“Україна без Кучми” – 10 років потому…
9 березня в історії України – важлива і пам’ятна дата. Це не лише день народження великого поета і художника Тараса Шевченка. Сьогодні ще – десята річниця піку протистояння учасників акції «Україна без Кучми» з владою. Цей день багато хто запам’ятає по безпрецедентним для України масштабам вуличних боїв. В міліцію летіли шматки бруківки, металеві огорожі, навіть «коктейлі молотова». Влада відповіла жорстокими репресіями та арештами, одна приховати своєї розгубленості та страху не змогла.
УБК зазнала поразки. Але інакше не могло і бути. Революції не робляться руками ідеалістів і патріотів, для цього в них забагато людяності. Але УБК розворушила осине гніздо кучмістської сімейки, вивернувши на світло пузом догори найогидніших її представників.
Моральний авторитет нації Ющенко для мене більш пам’ятний не його месіанськими дурницями пізнішого часу, а своїм підписом під так званим «листом трьох». Тим своїм підписом він навіки вписав себе до історії поряд зі своїм «батьком» Кучмою – раніше і міцніше, аніж потім на сцені помаранчевого Майдану.
Цікаво, що думав Ющенко у день 9 березня 2001 року, коли разом з Кучмою, Плющем та Медведчуком ішов доріжкою парку Шевченка класти квіти до пам’ятника Великому Кобзарю під свист та крик знавіснілого натовпу? Чи відчував він тоді людську ненависть та зневагу, чи муляли йому потилицю погляди тисяч розгніваних людей, готових за свої переконання не тільки померти, але й убити?
І чи згадував він, стоячи на зимовому Майдані за кілька років по тому, той день 9 березня 2001 року? Мені, всупереч усьому, хотілося б думати, що згадував, і відчував себе при цьому повним гівном у порівнянні з людьми, які стояли у пікетах і 2001, і 2004 року. Це було б, принаймні, справедливо.
УБК закінчилася нічим. Усі високопоставлені падлюки продовжили свою неспішну ходу по трупам української історії. Кучма благополучно досидів у кріслі глави держави до кінця другого терміну, посадивши на свої місце найкращого свого учня Ющенка. А той чинно передав владу ще одному кучмістському виплодку Януковичу.
Третій із підписантів «листа трьох» Плющ і досі плаває поверхнею владного моря, як і належить справжньому гівну. Медведчук був зник на кілька років, а проте скоро знову виплив зусиллями Юліної команди, переповненої колишніми кучмістами та медведчуківцями.
Навіть Луценко, що десять років тому стояв по інший бік барикад, встиг побути міністром і при Юлі, і при Януковичі. Щоправда, тепер сидить під слідством, і, можливо, сяде ще на довше, але зовсім не за опозиційну діяльність, а банальне копійчане кумівство та корупцію.
По-справжньому відсиділи за події 9 березня 2001 року лише УНСОвці. Вони були на вістрі боротьби, і коли вістря зламалося – упали під гусениці владного бульдозеру. Їх розкатало, але, чисто по-людськи сподіваюся, не зломило.
Вони відсиділи за всіх. За всіх нас.
Вічна їм всенародна дяка за це.
Коментарі вимкнені.