У Тернополі засудили поліцейського за затримання судді, який перевищив швидкість

Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду розглянула апеляційну скаргу потерпілого Сергія К. на вирок Тернопільського міськрайонного суду від 12 грудня 2023 року.

        Як встановлено судом першої інстанції, 31 березня 2023 року поліцейські взводу Управління патрульної поліції в Тернопільській області Олександр Р. та Ярослав Я. патрулювали на службовому автомобілі “Рено”. В обід поблизу с. Смиківці Тернопільського району поліцейський Олександр Р. зупинив автомобіль “Мерседес” під керуванням Сергія Р. та повідомив водієві про перевищення ним максимальної швидкості руху (ч. 1 ст. 122 КУпАП). На вимогу поліцейського водій надав документи, що посвідчували його право на керування транспортним засобом, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та посвідчення судді.

                                           

Слід наголосити, що, відповідно до ст. 49 Закону України “Про судоустрій та статус суддів”, суддя є недоторканним.  Згідно зі ст. 126 Конституції України, без згоди Вищої ради правосуддя суддя не може бути затриманий або триматись під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Відповідно до ст. 131 Конституції України, згоду на затримання судді чи утримання його під вартою в Україні надає Вища рада правосуддя. Суддя, затриманий за підозрою у вчиненні діяння, за яке встановлена кримінальна чи адміністративна відповідальність, повинен бути негайно звільнений після встановлення його особи.

       

        Таким чином, поліцейський Олександр Р. встановив, що Сергій К. є діючим суддею, однак всупереч чинному законодавству патрульний повідомив йому, що за порушення ним Правил дорожнього руху він буде здійснювати розгляд адміністративної справи за ч. 1 ст. 122 КУпАП. На заперечення Сергія Р. поліцейський не відреагував. При цьому його напарник, поліцейський Ярослав Я. сказав Сергію К., що на час розгляду адміністративної справи він тимчасово обмежений у пересуванні. Сергій К. не погодився та на своєму авто покинув місце розгляду адміністративної справи.

        До відома: санкція ч. 1 ст. 122 (перевищення встановлених обмежень швидкості руху) передбачає накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

        Тоді поліцейський Ярослав Я., виконуючи наказ поліцейського Олександра Р., на службовому автомобілі примусово зупинив автомобіль “Мерседес”, наказав водію вийти із автомобіля, а поліцейський Олександр Р., керуючись ст. 261 КУпАП, здійснив адміністративне затримання, застосувавши до нього спеціальний засіб – кайданки.

        Надалі Сергія К. на службовому автомобілі патрульні доставили до Тернопільського районного управління поліції, де він перебував понад дві години, при цьому більше години – у кайданках.

        Вироком Тернопільського міськрайонного суду від 12 грудня 2023 року 22-річного Олександра Р. визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України (перевищення службових повноважень, тобто умисне вчинення працівником правоохоронного органу дій, які явно виходили за межі наданих йому повноважень, що супроводжувались застосуванням спеціальних засобів, болісними і такими, що ображали особисту гідність потерпілого, діями), та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права 1 рік обіймати посади в органах Національної поліції України. На підставі ст. 75 КК України обвинуваченого звільнено від відбування основного покарання з випробуванням та встановленням іспитового строку на 1 рік і покладанням обов’язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України: періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

        До відома: санкція ч. 2 ст. 365 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 3-ох до 8 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3-ох років.

        Не погодившись із судовим рішенням у частині призначеного покарання, потерпілий Сергій К. подав апеляційну скаргу та просив змінити вирок і призначити обвинуваченому покарання у виді 4 років позбавлення волі без застосування ст. 75 КК України. Вважав, що місцевий суд не зважив, що обвинувачений ні під час досудового розслідування, ні в ході судового розгляду не вибачився перед ним, а зробив це вже у судових дебатах після зауваження суду.

        У судовому засіданні Тернопільського апеляційного суду колегія суддів, ретельно перевіривши та проаналізувавши матеріали кримінального провадження в межах поданої апеляційної скарги, прийшла до висновку, що суд першої інстанції вірно обрав вид та розмір як основного, так і додаткового покарання і призначив покарання, яке відповідало особі обвинуваченого й було співмірним тяжкості вчиненого злочину.

        Як вбачалось із матеріалів справи, при призначенні покарання із застосуванням ст. 75 КК України, суд в повній мірі дотримався вимог статей 50, 65 – 67 КК України. Зокрема врахував, що, відповідно до класифікації ст. 12 КК України, скоєний злочин належав до тяжкого. Проте суд зважив і на конкретні обставини кримінального провадження, особу обвинуваченого, який є особою молодого віку, раніше не судимий, виключно позитивно характеризувався за місцем проживання та роботи, активно сприяв розкриттю злочину та критично переоцінив свою діяльність, а його посткримінальна поведінка свідчила, що в особі винного відбулись суттєві зміни соціальних орієнтацій, що знизило ступінь її соціальної небезпеки.

        Зазначені обставини і стали підставою для призначення Олександрові Р. основного покарання у виді позбавлення волі та звільнення від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК України зі встановленням іспитового строку. Колегія суддів погодилась із висновком місцевого суду, що виправлення та перевиховання Олександра Р. можливе без його ізоляції від суспільства: саме таке покарання відповідатиме засадам законності, гуманізму, індивідуалізації покарання, буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

        При цьому колегія суддів погодилась із мотивами місцевого суду, що думку потерпілого стосовно міри та розміру покарання слід враховувати, водночас вона не є вирішальною для суду, на що неодноразово у своїх постановах звертав увагу Верховний Суд. Тому доводи апеляційної скарги з даного приводу колегія суддів визнала неприйнятними.

        Також колегія суддів визнала необґрунтованими доводи потерпілого, що місцевий суд безпідставно врахував виключно позитивну характеристику обвинуваченого, поскільки Олександр Р. притягувався до дисциплінарної відповідальності. При цьому колегія суддів указала, що підставою притягнення обвинуваченого до дисциплінарної відповідальності стали саме його дії, що були предметом даного кримінального правопорушення.

        Стосовно зауваження потерпілого, що Олександр Р. вибачився перед ним лише наприкінці судового розгляду, що, на його думку, не могло свідчити про щире каяття обвинуваченого та визнання ним своєї вини. Спростовуючи це твердження, сторона захисту зазначила, що на досудовому розслідуванні обвинуваченому було обрано запобіжний захід та, відповідно до вимог п. 5 ст. 194 КПК України, покладено ряд обов’язків, серед яких і заборона спілкуватись із потерпілим. Щоб спроби принести вибачення потерпілому не були розцінені, як порушення покладених на нього слідчим суддею обов’язків, обвинувачений вибачався перед Сергієм К. уже під час судового розгляду.

       З урахуванням наведеного, колегія суддів Тернопільського апеляційного суду апеляційну скаргу потерпілого Сергія К. залишила без задоволення, а вирок Тернопільського міськрайонного суду від 12 грудня 2023 року – без змін.