«СтудМіс ТДМУ-2018» Катерина Бігуняк розповіла, що відчувала, коли оголосили результати конкурсу

Студентка 4 курсу медичного факультету Тернопільського державного медуніверситету ім. І. Горбачевського Катерина Бігуняк стала переможцем конкурсу «СтудМіс ТДМУ-2018», де змагалися 12 найчарівніших і найталановитіших студенток вишу. Для друзів, які активно підтримували Катерину, її перемога не була несподіванкою. А що відчувала вона сама, коли оголосили результати конкурсу? Як готувалася до нього і що було найскладнішим? Як встигала поєднувати тренування з навчанням? Про це і не лише Катерина Бігуняк розповіла в інтерв’ю «Медичній академії».

– Катрусю, вітаю вас з титулом «СтудМіс ТДМУ-2018». Які ваші враження від конкурсу?

– Мені він дуже сподобався. Вже стало традицією проводити такий конкурс щороку й завжди це очікувана та масштабна подія. Попередні три роки я спостерігала за дійством з глядацької зали, активно підтримуючи вродливих і талановитих конкурсанток. Цього разу відважилася вийти на сцену. Адже кожен конкурс – це можливість випробувати власні сили та здобути новий досвід. Хочу подякувати організаторам «СтудМіс ТДМУ-2018» – студенткам 4 курсу медичного факультету Галині Пінязь і Насті Гудимі, які зробили все, щоб свято вдалося. Деталі продумали до дрібниць. Сукні для першого виходу на сцену, купальники, що відповідали стилю східного танцю, конкурсанткам пошили в ательє, про вишуканий макіяж та зачіски також подбали партнери змагань краси. Лише вечірні сукні для завершального дефіле дівчата готували самі, добираючи фасони, які б ідеально підкреслювали їхню красу та грацію. Загалом організація була на найвищому рівні.

Хочу також подякувати одногрупникам, усім, хто вболівав за мене й бажав мені перемоги. Я відчувала на сцені підтримку зали й це додавало снаги та впевненості.

– Перемога стала для вас несподіванкою?

– Так. Усі дівчата виступили прекрасно, кожна мала свої переваги. Гадала, що, можливо, увійду до «трійки» лідерів, але результат перевершив сподівання. Недаремно в підготовку до конкурсу я вклала так багато часу, праці та сил. Хтось з друзів сказав, що, коли оголосили переможця, я здавалася розчарованою, але насправді була шокована, бо до останнього не вірила, що отримаю головний приз конкурсу – корону «СтудМіс ТДМУ-2018». Мене переповнювали емоції!

– За умовами конкурсу, кожна учасниця готувала свій «коронний номер», що мав вразити глядачів. Танець румба у вашому виконанні – це було справді неперевершено.

– Я додала до танцю елементи акробатики, продемонструвавши політ на повітряних полотнах. Підготувати такий номер було непросто, адже з дитинства боюся висоти. Але мені хотілося, щоб мій танець вирізнявся з-поміж інших, був видовищнішим, яскравішим. Для втілення ідеї потрібен був талановитий партнер. Ним став мій колишній однокласник, а нині студент Тернопільського національного технічного університету Денис. Репетиції тривали місяць. Тричі на тиждень ми приходили в спортзалу та танцювали, танцювали, танцювали, відточуючи кожен рух.

– На кожному конкурсі конкуренція присутня. І «СтудМіс ТДМУ-2018», мабуть, не виняток?

– Конкуренція була, але стосунки між учасницями залишалися добрими, дружніми. І в цьому великий позитив. До слова, хто бачив попередні конкурси «СтудМіс ТДМУ», підтвердить, що цьогоріч усі конкурсантки були напрочуд гарними та талановитими. А в результаті – глядачі побачили справжнє свято краси та творчості.

– Ви задоволені, що взяли в ньому участь?

– Так. Спочатку я не збиралася реєструватися на кастинг, але мої одногрупники наполягли й усіляко підтримували мене під час підготовки до конкурсу. Останній тиждень видався найважчим. На жаль, доба має лише 24 години й мені їх не вистачало. Навчання та тренування – навантаження було подвійне, але перемога того варта. Титул першої віце-міс отримала студентка другого курсу стоматологічного факультету Христина Куліковська, другою віце-міс стала студентка другого курсу медичного факультету Вікторія Хилюк.

– Крім титулу «СтудМіс ТДМУ» ви отримали також…

– … чудовий приз – подорож до Відня.

– Коли їдете?

– Спершу треба успішно скласти літню екзаменаційну сесію. Це найважливіше. До Відня планую поїхати на канікулах і, сподіваюся, разом з мамою. Бо завжди мама робила мені подарунки, а тепер я хочу подарувати їй поїздку до європейської столиці, як називають Відень.

– Ви наймолодша представниця відомої лікарської династії. Її започаткував…

– … мій прадідусь. Під час Другої світової війни він воював, був поранений, втратив ногу, але не втратив сили духу. Повернувшись з фронту, вступив до Одеського медичного інституту, успішно його закінчив та отримав скерування на роботу до Тернополя. Багато років прадідусь пропрацював лікарем-фтизіатом. Згадувати війну не любив, казав, що це найгірше, що могло статися з людством. Разом з прабабусею, яка теж була лікарем, виховав двох чудових дітей. Моя бабуся Галина Федорівна, терапевт, свого часу закінчила ТДМУ (тоді ще – інститут). Дідусь Володимир Васильович – хірург-комбустіолог, професор кафедри хірургії навчально-наукового інституту післядипломної освіти ТДМУ. Тато – опіковий хірург. Мама – терапевт, доцент кафедри патологічної фізіології ТДМУ.

– А ви вже обрали спеціальність, яка вам найбільше до душі?

– Наразі мене дуже цікавить ендокринологія, гастроентерологія й психіатрія. Можливо, оберу якусь з цих трьох спеціальностей. Відвідую студентський науковий гурток з внутрішньої медицини (керівник – доцент кафедри внутрішньої медицини №1 Людмила Володимирівна Радецька) та гурток з психіатрії (керівник – асистент кафедри психіатрії, наркології та медичної психології Володимир Сергійович Білоус).

– Лікарський фах обрали з огляду на сімейні традиції?

– Так, мій вибір не випадковий. Дитиною захоплено слухала розповіді дорослих про цікаві клінічні випадки й мріяла, що теж лікуватиму людей, коли виросту. Хоча рідні були не в захопленні від мого рішення вступати до медичного вишу, бо знали, яка складна й відповідальна лікарська професія. І як непросто стати висококваліфікованим фахівцем. Вчитися в медичному виші й справді нелегко, бо обсяг знань, які треба засвоїти, і засвоїти добре, величезний. І ще… Кожен, хто збирається присвятити життя лікуванню людей, повинен любити свою майбутню спеціальність. Нині, після чотирьох років навчання, знаю достеменно: якщо йдеш в медицину – треба її любити.

– Маючи вільний час, чому віддаєте перевагу?

– Спорту. Відвідую тренажерну залу, щоб бути в гарній фізичній формі, бо в здоровому тілі – здоровий дух. Люблю читати. Вибираючи книги, дослухаюся до маминих порад. Мама знається на якісній літературі й сама багато читає. Коли настрій кепський – беру до рук збірку Ліни Костенко. Дуже шаную її творчість. Улюбленим автором є також Еріх-Марія Ремарк. Його роман «На західному фронті без змін» – один з найзнаковіших творів ХХ століття. Але зараз в читанні немедичної літератури зробила паузу. Складу сесію, настануть канікули – тоді знову до неї повернуся.

Улітку також буде час побувати на музичних фестивалях. Я їх велика прихильниця. Зокрема, щороку відвідую фестиваль «Бандерштат» на Волині, який збирає поціновувачів музики з усієї України. Якісна музика та література, спілкування з друзями – все це входить в моє поняття «відпочинок».

– Чи є у вас улюблений вислів?

– Гасло, якого стараюсь дотримуватися: людина не може створювати щастя для всіх, але вона може не спричиняти нікому зла. Живу за цим принципом. Ще одне золоте правило, яке працює, – правило бумерангу: як ти ставишся до людей, так вони будуть ставитися до тебе. Прописна істина, тож її не слід забувати.

Лідія ХМІЛЯР

Коментарі вимкнені.