Не знаю, на якому складі наголос, але від цього пахана не те що пахне, а тхне. Цікавинка зі справжнім прізвищем головного псевдореформатора України з’ясувалася під час його візиту до рідної Калуги, що в Росії. Потягнуло Миколу Яновича на спогади дитинства, і завітав він до рідної школи. Підійшов до свого персонального стенду (мовляв, які кадри для України штампує матушка-Расєя!), а там висить шкільне фото Нікалая Азарова. Справді, якийсь Микола Азаров тоді в цій школі вчився, і його фотографію вивісили, але ж нашого Азарова, який, аби не соромитися свого пахансько-смердючого прізвища, взяв інше, більш-менш милозвучне, знають вчителі й однокласники саме як Пахла. А калузькі дітки побажали знаменитому землякові, аби він став прем’єр-міністром… Росії! Вустами дитини промовляє істина. Дай Боже, аби це сталося, і Микола Азаров робив експерименти з двадцять однією реформою в Росії!

І хто ж може прийти на зміну оцьому Пахлові? Називають прізвища кримського прем’єра з макіївським корінням Джарти, того ж Тігіпка і навіть Ющенка. Але хто би не прийшов, реформаторів з них не вийде. Ми занадто добре знаємо цих людей, аби повірити в їхні реформаторські здібності.

Як би там не було, але лакмусовим папірцем у цій ситуації є поведінка олігархів, які хоч і опосередковано, але визнають, що Янукович виявився слабким менеджером на службі в них.

Оскільки святе місце порожнім не буває, керманичу готують заміну. Юлія Тимошенко не підходить, а тому їй, швидше за все, “світить” умовний термін після порушених проти неї кримінальних справ – аби не брала участі в парламентських і президентських виборах. Сергій Тігіпко, не провівши реформ, втратив свій рейтинг, так що на майбутнього гетьмана теж не потягне. А ось Арсеній Яценюк – найкраща кандидатура, яка може об’єднати інтереси олігархів, котрі нині формально знаходяться в різних таборах. В міру поміркований, в міру опозиційний – чого ще треба?

РАДИКАЛІЗМ ЧИ ПОМІРКОВАНІСТЬ, ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА ЧИ РЕВОЛЮЦІЯ ЗІ СХОДУ?

Сум’яття в план олігархів щодо нового керманича України можуть внести радикальні сили як з правого, так і з лівого боку.

Розкладаючи яйця в різні кошики, сильні світу цього “підгодовують” “Свободу” й Олега Тягнибока. “Свобода” не є однорідною політичною силою. Радикалізм і поміркованість характерні кожній партії, але тут вони проявляються з особливою гостротою. Проте радикалізм з боку Ірини Фаріон і Юрія Михальчишина хоч і не розколе цю політичну силу, але може суттєво підкоректувати поведінку її лідера. Захід пересічним українцем вже й нині уявляється такою собі фортецею фашизму, й олігархам вигідно культивувати власне радикалізм “Свободи”. Хоча, з іншого боку, вони розуміють, що цей радикалізм може змести їх самих, а тому важливо вчасно зупинити контрольованих політиків, а то й просто прибрати їх за слушної нагоди. І в жодному разі сильні світу цього не культивуватимуть стихійного націоналізму, який народжується в надрах “Свободи”. Саме стихійний націоналізм вивів мільйони людей на майдани під час Помаранчевої революції. Український націоналізм однозначно веде до смерті олігархії й псевдоеліти.

На Сході й Півдні у зв’язку з катастрофічною втратою іміджу Партії регіонів набирають бали проросійські сили, які можуть зайняти нішу не лише януковичів-азарових, а й Комуністичної партії, котра зараз продукуватиме клони під амбітних царьків. Олігархам, у яких, як відомо, немає батьківщини, вигідно культивувати цей проросійський радикалізм, який за своєю більшовицькою сутністю нічим не відрізняється від націоналістичного радикалізму “Свободи”. Зрештою, ті ж самі кремлівські ляльководи керують утвердженням псевдоукраїнського світу і “псевдорусского мира” на теренах України.

В результаті зіткнення лобами ми можемо стати свідками громадянської війни, яка розколе Україну й остаточно поховає нашу незалежність. В цьому зацікавлені не лише Росія, а й Європа та Америка, яким не потрібна сильна Україна. Ми можемо не лише всю планету нагодувати, а й стати потужною європейською країною, з думкою якої рахуватимуться інші.

З іншого боку, маємо надію на нову Помаранчеву революцію, яка цього разу прийде зі Сходу. Донецькі вже більше незадоволені Януковичем, ніж “бандерівці”

Вибір – демократія, громадянська війна чи революція – думаю, за нами, громадянським суспільством, що народжується, а не за олігархами й псевдоелітою.

Анатолій Власюк

БФ” Підтримки Українських ініціатив”

Коментарі вимкнені.