У Тернопільському музеї зберігається понад 60 пар взуття, яке носили жителі нашого краю понад 100 років тому (відео)

А чи знаєте ви, що таке «шими», «небивники», «сталівки», «пришиви»? Саме так називали у давнину зимове взуття на Тернопільщині.

У Тернопільському обласному краєзнавчому музеї зберігається понад 60 пар різноманітного народного взуття, яке носили жителі нашого краю понад 100 років тому. Серед них є традиційні чоловічі і жіночі чоботи, оздоблені постоли, вишукані черевички, виготовлені із шкіри сільськими майстрами та фабричного виробництва, а також примітивне взуття, плетене із рослинних матеріалів.

Але найпоширенішим зимовим взуттям для мешканців Тернопільщини були чоботи. Вони були своєрідним мірилом достатку і придбати їх могли лише заможні люди. У чоботах ходили і чоловіки, і жінки. Переважно вони були чорного кольору. Сільські чоловіки ходили в юхтових чоботах («шкапових»), виготовлених із кінської шкіри. Хромові ж носили міщани, пани і заможні господарі.

Найдавнішими у музейній колекції є хромові чоботи поч. ХХ ст. із Теребовлянського р-ну (місцева назва «шими», «боксові»). Вони мають високі цупкі халяви, виготовлені із телячої дубленої шкіри. Звідси і прислів’я:
✍️ «Видно пана по халявах».
Найбідніші селяни шили чоботи із свинячої шкіри, але вони пропускали воду, у них мерзли ноги. Тому існує поговірка:
✍️ «Не дай, Боже, з Івана пана, з кози кожуха, а з свині чобіт».
Жінки у давнину носили сап’янові чобітки червоного, жовтого, зеленого, коричневого кольорів, виготовлені із козячої м’якенької шкіри. Здебільшого вони були «рантові» (пасові): з вузькими халявами, з подвійною підошвою, підбитою дерев’яними кілочками, мали закаблуки, вищі каблуки (місц. назва «обцаси») з мідними підківками.
✍️ «На нозі сап’ян рипить, а в борщі півник кипить» – каже народна приповідка про добру господиню.
Такі чоботи дівчина отримувала у спадок від мами, бабусі. Взували їх лише в неділю, на свята, ідучи до церкви. Бувало, в дощові дні, селяни несли чоботи в руках, ляпаючи босими ногами по болоті. Адже взуття в давнину дуже шанували. Чоботи почесно зберігали у сімейній скрині, щоби вони якомога довше послужили наступним поколінням.

Найдавнішими у музейній колекції є чорні жіночі чоботи із довгими халявами та сірою виворіткою, виготовлені наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст.. сільським майстром із с. Шупарка Борщівського р-ну. Вони оздоблені декоративними швами, китицями з шкіри.

Традиційне зимове взуття українців формувалось не одне століття, отож було перевірене роками на практиці і не дозволяв замерзнути навіть у найлютіші зими…Аби чоботи не «боялися» снігу та не пропускали води, за ними ретельно доглядали, змащуючи дьогтем. Для захисту ніг від холоду взуття в давнину утепляли онучами, соломою.

Важко повірити, але до ХІХ століття не було лівого і правого чобота –взуття шили однаковим. І тільки згодом придумали шити різні чоботи – для лівої і правої ноги. Задля економії деякі селяни мали «пришиви» (до нового низу чобіт пришивали стару халяву). Звідти, до речі, й прижилося значення слова «халява»- тобто, задарма. Молодим дівчаткам і парубкам шевці шили взуття на виріст. Що ж до бідніших людей, то в них якщо і були чоботи, то одна пара на всю родину…

У роки воєнних лихоліть, під час ІІ світової війни взуття виготовляли із підручних матеріалів. У Тернопільському обласному краєзнавчому музеї зберігаються комбіновані жіночі чоботи «ескімоси», виготовлені із шинельного сукна і шкіри (с. Деренівка Теребовлянського р-ну., 1920-і рр.), а також «небивники», «сталівки», в яких ходили жителі нашого краю в 1940-х рр.

Не залишить нікого байдужим взуття періоду німецької окупації Тернопільщини – солом’яник, який взували взимку поверх онуч; калоша саморобна (місцева назва «чуня»), виготовлена із автомобільних шин, що їх залишали німецькі солдати.

Загалом, чоботи у давні часи були предметом розкоші. Вони не лише символізували статок та владу, їх часто наділяли магічними властивостями, оспівували в українських легендах та піснях. Кожен представлений експонат сам по собі є цікавим, оскільки відображає так звані модні тенденції того чи іншого часу, а тип, фасон, матеріал і характер оздоби взуття можуть багато розповісти про життя та побут людей тієї епохи.

Галина Гнатишин, старший науковий співробітник ТОКМ.