Сьогодні у християн розпочався один із найдревніших багатоденних постів
Одним із найбільш ефективних засобів покращення духовного здоров’я віруючих є постування – дотримання, з більшою інтенсивністю ніж звичайно, відомих правил благочестя в зовнішній та внутрішній поведінці. Пости бувають приватні та загальні. У першому випадку віруюча людина, після отримання благословення свого духівника, одна, бере на себе певний аскетичний подвиг, переважно з покаянною метою, або в особливому намірі.
Загальні або ж спільні пости – це особливі періоди календаря, коли віруючі вже не поодинці, а всією церквою намагаються об’єднатись у певних духовних практиках, які вказані в церковній традиції . Суть цих практик може бути двояка. З одного боку, від людини вимагається особливе ставлення до свого внутрішнього життя: до контролю над власними переживаннями, помислами та мотивації вчинків. З іншого – до посту цілком зовнішнього, того, на який впливають усі шість наших тілесних відчуттів – зір, слух, смак, нюх, дотик та навіть вестибулярний апарат.
Зазвичай, особливий акцент в такому випадку робився саме на постування шлунком, хоча зводити фізичний аспект посту винятково до одного обмеження в їжі, чи певних типах їжі, було б помилкою. Людина надто складний біологічний організм, усі пристрасті якого живуть не лише на кухні. І хоча дійсно, згідно зі святоотцівською класифікацією пристрастей, саме пристрасть черевоугодництва породжує інші небезпечні гріхи, тим не менше, буквальне дотримання приписів Типікону не робить людину праведником автоматично.
Правильніше буде сказати, що більш духовно тверезим, а значить більш дієвим та спасительним для мирян є такий шлях постування, в якому беруться до уваги конкретні умови життя людини, її ритм життя та фізичні можливості. Ціль посту не вбити людину, але допомогти їй навчитися контролювати свої бажання та приборкати пристрасті.
Церковний устав пропонує нам ідеал чи мірило, до яких ми повинні прагнути. Зовсім не обов’язково роблячи перші кроки в храмі одразу проявляти ревність древніх подвижників.
Як показує багатовіковий досвід православної аскетики, той, хто швидко запалюється, дуже швидко згоряє. Той ідеальний піст, про який розповідає Типікон, швидше за все, є не умовою праведного життя, але його наслідком. Тому, підходити до його виконання слід з особливою обережністю та духовною розсудливістю. Лише в міру нашого смирення та розкриття в собі правдивого покаяння за гріхи, ми зможемо дотримуватися Уставу в більші степені, при цьому без фізичної та духовної шкоди для себе.
Тим не менше, спосіб нашого постування не повинен перерости в самоуправство. Ми повинні всіляко прагнути досягнути максимуму з того, що досяжне нам у наших умовах. Для чого варто порівнювати власні можливості зі старовинними духовними правилами постування. То ж давайте пригадаємо зразок, ідеал Різдвяного посту, який ми повинні прагнути сповнити в максимальній мірі.
Під час посту перед святом Різдва Христового, який триває з 28 листопада до 7 січня, заборонені м’ясо, вершкове масло, молоко, яйця, сир. Окрім цього, в понеділок, середу та п’ятницю забороняються риба, вино та олива. Їжу без масла (сухоядіння) дозволяється вживати тільки після вечернього богослужіння. У інші дні тижня, тобто вівторок, четвер, суботу та неділю дозволено приймати їжу з рослинним маслом (олією).
Риба під час Різдвяного посту дозволяється в суботу, неділю та великі свята, наприклад, у свято Введення в храм Пресвятої Богородиці, в храмові свята та дні великих святих, якщо ці дні припадають на вівторок або четвер. Якщо ж свята випали на середу чи п’ятницю, то дозволяється лише вино та єлей.
Із 2 cічня (від передсвята Різдва Христового) до 6 січня (Навечір’я Різдва) піст особливо підсилюється, відтак навіть у суботу та неділю риба православними християнами не вживається.
– Чому саме в понеділок, середу та п’ятницю піст є найсуворішим?
– Кожен день тижня в Православній Церкві має свою символіку. При чому, вона навіть впливає на зміст богослужіння конкретного дня. Так, у понеділок згадуємо ангелів, а зокрема – свого Ангела Охоронця. У вівторок – Іоана Хрестителя. У середу згадується зрада Юдою Іскаріотським свого Учителя, та вшановується святий Хрест. Четвер – молитовно згадується святитель Миколай Чудотворець. П’ятниця – день хресних страждань Спасителя, тому, як і в середу вшановується святий Хрест Христів. Субота – день спокою. Згадуються святі праведники, що почили в мирі з Богом та Пресвята Богородиця. Неділя – мала Пасха, спомин про Воскресіння Господнє. Отже, виходячи з такої схеми – середа та п’ятниця обрані для посту невипадково. Ці дні є споминами зради та хресних страждань Спасителя, а отже – краще всього сприяють покаянню та налаштовують віруючу душу на сердечний жаль за гріхи. Особливо суворо поститися в понеділок є традицією не мирян, а ченців. Тому, рекомендувати її без благословення духівника не можна.
– Чи з часу впровадження Пилипівки якимось чином змінювалися вимоги до споживання їжі?
– Різдвяний піст – один із найдревніших багатоденних постів Православної Церкви. Про нього відомо ще з IV століття. Однак, головною відмінністю Різдвяного посту древності з сучасним способом його проведення є не гастрономічна різниця, але різниця в його тривалості. На початках його тривалість була усього тиждень перед Різдвом. Лише згідно реформи 1166 року Вселенського патріарха Луки Хрисоверга він став сорокаденним.
Тим не менше, для Церкви завжди важливим було не меню тих, хто постить, а стан їх серця: «Постячись, браття, тілесно, постімо й духовно, ухиляймося від усякої неправди..» – заповідає нам Свята Церква.
Коментарі вимкнені.